Мабуть, одним із найбільших парадоксів Львова є Цитадель – комплекс фортифікаційних укріплень середини XIX ст. Хоч вежі Цитаделі і височать на пагорбі у самому центрі міста, посеред мальовничого парку, куди можна легко й швидко втекти від міської суєти, туристичні шляхи місцину оминають. Очевидно, не через її необлаштованість чи трагічну історію, а через незнання. Про Цитадель екскурсоводи воліють мовчати. Хто зна, може, через сором? Адже в одній із веж Цитаделі – “Вежі смерті”, де були нацистські камери смертників табору для військовополонених “Stalag-328”, наші сучасники облаштували… п’ятизірковий готель.
І в той час, коли до польського Аушвіцу зі всього світу з’їжджаються нащадки загиблих і просто туристи – схилити коліно, запалити свічку, вшанувати пам’ять, у львівській Цитаделі гуляють весілля, влаштовують бенкети, а лісистий пагорб облюбували хіба власники собак. Ось такий він, львівський парадокс. 
Однією із причин будівництва Цитаделі, – пише forko, – стало повстання “Весна народів” 1848 року, що відбувалось і у Львові. Тоді австрійська влада влаштувала артилерійський обстріл центральної частини міста. Щоб захистити себе від можливих повстань, адміністрація вирішила “знайти й організувати відповідні споруди під артилерію та воєнні запаси, які малими силами могли б стримати народ”. Як наслідок, було збудовано Цитадель, що складалася з системи фортів (бастіонів), які були підсилені ровами з перекинутими через них дерев’яними мостами. З метою маскування вогневих точок оборонний периметр було засаджено каштанами й акаціями.
У Першій світовій війні Львівська Цитадель не відіграла якоїсь важливої ролі. У 1914 році австрійські війська без опору залишили місто. У 1914–1915 роках у Цитаделі розміщувався російський гарнізон. У 1918–1939 роках – був розташований полк польської піхоти. Під час Другої світової війни на території Цитаделі діяв табір для військовополонених Stalag-328 “Tsutadell”. Через концтабір пройшло 280 тисяч полонених, з них 140 тисяч (!) померли від голоду та хвороб. Після війни споруди Цитаделі використовувались, як казарми. Заразу на цій території – склади та офіси комерційних фірм.
Моя родина досить довго за радянських часів мешкала поблизу Цитаделі і тим питанням цікавилась. Щодо того, що після Шталагу там відразу зробили радянські казарми, це річ сумнівна. Принаймні до смерті Сталіна там була радянська тюрма (на зразок лагеру), можливо там здійснювались вироки військових трибуналів. (Доречію військовий суд знаходиться дотепер поруч, на вул. Драгоманова.)Це звичайно припущення, бо ціла територія Цитадалі деякий час була досить засекречена. Я з дитинства памятаю, що були стовпи з колючим дротом і написами “Нє подході убйот”, що в одній з веж потім зробили склад Електрону, в одній – архів бібліотеки, а інші дві були обернені майже в руїну. Є певні конкретні дані і факти з цих часів.
років 12 назад там був склад елітних вин, тоді я працювала адміністратором в одному з львівських ресторанів, і їздила на цитадель на закупи цих дорожезних вин для наших віп клієнтів. Ще тоді я не цікавилась історією цитаделі, але коли ходила туди за винами, в мене завжди було якесь моторошне відчуття, я навіть менеджера питала чому саме тут ваш склад невже більше місця у львові немає. тут якось так страшно, менеджер тільки розреготався чого б це мені мало бути страшно. Потім якось я розпитала свого діда, він сказав що це колишній концтабір. Я жахнулася, зрозуміла звідки у мене моторошні відчуття коли туди ходила. З часом я змінила роботу, і про цитадель забула. Через кілька років мій знайомий влаштовував там банкет, я спитала його: В колишньому концтаборі? Він відповів: ну, він же ж колишній, що тут такого. Я йому пояснила: якби тебе заморили голодом і потім на твоїх кістках влаштовували банкет тобі б сподобалось. Він промовчав. За кілька днів передзвонив щоб уточнити чи я прийду на банкет, і між іншим сказав, мені б не сподобалось щоб на моїх кістках танцювали, і я переніс свій банкет подалі від цього місця ))) Думаю люди які там щось святкують не винні, можливо більшість з них не знають історії цієї споруди, а от власникам готелю має бути соромно, робити бізнес на могилі (((
Моя дружина свого часу працювала в цьому готелі на рецепції. Розказувала про доволі моторошні моменти під час нічних змін – звуки кроків в пустому приміщенні, незрозумілий шум. Одного разу в приміщенні, в якому нікого не було, слухавка телефону сама знялася і поклалася поруч, на стіл.
