Пам’ять про Львівську фабрику “TLEN” ніби поділила долю її виробів: використано мило, вивітрилися парфуми, вигоріли чорнила та й списані папери давно вже викинуті на сміття… Про існування фабрики нагадують тільки рекламні оголошення в старих газетах та журналах, нечисельні згадки у тогочасній пресі та пожовклі сторінки архівних документів.
Однак у період її заснування фабрику вважали “одним з головних стовпів крайової промисловості, яка ще знаходиться у колисці свого розвитку”. Фабрика “TLEN” (“Кисень”–пол.) була заснована у середині 1899 р. Спілка з обмеженою відповідальністю, утворена для керівництва фабрикою, планувала виробляти насамперед формальдегід, що мав застосування не тільки в медицині, а і в гарбарнях, виробництві паперу та шовку, горілчаній та хімічній промисловості. Крім того, на новому підприємстві мали виробляти лікувальні мила, зубні пасти та еліксири, інші аптечні та парфумерні вироби (парфуми, косметику, чорнила, ваксу, тощо) та перев’язочні засоби. Останні на той час переважно імпортувалися до Галичини з інших країв Австро-Угорської монархії. Тому їх місцеве виробництво мало наперед забезпечений збут. Окрім того, до якостей своїх виробів керівництво спілки ставилося надзвичайно фахово; адже до її складу входили не тільки бізнесмени, а й медики. Зокрема, наглядову раду очолював професор Генрик Кадий, а технічним керівником підприємства став майстер фармації Броніслав Косковський, редактор фахового журналу “Czasopismo aptekarskie”.
Спочатку фабрика знаходилася на вул. Городоцькій, 11 (зараз №63), а дирекція на вул. Словацького, 3. Такий розподіл виробництва та адміністрації був незручним, і вже через рік дирекція та фабрика переносяться на Замарстинів. Тут був придбаний будинок на вул. Городницькій, З (зараз №7). Це приміщення цілком відповідало потребам закладу, адже збудовано його для фабрики дріжджів, і тільки пізніше, у 1899 p., перероблено на житло за проектом будівничого Людвіка Копачека.
Саме цей будинок відвідали 20 липня 1904 року члени Політехнічного товариства. За матеріалами цієї екскурсії хімік-технолог д-р З. Мотилевський написав статтю, яку опублікував орган цього товариства “Czasopismo Techniczne”. В статті міститься детальний опис фабрики, її виробів і технологічних процесів виробництва.
На той час мило стало основним продуктом виробництва фабрики “TLEN”. Відділ з виробництва мила займав майже усю партерну частину двоповерхової фабричної споруди. Тут на ручній машині роздріблювали лой, який постачала міська різня. Очищену масу з додатком 15 % кокосової олії та відповідної кількості лугу протягом 5 з половиною годин варили на парі у спеціальному котлі з подвійним дном. З отриманого таким чином мильного клейстеру хімічним способом виділяли мило, яке ще раз переварювали та розливали у дерев’яні форми. Після охолодження готових блоків машинкою нарізалися куски, які додатково висушували.
Таким чином отримували найдешевші сорти мила, призначені для прання та господарського вжитку. Більш дорогі сорти туалетного мила виробляли з тієї самої маси що й господарське. Бруски після сушіння не нарізалися на куски, а подрібнювалися на спеціальній стругальній машині з паровою тягою. Стружки уміщали у парових сушках з температурою + 40°С. Після цього їх вручну змішували з відповідною кількістю барвнику і ароматизатору та вкладали до “млина”, в якому чотири гранітні вали спресовували стружки, барвник і ароматизатор в однорідну масу. Ця маса знов подрібнювалася на стружки, які пресувалися у бруски довжиною 60-80 см., які нарізалися на куски. На малому ручному пресі на них витискалися відповідні написи та клеймо фабрики і готове мило пакувалося у коробки.
Асортимент цих виробів був широким. Фабрика “TLEN” випускала мила з запахом піжми, білих лілій, конвалій, бузку, фіалок, троянд, геліотропу, огірковим, кокосовим, медово-ланоліновим. Фірмовим продуктом були мила “Його Мосці пана Заблоцького” і “Nahakate”, а також “Японське”, “Театральне”, тощо – усього біля 300 ґатунків.
