Коли львівський “детектив”, який за фахом насправді детективом не був, “взяв слід”, він зрозумів, що має справу з річчю, яка сюжетним наповненням та давністю сягає архаїчних часів. Разом з тим, він усвідомлював, що цінність цього скарбу зможуть по-справжньому оцінити лише одиниці. Документ, який був у його руках, проливав світло на те, звідки взявся світ, як цей світ розвивався в подальшому і навіть про те, що творив його Бог не один. В “детектива” горів вогонь в очах, руки трусились, а серце неймовірно калатало – подібної радості він не відчував давно. Але було одне але, яке прийшло коли розум знову взяв гору над емоціями – він абсолютно нічого не знав про цей документ: чи це є звичайнісінька підробка, а чи, можливо, таки дійсно оригінал.
Влітку 1894 року Іван Франко отримав невеликий зошит з письменами. В ньому було кілька рукописних текстів. Всіх їх було вписано до зошита однією рукою. З-поміж п’ятдесяти чотирьох сторінок тексту, Франкову увагу привернув проміжок між сімнадцятою та тридцять дев’ятою сторінками. Цей простір було заповнено цілісним твором, народною пасхальною драмою, що була підписана як “Слово о буреню пекла…”. Твір, безперечно, був частиною християнської традиції, але не менш очевидно, не мав абсолютно ніякого стосунку до церковного канону. Це була народна драма, переповнена апокрифічними уявленнями (неканонічними, яких не було в Біблії та творах отців Церкви й церковних богословів).
Щось подібне Франкові вже доводилось зустрічати, але не в його рідному регіоні. Кілька десятків років тому, вірш зі схожим сюжетом з Харківщини, було опубліковано в петербурзькому журналі “Основа”. Але одне, коли про таке читаєш, а зовсім інше, коли пощастило ідентичну сюжетно річ знайти в Галичині. Не зволікаючи, Іван Франко взявся читати твір. Драма розпочиналась розмовою Люципера з Адом (Ад, тобто пекло, є, за логікою драми, самостійним персонажем; він персоніфікований і постає як щось окреме те незалежне, у порівнянні з Люципером). Люципер вихваляється перед Адом своїми знаннями про світ та власною силою, що не знає меж. Хвалячись, Люципер вказує, що колись був ангелом на небі і саме тоді й здобув усі свої знання (апокрифічний мотив, за яким світ створювали Бог та його головний ангел – Сатанаїл, який потім підняв проти Бога бунт, за що і був скинутий з неба).
Хвалькуватий монолог Люципера продовжувався спогадами про те, як він обдурив Адама та Єву, а потім навіть зумів схилив Адама до перепису всіх своїх нащадків під владу Люциперу (також типово апокрифічний мотив, якого немає в канонічних текстах). За Люциперовими намовляннями, Каїн звів з цього світу Авеля і саме після цього злий ангел розпочав будувати пекло, куди й помістив всіх Адамових нащадків – Авраама, Ісаака, Якова і інших патріархів. Персонаж Люципер хвалився Аду, що назбирав тепер багато Адамових нащадків і що зовсім скоро, навіть сам Христос у нього буде.
Далі, за сюжетом, Ад бере слово і відмовляє Люципера від його думки, каже не брати Ісуса до пекла. Наводить, як приклад, епізод з воскресінням Лазаря і каже, що Ісус може їм нашкодити, а тому його і не слід чіпати. Ад в своєму монолозі зазначає, що при згадці про Ісуса, трясуться його жили. Люципера ці слова не лякають і він каже Аду не тривожитися, бо у нього багато слуг, які без проблем спіймають Ісусову душу. В їхню розмову втручається Іван Хреститель, який, прославляючи Ісуса, пророкує його перемогу. Люципера це розлютило і він наказав своїм учням напоїти Хрестителя смолою та пекельним кваском.
Коли ж прийшли посли і сказали, що Ісус вже йде, Люципер перелякався і наказав своїм слугам барикадувати вхід до пекла та підпирати двері плечима. З приходом Ісуса, Люципер почав розпитувати його навіщо він прийшов, забувши, що ще зовсім недавно сам грозився захопити його. Люципер кричав до Ісуса: “якщо ти Бог, то сиди в раю, я тебе тут не потребую”.