“Після війни споруди Цитаделі використовувались, як казарми. Заразу на цій території – склади та офіси комерційних фірм.” – не зовсім так – в кінці 70-х більшість території було передано Електрону, який відремонтував головний корпус, було встановлено парове опалення і в цю будівлю переїхав НДІ. Про те, як вигдядала всередені будівля після військової частини навідь згадувати не хочеться
Десь починаючи з 2003року 5 років ми арендували офіс на Цитаделі, у тому довгому приміщенні, де зараз банк. А в підвалі був склад. Чули в ті часи про те, що там творилось раніше. Часто доводилося затримуватися допізна, і в офісі, і на складі. І на диво, там для мене завжди було якесь умиротворення та спокій.
Цікаво що ніхто не побачив там привидів , і всі сплят спокійно .
Знание скорбь умножает ))) як написано в одній книзі.
і до чого ця стаття зараз? Готель існує вже роки 3, а може і довше.
Потрібно було одразу пікетувати будівництво, скликати збори, висловлювати думку громади. Запізнидись Ви трішки з статтею, чи це Вам замовлення поступило проріарити готель?
Шановне панство, не важливо, що там було або не було, сумно те, що це місце смерті тисячі людей, а про це свідчить лише один хрест із скромною табличкою.
Як не крути, будівлі дуже круті і з одного боку добре що не пропали, а навпаки активно використовуються з благою ціллю. З іншого боку і справді не пасує в такому місці робити якісь гучні балі. Треба трохи орієнтуватись в історії.
Додати до сумних відомостей ще може те що сам лазив по приміщенню ще в 2003 чи 2004 році і оглядав дах і саме приміщення. В підвал спуститись не було можливості, бо там все плавало. Води було як мінімуму з метр глибиною. Але глибина підвалів мала бути і ще глибшою. Всієї глибини підвалів не було, тому що в часи концтабору (я так припускаю на прикінці “експлуатації”) підвали з полоненими (живими і ні) залили вапном, таким чином намагаючись позбутись хвороб і інфекцій які там вирували. Заодно і живих полонених…
І таки так, охоронець який там щось охороняв на той час, розказував що ночами там бувало чутно якісь голоси, крики, і ходіння. Треба було мати або дуже стабільну, або краще наніц зхиблену психіку щоб там чергувати.
В вежі де організовано склад бібліотеки теж жашки всякі відбувались, але зі мною там була трохи веселіша історія. Мене туди не пустили, бо переживали що я можу щось поцупити. Коли я сказав що можемо зробити огляд контрольовано і з охороною, то охоронець сказав що навіть якщо я насправді нічого не свисну звідти, то можуть звинуватити що я таки щось стягнув з того що вже давно хтось вкрав, але просто не було на кого повісити. Тому я туди вже не рипався.
Найбільше шкода третьої (Східної) вежі, яка здається найменша, але найбільш розтрощена. Не впевнений що її могли використовувати як об’єкт концтабору через її малі розміри, і тому думаю що мала б мати найменше сумних випадків. Хотілось би щоб хтось не погордував і в неї грошей трохи вкласти. Мав би, сам би вклав. Можна би саме там якраз зробити меморіал до тих історичних подій і якусь галерею розгорнути і точку для туристів…
Невже краще щоб там були руїни, купа сміття та хащі?? Люди зробили там гарний готель, встановили пам’ятну дошку і не заперечують історії цього місця, а навпаки надають іншим забути історії…
Про одну смерть в ділянці Цитаделі знаю особисто. В 1967 мій змінщик на фабриці не вийшов на роботу. На другий день стало відомо: в стані сильного сп’яніння переліз через огорожу (хоч там були оголошення про заборону і всі між собою говорили що там секретний військовий об’єкт). Середньоазіатський солдат-охоронець (напевно з ВВ) застрілив його з автомата.
танці на кістках додати нічого