Поряд з туалетними вироблялися й інші сорти мила, насамперед лікувальні (50 видів) і призначені для медичних потреб–карболове, сірчане, дігтярне, нафтолове, субліматове тощо. А крім того мила лужні та нейтральні, мило для гоління (не плутати з кремом для гоління, який теж вироблявся на фабриці “TLEN”), пісочне, содове, для подорожі, тощо.
Крім мила, фабрика “TLEN” виробляла парфуми з різними ароматами: фіалки, геліотрону, камелії, піжми, іланг-іланг; одеколони; креми; пудри; бріліантин (помаду для волосся); зубні еліксири; пасти і порошки. Усі ці продукти славилися широким попитом, а найбільші аптеки і дрогерії у своїх рекламних оголошеннях спеціально підкреслювали наявність у них виробів фабрики “TLEN”.
Та фабрика “TLEN” постачала у аптеки не тільки мило, парфуми і косметику. Поряд з ними підприємство випускало цілий ряд фармацевтичних препаратів переважно водню: Sapoform (формальдегідна сполука, що застосовується як дезинфікуючий засіб), Resolol професора К. Парка (органічний йодовий препарат), ілюрофосфат, лецитин, Hepar sulfuris, Airol, Dermatol, Aristol, саліцилат вісмуту, Salol, Thiocol, Thioform.
Фахом фабрики були бальнеотерапевтичні засоби, що застосовувалися при лікуванні ревматизму та серцевих хвороб. У комплект цих засобів входили порошок соди, розфасований у пакети, і бруски гідросульфату натрія в упаковці з фольги. Останній складник виробляли в окремому дерев’яному будинку на подвір’ї фабрики з чілійської селітри та сірчаної кислоти. Побічним продуктом цього виробництва була азотна кислота, яку частково використовували для виробництва чорнил, а решту продавали.
Чорнила, які випускав “TLEN”, були одним з основних виробів фабрики. Поряд з чорними тут робили і кольорові, а також копіювальні чорнила, штемпельну фарбу, гуміарабік. Тільки у 1905 р. було продано 50000 літрів чорнил, вироблених фабрикою.
В одному крилі фабричного будинку, на першому поверсі, робили чорнила, а поряд нарізалися білі бинти, фасувалася вата, робилися хірургічні тампони. Тут же марля просочувалася розчинами йодоформу (10, 20, 30 і 50-ти %), а також виробляли гірчичники, пластирі.
Ще одним, досить специфічним продуктом, який виробляв “TLEN”, були різні види отрути для щурів і мишей. Це були пілюлі з перетопленого жовтого фосфору, змішані з борошном, смальцем і лоєм, миш’ячна отрута, пшениця, просочена стрихніном.
Вироби фабрики знаходили попит, виробництво швидко розвивалося, і вже у 1906 р. поряд із старим будинком був споруджений ще один, куди перенесли частину виробництва, звільнивши місце для адміністрації. Однак і він поступово став затісний, тому у 1913 р. у ньому було надбудовано ще один поверх. В обох будинках працювали 70 робітників, а також 2 дипломовані хіміки і два “веркмайстра” (механіки).
Після першої світової війни фабрика і надалі працювала, однак внаслідок посилення конкуренції з боку як інших виробників, так і напливу імпортних товарів об’єми виробництва суттєво зменшилися.
Довелося відмовитися від цілого ряду виробів. Скоротилася і кількість робітників (з 70 у 1913 р. до 50 у 1934 p.). Тим не менше “TLEN” продовжував існувати і забезпечувати своєю продукцією не тільки віддалені аптеки та дрогерії, а і сусідній з ним “Осередок здоров’я” на Замарстинівській, 110.
Кінець продукції фармацевтичних матеріалів на фабриці поклала радянська реорганізація промисловості Львова. Заклад ще довший час існував як миловарне підприємство, однак тенденція до укрупнення підприємств поклала край його існуванню. В приміщеннях фабрики розмістилися склади кавової фабрики і зараз вже нічого не нагадує про колишню славу підприємства. Воістину все у світі тлінне, і доля фабрики “TLEN” тому підтвердження.
Павло ҐРАНКІН
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
