Яцек Куронь належить до тієї когорти діячів, які є не лише широковідомими політичними діячами, а й діяльність та інтелектуальна спадщина яких є актуальною і сьогодні. Уродженець Львова, він прожив у ньому перших 10 років свого життя. Тут формувались його погляди на життя та як він сам згадував – початки усвідомлення власної ідентичності. Він боровся з комунізмом у Польщі, був соратником Валенси, проте значну частину своєї діяльності він присвятив польсько-українському примиренню, якого нам особливо гостро бракує саме зараз. Тож Яцек Куронь, хто він?
Народився Яцек 3 березня 1934 року у Львові. Сім’я його проживала у будинку на вулиці Стрийській. Основні спогади про ці його роки ми можемо почерпнути з його власної книги «Поляки і українці: важкий діалог», де він згадує своє дитинство. Попри ностальгію за Львовом, Куроню вистачало тверезості бачити Львів не втраченим раєм, а разом з його не надто привабливими реаліями, про які більшість польський повоєнних мігрантів не любить згадувати у своїх спогадах. Першим таким прикладом для Яцека стала його родина, адже він помітив, що про декого в родині не особливо люблять говорити і виявляється, що ці особи мають українські корені і навіть більше, вони воювали з поляками під час польсько-української війни, пам’ять про яку була ще дуже свіжою.
Як пише сам Куронь: «Родина моєї матері походить зі Львова, дідусь був українцем, але про це не говорили. Я про це дізнався, коли вже був зрілим чоловіком. Це від мене приховували. Ще одна історія: серед родичів була така тітка, про яку всі знали, що вона багата, і діти їй мусили догоджати, – то все, що було про неї відомо. Я знав її як тітку Міні. Допіру недавно я довідався, що вона, сестра мого дідуся, є вдовою полковника Шепаровича, котрий був одним із командирів у війні за Львів (Йдеться про польсько-українську війну 1918–1919 рр. )на українському боці. Бо про те, що брат моєї бабусі, полковник Мотельський, майбутній генерал, командував вояками армії Галлера, котрі прийшли на допомогу обложеним у Львові 1918 року, всі знали в деталях. Хочу звернути увагу, що з тієї історії, про яку я дізнався дуже пізно, випливає, що вони були шваґрами. Командири з обох сторін були шваґрами, себто раніше, якщо все було гаразд, а ніщо цьому не суперечить, мали б випити разом море горілки. Тож якщо війну 1918 року називають братовбивчою, то я скажу, що то була війна шваґрів». Саме під час ІІ Світової війни, молодий Куронь усвідомив все розмаїття поліетнічного простору Львова, того Львова, який за іронією долі, зник у нього прямо на очах. Покидає Львів і сам Куронь, у 1944-му.
З 1949 він брав активну участь у діяльності прокомуністичного Польського союзу молоді . З 1952 був штатним інструктором харцерскої організації та вступив у Польську об’єднану робочу партії. Проте він досить швидко починає критично ставитись до їх діяльності і у листопаді 1953 року він виключений з ПСМ і ПОРП за критику ідеологічної концепції цих організацій. Незважаючи на конфлікти з партійними органами, у 1957 році, він закінчив історичний факультет Варшавского університету, а у 1960-ті роки він стає активним діячем незалежного студентського руху. За «відкритий лист до партії» написаний ним у 1965 разом з Каролем Модзелевським, він був засуджений до 3 років ув’язнення, проте у 1967 році звільнений. Вже у неспокійному 1968-му, за організацію студентських страйків, знову засуджений до трьох з половиною років ув’язнення.
У вересні 1976, Яцек став одним із засновників Комітету захисту робітників а у 1977 році, Комітету громадської самооборони . Він був одним із авторів стратегії діяльності незалежної профспілки «Солідарність». Після впровадження В. Ярузельським воєнного стану, був інтернований, а в 1982 заарештований. Проте у 1984 р. він вийшов на свободу. У 1989 року він був учасником «Круглого столу», наслідком якого стала перемога «Солідарності» на виборах у Польщі. Він обирався депутатом Сейму (1989–2001), був міністром праці та соціальної політики (1989–1990; 1992–1993).
Проте іншим важливим крилом його діяльності стало польсько-українське примирення. Спільна молитва на цвинтарі орлят та на похованнях українських вояків, які загинули під час польсько-української війни, ціла низка заходів за формулою «вибачаємо і просимо вибачення» заклали основи польсько-українського діалогу. Саме це Куронь вважав одним зі своїх чільних здобутків.
Помер Яцек 17 червня 2004 року. Похований на військовому цвинтарі Повонзки у Варшаві. Він писав: «Якщо йдеться про Львів, то я собі уявляю, що зможу колись пополудні у п’ятницю сісти в потяг і поїхати до Львова на суботу та неділю. І як уже піду нарешті на пенсію, то зможу оселитися у Львові, не втрачаючи при тому жодного зі своїх прав, жодної можливості жити й діяти». На жаль, Куронь помер так і не дочекавшись здійснення своєї мрії. Більш того, руйнується і той крихкий фундамент польсько-українського примирення до закладки якого він доклався. І зараз, особливо гостро відчувається брак саме таких діячів як Куронь, які змогли б поглянути далі короткотривалих політичних дивідендів і подумати про стратегічну роль нормалізації польсько-українських стосунків, а не їхнього політизованого штучного ускладнення, яке ми спостерігаємо в сучасній Польщі короткозорими політиками. Можливо варто частіше згадувати Куроня і Львів, який дав йому розуміння, що на насильстві і шовінізмі однієї з сторін, не збудуєш майбутнього, що розвиток і існування можливе лише в рамках взаємоповаги і діалогу. Відсутність цього і спричинило кінець міжвоєнного Львова, який аж ніяк не був мультикультурним раєм, що Куронь бачив наочно і пам’ятав досить чітко, тому і докладав стільки зусиль, аби з боку як українців так і поляків лунало менше образ і звинувачень, а було більше спроб порозуміння. Теза, яку нам в наші дні варто пам’ятати.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Гринчук О. Дванадцять років без Куроня (http://zbruc.eu/node/52882)
- Куронь Яцек (http://duh-i-litera.com/kuron-yatsek/)
- Возняк Т. Яцек Куронь і Львів (http://zaxid.net/news/showNews.do?yatsek_kuron_i_lviv&objectId=1259863)
