Так у світі повелося, що куди не зазирни (точніше, куди більше не заглибся), то так чи інак натрапиш на якісь прив’язки до нашого рідного Львова. Звісно, це надто гіперболізовано через мій (зокрема, і мій) «львовоцентризм», та все ж – тих прив’язок є ціла купа, навіть у найнесподіваніших місцях.
Автором слів чеського національного гімну «Де є мій дім» («Kde domov můj») є чеський письменник Йозеф Каєтан Тиль (Josef Kajetán Tyl, 1808–1856). І він, виявляється, хоч нишком-бочком, а таки причетний до Львова. Точніше будь сказано, і в його долі (чи то пак біографії) Львів таки присутній.
Про це трішки згодом, а тепер кілька слів про самого Йозефа Каєтана Тиля. Хоча він був і драматургом, і прозаїком, і журналістом, і актором, і режисером, і літературним/театральним критиком, проте в історії чеської літератури (культури загалом), та й у чеській свідомості чіпко зафіксувався саме як автор слів національного гімну. Ще він був одним із будителів чеської національної свідомості, доклав чимало до формування сучасної чеської нації. У час «весни народів», тобто у революційний 1848 рік, Йозеф Каєтан Тиль долучився і до політичної діяльності (того року він був обраний до австрійського конституційного райхстаґу).
Доробок Йозефа Каєтана Тиля як прозаїка і навіть його бурхлива журналістська діяльність не зробили стільки для розвитку чеської національної культури, як діяльність драматургічна, театральна й організаційна (і в культурному, і в політичному сенсі). У ті часи в Чехії було майже цілковите панування німецькомовних вистав, а він працював у нечисленних чеських трупах (іноді й очолюючи їх). Із його театрального світу проростає й чеський національний гімн.
Серед інших п’єс Йозеф Каєтан Тиль написав і комедію «Фідловачка» («Fidlovačka»). Фідловачка – це таке весняне народне гуляння в Празі, щось на кшталт гагілок, чи як. У 1834 році відбулася прем’єра цієї комедії, під час якої вперше пролунала пісня «Де є мій дім», якій згодом судилося стати гімном Чеської Республіки (за часів Чехословаччини це була лише одна частина чехословацького гімну, а другою, словацькою, частиною, був текст на слова Янка Матушки).
А тепер «ближче до тіла, як писав Мопассан». Підступаємо ближче, але таки поволеньки. Зрозуміло, що у вирі театрального життя годі було уникнути спілкування (такого чи сякого) з акторками, співачками, театралками загалом. Не мусово було з кожною співачкою «в копиці ночувати», але контактувати таки доводилося. Так і познайомився симпатичний Йозеф Каєтан Тиль із акторкою й оперною співачкою Маґдаленою Форхгаймовою (Magdalena Forchheimová, 1803–1870). У них зав’язався роман, а 1839 року вони одружилися, коли вона вже була вагітною. Пологи були дуже складними, дитина народилася мертвою. Маґдалена Форхгаймова після того вже не могла мати дітей. Але мала молодшу на 21 рік сестру Анну, яка також була акторкою. Так уже сталося, що Йозеф Каєтан Тиль нав’язав інтимні стосунки і з Анною Форхгаймовою-Райською (1824–1903). Анна спершу боялася цих стосунків, тож… І тут виникає він – наш Львів!
Анна Форхгаймова-Райська, щоб уникнути спілкування із Йозефом Каєтаном Тилем, у 1840 році виїхала разом зі своїм батьком до Львова, де цілий наступний рік грала на сцені Театру Скарбека.
Повернувшись на батьківщину, Анна таки зійшлася з Йозефом Каєтаном, стала йому нерозлучною супутницею, неофіційною дружиною. Так виник дивний любовний чи навіть подружній трикутник із двома сестрами. Тиль зі своєю коханкою Анною народив семеро дітей, яких виховувала його дружина Маґдалена, займаючись і господарством «шведської родини».
