Тиждень тому на сторінках Фотографій Старого Львова ми розпочали публікацію про львівські фіртки. Першою, про яку писали була Єзуїтська. Сьогодні ж мова піде про Босацьку фіртку.
ФІРТКА БОСАЦЬКА
Ця фіртка пробита значно пізніше від Єзуїтської. Після її появи назва «Босацька» перейшла і на Руську браму, що стояла на вильоті вулиці Руської біля апсиди Успенської церкви. Тому історію Босацької фіртки варто розпочати саме з Руської брами, чого вимагає й сама хроніка.
Руська брама (Porta rutenicаl) існувала, напевно, значно раніше від згадки про неї у ХVІ ст. Вона була влаштована у високому внутрішньому мурі, який проходив поблизу Успенської церкви. Руська брама завершувалася вежею з приміщеннями. Там, над брамою, 1573 року збудували нову в’язницю. Це підтверджує видаток міської каси муляреві з помічниками на виготовлення з каменю дверей та вікон для цієї в’язниці. Згодом, аж до кінця ХVІІІ ст., на брамі стояв мешкальний будинок.
1608 року на брамі і вежі зафіксовано чималі тріщини. Тоді ж для їхнього «зашприхування» було куплено кілька дубових колод. Ремонті роботи біля брами і вежі виконав тесля Мартин. Але з часом ця будівля продовжувала руйнуватися і, врешті-решт, її потрібно було розібрати. Нову Руську браму почали мурувати 1646 року і тривало це до 1647 року. На спорудженні нової брами працювали будівничі Войцех Келар і Микола Поправа. Келар за свою роботу, згідно з контрактом, одержав 558 зол. Камінь для будови брали з каменоломень у Кривчицях та Голоску. На тій брамі виставили нові помешкання. На другий ярус брами вели сходи з боку церковної апсиди.
У зв’язку із зведенням нової Руської брами там само, між церквою і міським муром, побудовано кам’яні ворота. Дня 16 липня 1647 року львівські купці і ставропігійські братчики Павло Лавришевич та Матвій Федорович звернулися з проханням до лонґерії, щоб та дозволила їм поставити «ворота від церкви Успення Богородиці аж до міської стіни, де зараз сходи нові та мури і мешкання над брамою новою ериґовані», Райці дозволили збудувати ворота між церквою і муром з тесаного каменю для оздоби міста згідно з поданою моделлю і своїм коштом. За дозвіл Успенське братство заплатило до міської каси 200 зол. Даючи дозвіл, райці застерегли, «щоб до каналу, який з церковних склепів віддавна чистою водою на вал виходить, ніяких клоак не прив’язувати, а повністю зберегти». Отож, маємо цікаву інформацію про канал, що відводив воду з церковних крипт до міського рову, натрапивши на який сучасники можуть сприйняти його за підземний хід.
У другій половині ХVІІІ ст. кам’яниця над Руською брамою належала підчашому землі Вільської, радникові львівського трибуналу, Матвієві Полетилу, який вселився туди 1775 року. Місто, віддаючи йому цю кам’яницю в чинш на 30 років, застерегло, «щоби до брами, через яку проходиться до Босацької фіртки, що знаходиться над нижчим мостом, ніяких воріт ані дверей до замикання винаймачі не давали, і щоб ця брамка завжди була відкрита до висоти склепіння, і жидам ніяких шинків не дозволяли». І далі, у наступному пункті, занотовано вельми цікавий момент: «міський герб лева, що є на тій брамі, щоб був збережений, і напис вище над брамкою про реставрацію 1724 року не був затертий». Ось зразок, як наші предки шанобливо ставилися до пам’яток минулого. Нашим би нинішнім архітекторам і реставраторам брати з них приклад.
Тепер, пройшовши через Руську браму чи брамку, звернемо дещо наліво і підійдемо до фіртки Босацької. Свою назву вона одержала від костелу і монастиря кармелітів босих, які вибудувалися на так званому Галюсівському узгір’ї за Пороховою вежею, званою також «Струмилівка». Розпочате 1634 року будівництво костелу Св. Михайла закінчилося 1641 року, але парафіяни з міста не дуже до нього поспішали. Тому ще у тому ж році кармеліти звернулися до короля, щоб той дозволив пробити у міському мурі фіртку до їхнього костелу. Король Владислав ІV своїм рескриптом від 10 березня 1643 року дав дозвіл, а спеціяльно створена для цього магістратом комісія у цьому ж році визначила місце для цієї фіртки. Її пробили у зовнішньому низькому мурі у півкруглій бастеї навпроти Успенської церкви і від неї по прямій лінії мостом через рів і зовнішній вал йшлося до костелу. Фіртка будувалася під наглядом інженера-фортифікатора Павла Ґродзіцького.
Причиною постання ще однієї фіртки в оборонному мурі було бажання зробити парафіянам зручніший і коротший доступ до нововибудованої святині, оскільки вихід Краківською чи Галицькою брамами забирав більше часу.
На 1645 рік Босацька фіртка була майже готова, але, здається, без верхніх ярусів, про що свідчив би напис у лонґерських книгах маґістрату 1649 року, де мовиться про мурування нової фіртки Босацької. Тоді для неї закуплено 9800 штук цегли і 20 тертиць для стелі.
Цю, а також Єзуїтську фіртки, брами, мури та вежі прикрашали образи різних святих – і мальованих, і різьблених у камені. Про це знову ж таки оповіщають касові книги маґістрату. 1671 року нотується видаток сницареві за різьблення св. Йосифа над фірткою Босацькою і маляреві за два мальовані образи – св. Йосифа і св. Михайла, вміщені у нішах по обидва боки фіртки. Так само занотовані видатки 1691 і 1700 років – «за різьблення і мальовання» цих двох святих. Прикрашання оборонних споруд у Львові було звичним явищем упродовж ХVІ-ХVІІІ ст.
Босацьку фіртку наприкінці ХVІІІ ст. спіткала така ж доля, що й решту міських фортифікацій. Передовсім вони на той час втратили свою захисну функцію і, до того ж, перебували у занедбаному стані, тому 1777 року їх почали розбирати на будівельний матеріял. Рудеру Босацької фіртки 1789 року купив львівський міщанин Гартік всього за 470 золотих.
З Босацькою фірткою пов’язані деякі історичні події. Під час облоги Львова шведами у вересні 1704 року, вони саме нею, на той час чомусь незамкненою, увійшли вночі до міста. Контрибуція, яку шведи взяли з міщан, була великою, але найбільшим тягарем вона лягла на плечі українських мешканців. Українські церкви передали левову долю усією суми, покладеної на місто. Для прикладу, Успенська церква і єпископ дали по 10 тис. зол., церква Св. Юра – 4 000 зол., решта українських церков – по 300, 200, 100 і 50 зол.
Володимир ВУЙЦИК
Джерело: Вуйцик В. Leopolitana. За ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів, 2013
