У Львова не було своїх Бріана де Буагільбера або Гуго де Пейна. Тим не менше, свій хрестовий похід цілком міг бути. Принаймні про це писав шляхтич та хроніст Йоахим Єрлич. Король Речі Посполитої Владислав IV Ваза планував повернути Константинополь, гроб Господній та дати прочуханки туркам. Для цього король гуртував поблизу Львова велику військову потугу. Зелене світло дали правителі кількох великих державних утворень того часу та папа, але проти виступили польська шляхта та Сейм. Чому захлинулась така масштабна військова кампанія, читаємо далі.
“Всім хто піде туди, в випадку їх кончини, буде відпущено гріхи. Нехай стануть в бій з невірними, який повинен дати…трофеї, ті люди, які звикли воювати проти одновірців – християн…Земля ця тече молоком і медом. Хай стануть сьогодні воїнами ті, хто раніше були грабіжниками, боролися проти братів. Хто тут бідний, там стане багатим”. Такі слова, або якісь на них подібні теоретично могли, або не могли чути учасники згаданого вище походу, який планував Владислав IV. Як підготовка до боротьби з “невірними” виглядала через кілька століть після хрестових походів, питаємо у джерела.
8 жовтня 1646 року король Владислав IV разом зі своєю дружиною, яка була француженкою, а також разом зі всім своїм двором, прибув до Львова. Йоахим Єрлич пише, що привезли вони з собою багато іноземного війська. До міста прибуло 16 тисяч найманих німецьких воїнів, які привезли з собою 60 гармат. А все тому, що у Владислава IV були дуже гучні, як для того часу, наміри – йти воювати з турками, визволяти християн та грецьку державу (очевидно, йдеться про Візантію) з рук поган. Їх хотіли врятувати від багаторічної неволі і повернути в свою (християнську, католицьку) сферу впливу. Також “землю святу Єрусалимську у поган видерти” хотіли, відвоювати Константинополь і визволити Гроб Господній.
Для реалізації задуманого було наведено контакти із правителями кількох країн і навіть папою. Наслідком цього і стали оті 16 тисяч іноземного війська. Дав гроші король також і козакам та їхнім очільникам. Кілька десятків тисяч зі скарбниці пішли на те, аби і козаки готувались йти в море на турків. До цього з запорожцями тривалий час велись перемовини. Серед старшини ніби був тоді і Богдан Хмельницький. 40 тисяч обіцяв іспанський король. Частина вже нібито навіть добиралась до Львова.
Але дуже різко проти цієї ідеї виступили польські сенатори та частина шляхти. Всіма можливими силами та засобами вони намагались стримати запал і завзяття короля. При цьому, посилались на вічний мир, укладений із турками під час Хотинської війни, що було не так вже й давно. Посилались навіть на приклад короля Владислава ІІІ Варненчика, вбитого у військовій кампанії під Варною саме проти турків. Найбільший опір військовій кампанії чинив Сейм, представники цієї інституції. Як не намагався вірний королю канцлер Єжи Оссолінський, який сам був політиком антитурецьких поглядів, схилити політикум до ідеї походу, але і він був змушений відступити перед волею більшості та почати переконувати монарха не розпочинати конфлікт.
Як наслідок, наймані німецьке та іспанське війська, які вже вирушали до Львова, було наказано розпустити. Сам король також поїхав з міста. Обуреним був і Єрлич, який описував ці події пізніше. Канцлера Оссолінського через це все він називає безбожником, а його дії зрадницькими. Серце ж короля, якщо вірити шляхтичу-автору, також “ядом великим” обливалось, що цих іспанців не допустили і похід провести не дали.
Чи могло щось подібне мати місце в минулому? Очевидно, що так. Хоч в хроніці Єрлича дуже багато відвертих вигадок, але тут ми маємо всі підстави, аби йому повірити. Принаймні в загальних рисах. Владислав IV крім свого московського та шведського головного болю, таки дійсно планував похід на турків. Також у той час були досить потужними антитурецькі настрої. Нікуди не зникав і релігійний фанатизм. Той самий Єрлич згадує як у роки Хмельниччини Руссю нібито “бродив” якийсь “лист Ісуса”: релігійно-моралізаторський текст, зміст якого асоціювався із відпущенням гріхів та гарантіями щасливого життя на небесах. І хто зна, може за інших обставин цей похід таки дійсно відбувся би.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Becker A. Urban II. Pope // Encyclopedia Britannica, 2008 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.britannica.com/biography/Urban-II
- Latopisiec, albo kroniczka Joachima Jerlicz. – Warszawa, 1853. – T. 1. S. XXXII – XXXIII, S. XXXVI, S. 51 – 53.
- Pope Urban II // Wikipedia [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Pope_Urban_II
- Сас П. Оссолінський Єжи // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
- Урбан ІІ // Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Урбан_II