Ісус Христос, тим часом, наказав відчиняти вхідні врата до пекла. Коли ж його прохання залишилось непочутим, він “сокрушив ланцюги” та ввійшов сам. Майже одразу, потойбічний світ, володіння Люципера, освітило проміння, яке йшло від Ісуса. Люципер почав нарікати чому Ісус плюндрує пекло, його столицю, навіщо забирає з собою патріархів та святих, яких Люципер збирав віками, для чого виводить Адама і Єву, але було вже пізно – Ісус та герої біблійної історії покинули пекло, а Люципер нічого вдіяти не міг.
Щойно злий ангел отямився від усього, що сталося, він помітив, що в його підкореному і колись могутньому царстві хтось залишився. Це був цар Соломон. Люципер почав тішитись такому мудрому “полоненому” і підійшов запитати чому Соломон не пішов з усіма. Давидів син відповів, що по нього Ісус прийде повторно, але тоді він буде ще страшнішим та грізнішим. Переляканий такою вісткою, Люципер наказав слугам негайно вигнати Соломона з пекла. Біси виставили Соломона і сказали іди вслід за Ісусом. Соломон, ідучи, співом прославляв Бога й Богородицю, а Люципер з бісами голосно ридали. Завіса.
Ця пасхальна драма викликала великий інтерес в Франка. Йому стало цікаво дізнатись про неї та їй подібні більше. Зошит, з вмістом твору, йому передав молодий галицький етнограф Осип Роздольський. Останній дістав його в “селі Мостища Калуського уїзду на галицько-руському Підгірї”. Переписувачем текстів був селянин Тома Кишко, він і передав зошит Роздольському. Іван Франко, перечитавши текст, одразу прийшов до висновку, що це не авторський витвір селянина Томи. Це, безперечно, було звідкись переписано. Через Роздольського, Франко вийшов на Тому і поїхав до нього в с. Мостища. Там нічого корисного він так і не дізнався. Окрім хіба того, що селянин вносив до свого зошита “всяку всячину” зі старіших літописів та книг. Але це, як зазначив Франко, “він знав і до того”. За два, або три гульдени (Франко сам не пам’ятав точної суми), він викупив пасхальну драму в Кишка. Дізнався Іван Якович і те, що в селі Мостища живе якийсь дід Яковина, у якого є багато таких старих книг та рукописів. Але застати того Франко не зміг. На цьому практична сторона детективного розслідування закінчилась.
Подальша теоретична показала, що даний текст є типовою пасхальною драмою. Подібні тексти можна віднайти як в європейських національних літературах, так і в українській. За основу в цій драмі взято апокрифічне Євангеліє від Никодима, основна оповідь якого зав’язана на сходженні Ісуса Христа до пекла і виведення звідти праведників. Кількома моментами віднайдена Франком народна пасхальна драма від Никодимового Євангелія таки різниться (як-от завершальна сцена з Соломоном, якого залишили в пеклі “на наступний раз”), але загалом, драма постала саме на основі сюжету цього апокрифічного тексту, в іншому випадку – на основі побудованих на цьому сюжеті інших драм подібного плану.
Для нас віднайдена Франком драма є цінним зразком народної переробки сюжетів за участю біблійних персонажів та дійових героїв “священної історії”. Як можна бачити, образ Люципера не має нічого від грізного диявола чи сатани – в народній драмі він виступає лише хвалькуватим невдахою, який не може захистити власне царство. Це зближує персонаж Люципера з народним образом незграбного чорта-невдахи, якого обманюють козаки і якому всюди не щастить. Пекло також не має нічого від грізної гнітючої чорної ями, звідки заносить смородом сірки зі смолою і лунають крики мучеників. Єдиний елемент, який єднає Люциперове пекло з традиційним – це темрява, яку осяює проміння від Ісуса. Відтак, загалом, можна спостерігати такий собі варіант народної драми (казки), учасниками якої є персонажі християнської традиції, поставлені в створені народом умови. Вони (Люципер, Ад) навіть поводяться як люди: хваляться, радіють, ридають, бояться. Такий-от цінний текст з народного життя знайшов львівський “детектив” Іван Франко під кінець ХІХ століття.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Франко І. Южнорусская пасхальная драма / Іван Франко // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ: Наукова думка, 1981. – Т. 30. Літературно-критичні праці (1895 – 1897). – С. 262 – 314; Франко І. Слово про збурення пекла. Українська пасійна драма / Іван Франко // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 37. Літературно-критичні праці (1906 – 1908). – С. 456 – 500.
