4 листопада 1861 року урочисто відкрили перший львівський вокзал приватного акційного товариства залізниці ім. Карла Людвіга, який почали будувати 1858 р.Регулярний пасажирський рух між Львовом і Віднем через Краків того ж дня відкрив потяг (який рухався зі швидкістю 20 км/год) у складі локомотива «Ярослав», двох пасажирських вагонів і чотирьох платформ, що прибув до перону біля «головного палацу» (тобто вокзалу) о пів на третю.
Початок цієї історії варто шукати 1841 року, коли було прийнято Програму розвитку залізниць. Однак реальне її втілення в життя, будівництво гілки Перемишль – Львів, почалося лише через сімнадцять років. Водночас із прокладанням залізничної лінії завдовжки 97,6км, на східній околиці столиці королівства Галичини і Лодомерії Привілейоване товариство Галицьких залізниць під керівництвом Леона Сапіги отримало також підряд на спорудження великої будівлі залізничного вокзалу. Адже відповідно до тієї ж державної програми,протягом наступних десяти років планувалося з’єднати Львів із Бродами, Краковом, Підволочиськомі Чернівцями.
Звісно, виникло питання, яке місце буде найоптимальнішим для розміщення вокзальної станції. Товариство оголосило конкурс, на який було представлено три варіанти:
- пустити колію через Байки, далі — віадук через сучасну вулицю Стрийську і на місці Стрийського парку спорудити вокзал;
- дозволити поїздам курсувати через Підзамче й організувати там головний вокзал Львова;
- розташувати вокзал на його теперішньому місці.
Первісна будівля вокзалу значно відрізнялася від тієї, яку ми знаємо сьогодні. Проте призначення його приміщень залишилося майже незмінним. Зали очікування для пасажирів, кав’ярня, контори технічних служб і поліції, каса багажного відділення, та поштове відділення – все це і зараз можна побачити на львівському вокзалі. Неподалік основної споруди розташовувалися будівлі, де мешкали службовці, вагонне депо та майстерні.
У 1892 році залізниця стала власністю держави. Постало питання про будівництво у Львові нового залізничного вокзалу, адже перший двірець уже не міг впоратися зі зростаючим пасажиропотоком. Тому 1899 року було розглянуто і затверджено проект авторства Владислава Садловського, (виконаний на підставі матеріалів директора залізниці Людвіка Вежбицького).
«Новий центральний львівський двірець посвятили вчора до обіду та відкрили у суворій відповідності до урядового церемоніалу і за участі всіх урядовців, яких тільки можна у Львові знайти.Колійова капела мала тушем привітати австрійського Меркурія, чи то пак демона, який приводить у рух крилате залізничне колесо, – тобто пана міністра Віттека. Всередині величезної зали, затіненої голубим тоном вітражу святого Михайла, зібрався справжній натовп достойників найрізноманітніших категорій. Це було загальне рандеву золотих комірців, орденських зірок та позолочених хрестиків, які скупчилися так густо та щільно, що польськістроїміської ради разом із кількома цивільними постатями творили для ока милий перепочинок», –так дещо іронічно змальовувала львівська преса церемонію посвячення у 1904 році нового львівського центрального вокзалу.
Будівництво тривало 1902-1904 рр. на місці старого вокзалу. Будівельні роботи виконувала фірма Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського.Фронтон будівлі прикрасили скульптурами Антоні Попеля і ПетраВійтовича: жінка символізує залізницю і торгівлю, чоловік на леві — промисловість і місто Львів. Основним елементом оформлення головного вестибюля був вітраж «Архангел Михаїл» із панорамою Львова на тлі.
При спорудженні двірця використали найкращі досягнення початку ХХ століття: електричне освітлення і вентиляцію, центральне опалення, перші в Україні електричні ліфти. Це при тому, що у місті, на момент відкриття вокзалу, працювала лише одна малопотужна електростанція. Однією з інженерних дивовиж було ажурне перекриття перонів, яке завдяки нанесеній на нього емульсії світилося уночі. Вхід на вокзал був платним.
Частину перонів покриває металевий дебаркадер. Авторами дебаркадеру є В.Садловський та інженер Е. Зеленєвський. Це велике склепінчасте перекриття зі сталі та скла. Ідею нового дебаркадера для старого вокзалу висунув ще у 1895 році Юліан Захаревич.
20 червня 1915 року вокзал під час відступу підпалили російські війська. Споруда також значно постраждала під час польсько-української війни 1918—1919 років. У результаті бойових дій були знищені початкові інтер’єри та центральний портал. Після переходу Львова до Польщі почалися роботи з відновлення споруди під керівництвом архітектора Генрика Заремби. У 1923 році на фасаді та всередині будівлі встановлено кілька композицій Петра Війтовича. Повністю перебудова львівського вокзалу завершилася лише у 1930 році – до споруди добудували ще один поверх.
Головний вокзал як стратегічну споруду розбомбили просто в перший же день Другої світової війни – першого вересня 1939 року. Після війни тривали суперечки: відновлювати попередній вигляд вокзалу чи знести залишки і побудувати новий. Як компроміс прийняли рішення відновити фасад будівлі, а інтер’єри зробити вже у стилі сталінського ампіру. Повоєнне відновлення вокзалу розпочалося у 1946-1951 рр., а повністю завершилося лише 1957 року.
У будівлі збереглася ліпнина, люстри, навіть касові віконця на тих же місцях, але виглядають вони тепер інакше. Не збереглися й металеві поручні, які розділяли черги людей коло кас, щоби вони не збивались у натовп. Не дожила до наших днів розкішна цісарська опочивальня.
Тепер на її місці доволі скромний зал, де зустрічають офіційні делегації.
У 2003 році, до сторіччя споруди, вокзал було відреставровано.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- KurierLwowski (№87) 27.03.1904
- http://zuap.org
- http://zaliznychna.com.ua
- http://castles.com.ua
- Фото:
- https://polona.pl
- http://zuap.org
- http://relicfinder.info
- uk.wikipedia.org
