Цієї неділі, 6 листопада 2016 року, в Національному академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької на великій сцені грали виставу «Ромео і Джульєтта в кінці листопада». Для заслуженої артистки України Олександри Гуменецької вистава стала бенефісом з нагоди 40-річчя сценічної творчості.
Олександра Гуменецька народилась 21 жовтня 1956 року у Львові. Навчалася в Учбово-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі імені Марії Заньковецької у викладачів Сергія Данченка, Юрія Єременка, Любові Каганової. Згодом вступила до Державного інституту театрального мистецтва імені А. Луначарського у Москві.
У репертуарі акторки понад 50 ролей. Вірний глядач Театру ім. Марії Заньковецької впізнає в обличчі пані Олександри Целіну Белську з «Жіночого дому», Параску зі «Ста тисяч», Марту із «Кризи». У вечір власного бенефісу О. Гуменецька виконала роль Марії у виставі «Ромео і Джульєтта в кінці листопада» за твором Яна Отченашека та Ярослава Баліка.
«Її творча манера – непересічне поєднання лірики, драматизму й самоіронії, органічне відчуття українського та здатність зрозуміти характер іншої нації, природність в академічних вимогах та цікавість до гострої форми, експерименту – характеризує актрису Олександру Гуменецьку Мирослава Оверчук – а героїні найбільше запам’ятовуються внутрішньою силою та вродженою делікатністю.»
Залишається 20 хвилин до вистави. 20 хвилин і перед глядачами з’явиться їхня улюблениця на цей раз у ролі Листопадової Джульєтти. Прямую до гримерки Пані Олександри Гуменецької. Актриса зустрічає мене привітною усмішкою. Розмовляємо, доки твориться останній штрих сьогоднішнього образу – зачіска.
Пані Олександро, Ви, мабуть, пам’ятаєте Вашу першу виставу.
Чи пам’ятаю я свою першу виставу? (замислившись) Чи пам’ятаю… Згадую, було одночасно дві вистави: «Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького та «Восени, коли зацвіла яблуня» Верещака. Репетиції йшли паралельно. Першу виставу ставив Олекса Ріпко, другу Володимир Оглоблін. Це був 1976 рік. У «Дай серцю волю – заведе в неволю» я грала роль Одарки, а у «Восени, коли зацвіла яблуня» була Амброю-молодшою.
Чи хвилювались, починаючи грати на великій сцені? Що відчуваєте сьогодні?
На старті хвилювань було незрівнянно більше, але сьогодні теж страшно багато. Я належу до акторів, які хвилюються завжди. Особливо, на прем’єрних виставах. Якесь божевілля! Може хтось із часом звикає, але я не звикну ніколи. Скільки б не грала, завжди як вперше.
У Вашому репертуарі більше 50-и ролей. Певно, є серед них улюблені, знакові.
(Усміхається) Звісно, що є. Роль, яку зіграю цього вечора, з їх числа. Дуже люблю нашу «Симфонію сльози», люблю у «Святомиколаївському вечорі» грати Ольгу Дучимінську, чомусь мені дуже симпатична моя робота в «Кризі».
Якими рисами має володіти персонаж, щоб бути цікавим для Вас?
Знаєте, цікаво грати, коли текст не плаский, не поверхневий. І зовсім прикро, коли хочеш сповіді на сцені, а матеріал до цього не придатний.
Серед жіночих ролей є аналог Гамлетові, та золота роль, котру б жінка-актриса мріяла зіграти?
Не знаю, як щодо інших, а мені б дуже хотілося зіграти фру Альвінг у «Привидах» Ібсена. Драма про те, що наші вчинки не минаються безкарно. Ми якось успадкуємо тягарі батьків, тягар нашої провини може передатися у спадок дітям. Дещо схоже на гамлетівський мотив: бути чи не бути, і як бути.
До речі, теж саме питання про вибір у «Святомиколаївському вечорі» Романа Горака. Вистава про двох письменниць: Ірина Вільде, яка пішла на співпрацю з радянською владою та Ольга Дучимінська, котра на жертовник України поклала своє життя, жіноче щастя, письменницьку працю.
Яким Ви бачите рідний театр, молоде покоління акторів сьогодні?
Цей театр вже інший, не той, до якого я прийшла. Та хіба ж може все лишатися без змін? Я бачу потенціал молодих акторів, великий потенціал. Вони талановиті, амбітні та перспективні.
На цій позитивній ноті ми попрощались із Олександрою Гуменецькою, аби за кілька хвилин вітати її на великій сцені, в образі літньої жінки на ім’я Марія, у серці якої наприкінці листопада завирували молодечі пристрасті.
Любов, виявляється, не має віку: Марії та Карелу на двох більше 120-и літ. Лірична комедія «Ромео і Джульєтта в кінці листопаду» з’явилась в репертуарі Театру Марії Заньковецької у 2011 році. Опосередкований переклад п’єси із чеської мови виконала Мирослава Оверчук. Режисерувала твір Алла Бабенко.
Недільного вечора, 6 листопада 2016, по завершенню вистави зал аплодував стоячи. Актори вийшли на поклін – тієї миті оплески загриміли з новою силою. На бенефіціантку чекали оберемки квітів, обійми, поздоровлення, щасливі усмішки. Олександру Гуменецьку з її бенефісом вітав художній керівник Театру імені Марії Заньковецької Федір Стригун.
На щиросердні поздоровлення артистка відповіла словами вдячності родині, учителям, колегам, але найперше Богові за зустріч зі знаковими у її долі людьми. Відтак, О. Гуменецька читала вірші Костянтина Мордатенка, прозу Ольги Дучимінської, наприкінці вечора уклінно дякувала глядачам.
Ксенія ЯНКО
