Сьогодні завершуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею Никифора Гірняка “Львів у воєнних роках 1914-1918”, що була опублікована збірнику “Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”, виданому видавництвом “Червона калина” у Нью-Йорку в 1953 р. Першу частину можна прочитати тут, другу – тут.
ПЕРЕД ЛИСТОПАДОВИМ ЗРИВОМ
Під впливом суґестій стрілецьких старшин архикнязь Вільгельм,до якого групи належали тоді УСС, робив енерґійні заходи, щоб їх перенесено з Єлисаветщини до Львова. Але протидії ворожих чинників переважили; УСС-ів розкинено на найдальше від Львова висунені пункти бесарабсько-румунського кордону та по буковинських містах.
Ще перед виїздом УСС з України на політичному виднокрузі зарисовувалися великі переміни; тоді Болгарія скапітулювала, фронт центральних держав заломився. Їх програна ставала, щораз більше наглядною. Ми числилися з розвалом Австрії і з тієї причини привязували вирішне значення до того, щоб УСС в тій історичній хвилині були в серці Західньої України. Але сталося інакше.
Безпосередньо після нашого прибуття на Буковину я дістав заклик з Народньої Канцелярії, негайно приїхати до Львова на важну нараду. Заклик підписав д-р Степан Баран. Він поінформував мене, що українські політичні кола, готовляться до проголошення незалежної Західньо-Української Держави у хвилині неминучого розпаду Австрійської монархії, У Львові вже почав діяти тайний Військовий Комітет, до якого УСС мають вислати своїх представників. Д-р Баран запропонував мені вступити в члени цього Комітету й подати інших кандидатів з-поміж старшин УСС. Він поінформував мене дальше, що наші політики сконтактувалися з Українським Національним Союзом у Києві, та що звідтіля прийшла опінія, щоб галицькі українці покищо не проголошували злуки із Українською Державою, бо УНСоюз готовиться до повстання на випадок проголошення гетьманом федерації з Москвою. На нараду в Народній Канцелярії були запрошені також чотар д-р М. Новаківський і сотник Дм. Вітовський. Але вони того дня не явилися у Львові. Я відповів д-рові Баранові, що із-за великого віддалення постою Коша від Львова, я не взмозі працювати у Військовому Комітеті постійно, бо мої обовязки на це не позволяють; одначе я охотно буду у звязку з цим Комітетом та виконуватиму усі його доручення. А на моє місце я пропоную чотаря д-ра Старосольського й хор. Дм. Палієва, бо вони можуть являтися на всіх нарадах Комітету. З того часу постійними співробітниками Військового Комітету у Львові були два названі старшини. Я приготовляв з доручення того ж Комітету Гуцульщину до Листопадового Зриву; зорганізував у Косові Повітову Національну Раду й відкомандував стрільців Косівщини до праці в повіті. З власної ініціятиви я пробував зорганізупати у м. Вижниці таку саму Національну Раду, але мої заходи розбилися об пасивність тамошньої інтеліґенції, що чекала інструкцій від свого провідника, М. Василька.
Наші політичні діячі деколи утруднювали працю Військового Комітету. Дуже великий, коли не вирішний, вплив на вислід нашої війни з поляками мала така подія. В другій половині жовтня 1918 р. Військовий Комітет доручив мені збурення мосту на Сяні в Перемишлі. Я переговорив цю справу з моїм стаційним старшиною, сотн. О. Семенюком, який мав при собі декілька УСС-ів з піонерської сотні, досвідчених у такому ділі. Він погодився виконати це доручення Військового Комітету, вибрав собі 10 УСС-ів і виїхав з потрібним запасом екразиту в Перемишль. Тут він сконтактувався з Президією Повітової Національної Ради і від неї дістав доручення не зривати моста, бо – мовляв – коштує 2,000.000 корон. По Листопадовім Зриві, коли треба було зірвати міст, не найшлося на місці фахівців для цього.
У Львові працювало багато УСС при Військовому Комітеті. Звязковим між Кошем УСС і Львовом був сотник д-р Іван Рудницький. Останньо приїхав він в «парадному» одязі, щоби разом зі мною бути в архикнязя Вільгельма та просити його вислати сотника Дм. Вітовського до Львова. До того часу ми не виявляли архикнязеві нічого про Військовий Комітет, уважаючи, що членові династії Габсбурґів ніяково виявляти приготування австрійських українців до упадку Австрії. З тієї причини ми зі сотником Рудницьким їхали з деяким острахом до архикнязя. Але не було іншої ради – доручення Військового Комітету треба було виконати. В розмові з архикнязем виявилося, що наші сумніви не були оправдані; він знав уже з інших джерел про пляни українців і стояв всеціло по нашому боці. Тому й погодився зразу на приділення Вітовського до Львова й по кількох днях на телеграму звідтіля негайно вислав його до Військового Комітету.
Коли Вітовський повідомив нас курієром 31 жовтня про поворот у ночі на 1 листопада, тоді УСС поспішним маршем гнали у Чернівці і 2 листопада завагонувались, а 3 листопада станули під Львовом. Тоді й показалося, наскільки слушне було передбачування УСС, що місцем для Стрільців після повороту зі Східньої України, повинен бути Львів. А що так не сталося, то за це постаралися ворожі чинники, які здавали собі справу з небезпеки переїзду УСС до Львова.
