Є у цьому місті щось магічне, щось таке, від чого серце готове відкритися новим почуттям. Інколи навіть найсвітлішому з них – коханню… Підігріте сонцем ранньої львівської весни, огорнене вечірньою прохолодою та ароматом кави, освітлене багрянцем осіннього листя парків, воно п’янить особливо. Кохання у Львові неповторне…
Саме це почуття пережив, тут, на львівських вуличках, видатний український історик, на той час завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), Михайло Грушевський.
Про Михайла Сергійовича останнім часом написано особливо багато, з огляду на ювілей історика, народженого у 1866 році. Цьогоріч, сміємо припустити, буде написано не менше, в світлі сторіччя подій пов’язаних з Українською Центральною Радою та початком національної революції 1917 року. Ми, з дозволу читача, звернемо увагу на епізод інтимного, особистого життя «батька української історії» у місті Лева.
«Думаю, що для Вас не тайна моя симпатія до Вашої особи. Я мушу знати, чи можу будувати на їй які більші надії. Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу», ‒ писав, 23 (11) березня 1896 року, в листі-освідченні, молодий, але вже іменитий український історик. Цей лист було надіслано на адресу вчительки Марії Вояковської (Вояківської). Закінчувалося освідчення проханням не залишити його без відповіді і надією на те, щоб «сю справу до якогось часу в секреті від всіх задержати».
Відповідь надійшла швидко. Молода вчителька із Скали над Збручем, яка на той час працювала і жила у Львові (за адресою вулиця Пекарська, 17), відповіла Грушевському взаємністю.
І вже наприкінці квітня, чи на початку травня (історія інколи така непевна в датуванні амурних подій, що й зрозуміло, бо ж закохані не відчувають часу) але точно 1896 року, Михайло Грушевський разом з Марією Вояковською приїжджає до Скали познайомитися із сімейством отця Олександра Левицького – родиною майбутньої дружини. Саме тут, у церкві св. Миколая, 26 травня 1896 року отець Олександр здійснив обряд вінчання Михайла Грушевського та Марії Вояковської.
Щоправда перед вінчанням у греко-католицькому храмі Михайло Грушевський мав отримати дозвіл у єдиній на той час православній святині міста Львова (а зараз кафедральному соборі Львівської єпархії УПЦ (МП)) – церкві Святого Георгія Змієборця (архітектор – Густав Захс). Православний за віросповіданням Михайло Сергійович, на думку дослідника Романа Дзюбана, змушений був відбувати біблійні оповіді, як умову для вінчання в храмі іншої конфесії. Доречі, в метриці вінчань церкви Святого Георгія, міститься запис про вінчання Михайла Грушевського у далекій Скалі над Збручем.
Марія Сильвестрівна стане вірним супутником на нелегкому життєвому шляху Михайла Грушевського. Вона супроводжуватиме його на заслання до Симбірська, Казані та Москви. Разом вони переживуть радості і поразки української національної революції 1917 – 1921 років (інколи Марію називатимуть «першою леді УНР», хоч Михайло Грушевський фактично і не вступив у повноваження президента республіки), вимушену еміграцію. Вдвох вони повернуться служити рідному народові у 1924 році до освітленої прожекторами «українізації» радянської України. Історики відзначають, що у тимчасовому «порозумінні» Грушевського з радянською владою чимало нез’ясованого, проте це вже зовсім інша історія. Доля змусила Михайла Сергійовича та його сім’ю, постати перед обличчям тоталітарного режиму і вони прийняли цей виклик заплативши усім, що мали…
Михайло Грушевський та Марія Вояковська назавжди залишаться у пам’яті своєї нації. Їх справа житиме у віках так само як і їх почуття. Бо щире кохання народжене у Львові вічне, як і сам Львів.
Сергій Гуменний
Джерела:
«Ваш люблячий… М. Грушевський» (Маловідомі документи з родинного архіву) / Публікація М. А. Панової, О. Б. Пантюхової // Архіви України. – 1996. – № 1–3. – С. 24.
Дзюбан Роман. Скала-Подільська – місце одруження Михайла Грушевського // Пам’ятки України. – 2003. – Ч. 3. – С. 78–89.
Ундерко О. Скала на Поділлі. – Борщів: КП «Борщівський бізнес-центр», 2010.