На час смерті Йозефа Каєтана Тиля він мав чотирьох неповнолітніх доньок і трьох синів (Йозеф Отакар, 1843–1907; Ян Станіслав, 1845–1890; Франтішек, 1853–1902), а наймолодший син Йозеф Каєтан народився небавом (приблизно місяць) після його смерті. Дві його дочки, найстарша Марія Елеонора (1848–1868) і Елішка (1850–1909) були акторками. Після смерті Тиля Анна Форхгаймова-Райська, відчуваючи непереборний потяг до театру, у 1860 році вийшла заміж за письменника та журналіста Йозефа Ладислава Турновського (1837–1901), також театрального діяча.
Про те, що діялося на львівській сцені того року, який Анна Форхгаймова провела у Львові, міг би щось дізнатися хтось із театрознавців, а наразі наведу ще дещицю інформації про неї.
Анна Форхгаймова народилася 16 лютого або 8 квітня 1822 року в Празі. Була доволі відомою чеською акторкою. «Райська» – то її мистецький псевдонім. Разом зі своєю сестрою Маґдаленою грала в різних театрах. Йозефа Каєтана Тиля знала з глибокого дитинства, зі свого дев’ятилітнього віку, коли тому було вже 22 роки. Після повернення зі Львова мала амплуа веселих, простих і сердечних дівчат – милих, емоційних, але ніколи не сентиментальних. Про подальший перебіг її життя вже в основних рисах відомо. Коли після смерті Тиля вийшла заміж за Туровського (на 16 років молодшого за неї), то подорожувала з ним по селах до 1865 року, коли отримала постійне місце у празькому театрі. Від самого початку грала ролі тільки чеською мовою. У 1872 році відійшла від публічного життя, повністю присвятивши себе родині. На початку ХХ ст. була найстаршою чеською акторкою. Померла 3 грудня 1903 року в Празі, похована на Вишеградському цвинтарі.
Додаток
Як виявилося, українського перекладу вірша Йозефа Каєтана Тиля «Де є мій дім», перша строфа якого стала чеським національним гімном, у нас ще не було. Тож мені самотужки довелося заповнити цю лакуну. Чи вдалося мені це завдання, можна зробити висновок, порівнявши переклад із оригіналом.
Де є мій дім,
де є мій дім?
Тече вода по рівнинах,
шумлять бори на вершинах,
у саду весна цвіте,
рай на землю тут зійде.
Чарівна моя країна,
земля чеська – то мій дім,
земля чеська – то мій дім!
Де є мій дім,
де є мій дім?
В краю милім і блаженнім
у творінні цілоденнім
люди в злагоді живуть,
щастя-доленьку кують.
Чехія – моя родина,
поміж чехів є мій дім,
поміж чехів є мій дім!
(Переклав Іван Лучук).
Kde domov můj,
kde domov můj.
Voda hučí po lučinách,
bory šumí po skalinách,
v sadě skví se jara květ,
zemský ráj to na pohled!
A to je ta krásná země,
země česká, domov můj,
země česká, domov můj!
Kde domov můj,
kde domov můj.
V kraji znáš-li Bohu milém,
duše útlé v těle čilém,
mysl jasnou, vznik a zdar,
a tu sílu vzdoru zmar?
To je Čechů slavné plémě,
mezi Čechy domov můj,
mezi Čechy domov můj!
Позаяк за часів Чехословаччини перша строфа пісенного вірша «Де є мій дім» була заодно і першою (чеською) частиною спільного чехословацького гімну, а другою частиною був вірш «Над Татрами громи» авторства словацького поета Янка Матушки (Janko Matúška, 1821–1877), а українського перекладу словацького гімну також не виявилося, то я заодно заповнив і цю лакуну.
Над Татрами громи,
блискавиці, мряки.
Ми їх проганяймо,
долю здобуваймо,
оживуть словаки.
Наша батьківщина
досі міцно спала.
Громи грізно грають,
штурхають-штовхають,
щоби вже вставала.
(Переклав Іван Лучук).
Nad Tatrou sa blýska,
hromy divo bijú.
Zastavme ich bratia,
veď sa ony stratia,
Slováci ožijú.
To Slovensko naše
posiaľ tvrdo spalo.
Ale blesky hromu
vzbudzujú ho k tomu,
aby sa prebralo.
Якість і цього перекладу можна перевірити, порівнявши його з оригіналом. Але то вже справа теорії перекладу.
Іван ЛУЧУК
Джерело: https://zbruc.eu/
