«Танґо смерті» Юрія Винничука є одним з найкращих творів сучасної української прози, де важливим фігурантом постає винятковий і легендарний Львів. Це роман, що побачив світ у 2012 році і одразу ж отримав схвальні відгуки критики. Він був відзначений премією Книга року ВВС, а також нагороджений у номінації «Красне письменство» конкурсу «Книжка року — 2012».
Це історичний роман, у якому головну роль справедливо можна віддати Львову. Побудова книги є дуже цікавою, адже під однією обкладинкою поєднується дві епохи: передвоєнне місто, часи Другої світової війни та сучасність. Юрій Винничук працював над цією книгою 8 років, протягом яких вивчав безліч джерел в архівах та бібліотеках, аби якнайточніше показати історичний період. «Немає таких спогадів про Львів тих часів, яких я не читав» – говорить він. І це, безумовно, відчутно у тексті.
Одна сюжетна лінія роману – це історія чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської у Львові 30-х років, раю дитинства, який ми впізнаємо з розповіді маленького хлопчика Ореста Барбарики і його друзів: поляка Яся, німця Вольфа і єврея Йося. Це діти героїв, вбитих червоноармійцями повстанців Української Народної Республіки, матері яких познайомилися на Янівському цвинтарі, де поховані їхні чоловіки.
Друга сюжетна лінія оповідає про 1980-ті роки і пізніше, це історія про дослідника таємничого мертвого арканумського письма – професора Яроша. Він занурюється у дослідження невідомої культури, яка, до слова, існує тільки у романі Винничука, і з’ясовує, що племена мали традицію виконувати перед смертю людини танець, арканумською мовою звучить – «dan-go mrah»( танго смерті). Пізніше доля зводить науковця з єдиним уцілілим з четвірки хлопців – Йосипом Мількером, одним із авторів «танга смерті», що його виконували в сумнозвісному Янівському концтаборі. Так і змикається 70- річне коло історії від довоєнних часів до сучасності. Образ фатального танцю часто з’являється у романі у різних уособленнях. Можна казати й про те, що сам роман написаний як імпульсивне танго.
Крізь усі ці орнаментальні повороти сюжету гарно проглядається образ дивовижного міста. Ось як про нього говорить Винничук устами свого героя:
«З самого малечку я сприймав і вбирав у себе Львів за запахами, їх безліч, і за ними можна розпізнати пору року, навіть не виходячи з хати і не визираючи з вікна. Восени гостро пахли квашені огірки, присмачені запашним кропом, часником і хроном, з передмість долинав мінорний запах паленого картоплиння, перехід з осені на зиму був ознаменований запахом квашеної капусти, а взимку напередодні Різдвяних свят уже панували в повітрі запахи диму, на якому ледь не весь Львів вудив ковбаси, шинки, полядвиці і шпондерки…»
«Місто міняло своє обличчя упродовж дня до невпізнання. На світанку, коли воно ще дрімало, в’їжджали на Ринок вози, наладовані городиною, а інші вози важко торохтіли бруківкою, розвозячи бочки з пивом та різні товари, а потім починали лунати дзвоники трамваїв, цокотіли фіякри, шурхали мітли, після сьомої на вулицях з’являлися учні, прямуючи до шкіл, місто прокидалося уже повністю…»
«Але найпривабливіше Львів виглядав вечорами, коли запалювалися ліхтарі, блимали яскраві неонові написи й реклами, світилися вітрини, а з ресторацій і каварень долинала музика…»
Такою соковитою, живою ґварою Винничук створює неповторну атмосферу старого Львова, описуючи його з особливою любов’ю і захопленням, і це не може залишати байдужим.
Цікаво також прогулятися в уяві картою зі сторінок «Танґа смерті».Тут знаходимо відому ресторацію на площі Ринок: «Я любив заходити з мамою до «Атляса» на Ринку, де збиралася дуже цікава публіка, вся львівська богема — літератори, малярі, музики, актори… Там розігрувалися чудові концерти і незаплановані, але всіма очікувані імпровізації. Ми з мамою сідали собі в куточку, попивали чай і тільки ловили очима і вухами все, що відбувалося…»
З’являється тут і маленька вулиця Фіалкова: «…маленька вуличка, ідеальна для влаштовування підпільних зборів, бо геть безлюдна»; вулиця Баторія, яка сьогодні названа на честь князя Романа Мстиставовича; Хорунщина — тепер вул. Чайковського; Городоцька, де Йосько і Вольф, будували барикаду в часи війни; вулиця 29 листопада (сучасна Коновальця), Стрийська і Кортумова гора, де йшли запеклі бої за Львів.
Про конкретні будинки Юрій Винничук майже не згадує, описуючи окремі райони. Так, професор Ярош, шукаючи усамітнення для наукової роботи, знаходить помешкання на Майорівці, де знімає невелику кімнату в пари пенсіонерів.
Ще один історичний район – Кракідали. Ось який колоритний опис знаходимо у творі : «Кракідали – дивовижний світ, який розпочинався за Оперним театром і манив до себе уже одною лише назвою, у якій причаїлася велика загадка, бо в уяві одразу спливають крокодили, хоча жодних крокодилів там не було, то був лише чудернацький покруч з назви Краківського передмістя, де кипіли базарні пристрасті й вирувала тандита чи, як її називали жиди, Тандмарк. Мабуть, саме так виглядають і легендарні базари Близького Сходу, довкола площі розташувалися крамниці, а перед ними і всюди, куди лиш оком не кинь, ятки з розмаїтим товаром, передусім з одягом і взуттям. Кракідали — це справжнє царство жидівське, тут можна побачити і вбраних на європейський манір поважних пань та панів, і бородатих хуситів з довгими пейсами в чорних атлясових халатах і капелюхах, і засмальцьованих жидівок, які, понатягавши на себе незліченне манаття, скидалися на головки капусти. Посеред тісноти тієї безлічі яток перекупники й шахраї голосно вихваляють свій товар, а поміж тим димлять п’єцики на коліщатках, на яких парують нехитрі перекуски.»
У таких соковитих описах і проявляється винятковість стилю Юрія Винничука, його уважність та любов до влучного слова. Унікальність цієї книги у тому, що вона одночасно є історичною та детективною, за нею можна захопливо і легко вивчати культуру Львова та насолоджуватися колоритною ґварою. Можна перенестися у довоєнне місто, відчути атмосферу старого Львова з незрівнянним ефектом присутності. Книга рекомендована для прочитання як любителям цікавої захопливої прози, шанувальникам легендарного Львова, так і тим, хто бажає дізнатися більше про часи Другої світової війни на Західній Україні і відкрити для себе одного з найвідоміших сучасних прозаїків.
Олена ВИСОКОЛЯН
Джерела:
