Від нестерпної ранкової недільної спеки у Львові можна порятуватися тільки несамовито гарячої кави у затінку улюбленої кав’ярні. Кажуть наступного тижня стовпчик термометра підійметься вище 32 °С. Доведеться переймати досвід львів’ян початку 20-го століття і в неділю не виходити з кав’ярні взагалі. І, у товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, слухати історії, бувальщини, вигадки та плітки.
На початок 20-го століття та у Львові, і в Ужгороді налічувалися десятки кав’ярень. Зрештою, добра кав’ярня у ті часи не була дивиною і для Чернівців чи Коломиї. Готували каву переважно за допомогою приладдя, виготовленого у Відні та Празі, способами, популярними у Відні: то була або кава по-віденськи, з гіркою збитих вершків поверх напою, або класична турецька, подекуди з додаванням кардамону з гвоздикою чи коріандру з корицею, або кава меланж, з великою кількістю підігрітого молока до невеликої порції кави. Кав’ярня цього часу в наших широтах була одночасно і місцем читання та обговорення новин, і клубом знайомств, і майданчиком для поширення поезії чи пісень.
Про одну з таких кав’ярень, «Монополь», розповідають, що туди полюбляв заходити попрацювати Іван Франко. Сидів, редагував рукописи й вслухався в дискусії між молодими та активними. У якийсь момент казав «Дурниці говорите!» і міг взяти слово на годину-дві. Після чого перебирався в Віденку або іншу кав’ярню.
Навіть під час війни львівські кав’ярні не втратили свій шарм. У російському часописі «Всходи» за 1915 рік описані враження російського офіцера від перебування у Львові: «У глибині невисоких, але чистих кав’ярень щоранку можна побачити той Львів, яким він був до приходу наших військ. Якщо ви хочете пізнати тутешнє життя — відвідайте вранці одну з тих кав’ярень, що розмістили біля ринку та міського театру… Тут за невеликими столиками з газетою в руках і за горнятком апетитно що парує кави ви побачите львівських політиків і ділків.
Тут всі одне одного знають, у кожного роками насиджене місце. Якщо випадково заходить сторонній, на нього дивляться з подивом і підозрою, але якщо ви мирно уткнетесь в газету i за горнятком кави або чаю будете спостерiгати, — до вас скоро звикнуть i ви почуєте, як гаряче трактуються події дня i з яким запалом спалахнуть суперечки за i проти сучасного стану речей, які грандiознi стратегiчнi комбінації винаходять i якi дивовижнi реформи планують.»
Дякувати Богу, нас тоді звільнили від руцкага міра і кав’ярням вдалося зберегти дух старого Львова. Пройшло сто років і нам знову треба звільняти нашу країну від тої руцької сарани. Дай Бог в останнє!
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
