Твори цієї видатної української письменниці почали публікуватися українською мовою саме у Львові. Перша публікація була здійснена 1885 року у журналі «Зоря», до редагування якого мав причетність Іван Франко, був виданий перший твір Лесі Українки, її переклад Гоголя «Вечорниць». Ця публікація започаткувала її творчу кар’єру.
Поступово Леся Українка стала дуже читабельною письменницею в Галичині, а також як людина високого інтелектуального рівня, як філософ, як теоретик літератури, як перекладач.
Іван Франко дуже просив Лесю Українку, вірніше, через її матір Олену Пчілку, про те, щоб Леся Українка здійснила той чи інший переклад чи надала йому для публікації у численних виданнях, які він редагував, ті чи інші твори. Свого часу Олена Пчілка казала, що завдяки їй, її постійній турботі, її увазі, її наполегливості і впертості, її діти, як Михайло, так і Леся, оволоділи багатьма іноземними мовами. Відомо, що Леся Українка вільно володіла і перекладала практично з усіх європейських мов, англійська, німецька, французька, італійська. Навчалася вона і дуже добре оволоділа латиною і грецькою, тому перекладала і класичну літературу на українську мову. Вільно також знала російську, білоруську, польську і цілу низку інших мов, які вважала, що знає недосконало.
Леся Українка впродовж свого життя зробила дуже багато, можливо, завдяки власній хворобі. Спосіб життя Лесі України досить часто приковував її до ліжка. Це була страшна невиліковна хвороба, від якої вона і померла – туберкульоз костей. Родина витрачала дуже великі кошти на операції, на всілякі медичні заходи для того, щоб або поставити доньку на ноги, або полегшити її страждання. Це усвідомлювала і сама Леся Українка. Вона з великою вдячністю писала Франкові про турботу матері, про опіку сестри, брата щодо неї, про всіх тих людей, які намагалися полегшити їй життя і зробити його більш-менш терпимим.
Окрім першого оповідання, перекладного з російської мови, яке вона видала, 1887 року у Львові вийшла її вже власна поема «Русалка». У 1893 році завдяки старанням Івана Франка вийшла її перша поетична збірка «На крилах пісень». Леся Українка разом зі своєю матір’ю вперше побувала у Львові 1891 року, коли Олена Пчілка везла свою доньку на операцію до Відня, де видатний австрійський хірург мав проконсультувати її. Тоді Леся Українка була у Львові одну добу. Тут вона з матір’ю зупинилася для того, щоб відпочити, у готелі «Європейський» (нині це приміщення перебудоване і там знаходиться «Укрексімбанк»). Прикметним є також і те, що зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською Іван Франко познайомився саме в домі Олени Пчілки. Тому Олена Пчілка листувалася з Франком та його дружиною, як зі своїми найближчими друзями. Вона ділилася із ними всіма своїми внутрішніми родинними клопотами, відомостями про стан здоровя, про літературні справи.
1891 року протягом 7 і 8 березня на зворотній дорозі вже з Відня додому Косачі проживали в родини Франків за адресою вулиця Зиблікевича, 10. Це теперішня вулиця Франка, зокрема, той відтинок вулиці, який йде від вулиці Зеленої до площі Івана Франка. Номер 10 в наш час не відзначений жодною табличкою. На цьому будинку немає інформації ні про проживання Лесі Українки та її матері, ні про проживання самого Івана Франка.
1901 року львів’янин Іван Труш їздив до Києва, де малював портрет Лесі Українки спеціально для сесійної зали Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Ми бачимо, що станом на 1901 рік від часу першої літературної публікації минуло 16 років. Леся Українка стала вже всесвітньо відомим автором, людиною, заслуженою для українського народу настільки, що її портрет обов’язково мусів бути у залі Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
1902 року Леся Українка знову була у Львові. На цей раз вона зупинилася в готелі «Жорж». Саме в цей час вона познайомилася у Львові з Етель Ліліан Войнич. Знайомство з такою високоерудованою, мудрою жінкою, якою була Леся Українка, залишило в пам’яті Войнич дуже міцний слід, про що вона потім згадувала у США.
Останнє перебування Лесі Українки у Львові пов’язане з нинішнім будинком Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Про це нагадує меморіальна дошка на фасаді НТШ. Там вона працювала у бібліотеці і на її честь було влаштовано прийняття. Це було за рік до передчасної смерті Лесі Українки 1912 року.
Джерело: http://vgolos.com.ua/
