Народився Ульріх фон Вердум у Фрісляндії (Західна Німеччина) у дворянській сім’ї. Хоч титул мав високий і герб старовинний, але багатства не було. Закінчив університети у Франекері і Гейдельбергу. Вирішив шукати роботу у Польщі, жити на батьківщині не було з чого. На кораблі молодий чоловік познайомився з французьким дипломатом Жаном де Куртоном, який видавав себе за абата де Польм’є. Він прийняв де Вердума своїм секретарем.
Не знав Ульріх, що високий французький сановник – резидент великої шпигунської групи і їде з таємною місією: організувати детронізацію польського короля Міхала Корибута (сина Яреми Вишневецького), вивести на трон французького принца де Лонгевіля. Сім мільйонів злотих не пошкодувала Франція на цю авантюру.
Тривалий час де Вердум не знав толком, що робить, але чесно виконував завдання свого господаря. Коли зрозумів усю правду, повороту вже не було. Три роки велися нескінченні роз’їзди. Та враз французький кандидат на польський престол загинув під час французько-голландської війни. Довелося резидентові негайно тікати зі своїм штатом. З величезним ризиком прорвалися. Де Вердуму вдалося вивезти усі свої щоденники.
У своїх записах Ульріх фон Вердум навів описи багатьох міст і сіл України, подав цікаві дані про історичну географію Холмщини, Галичини та Поділля, про дипломатію Яна ІІІ Собеського, його відносини з гетьманом Петром Дорошенком і татарами в ході осінньої кампанії 1671 року.
Загалом Вердум здійснив по Україні чотири окремі подорожі: половину грудня 1670 р. він роз’їжджав навколо Львова, а потім через Жовкву повернувся назад, до Польщі; в квітні того самого року він здійснив тижневу поїздку через Яворів до Янова; третя подорож — в складі військової експедиції тривала з 11 липня до 30 серпня 1671 р. і пролягала Галичиною та Поділлям. Почалась вона у Львові і закінчилася в м. Барі де Вердум провів увесь вересень; з 4 листопада мандрівник знову вирушив у поїздку, що тривала без перерви понад п’ять місяців і закінчилася у Львові 20 лютого 1672 р.
«Щоденник подорожі, яку я здійснив у роки 1670-1672 через Королівство Польське…» – так називаються записки німецького мандрівника, який завітав до Львова у грудні 1670 р.
«Руський Львів, по-польськи Lwow, що означає Lewenberg (Левова гора), є столицею Воєводства і провінції Малої Русі й стоїть над невеличкою річкою Володаркою поміж горами у багнистому, низькому і надзвичайно заболоченому місці, – читаємо у «Щоденнику». – Тут є шпиталь Святого Духа, також гарний арсенал, збудований королем Владиславом ІV з ламаного і тесаного каменю. Далі монастирі домініканців та єзуїтів, є також руська або грецька церква тих, які не об’єдналися з Римом. На середмісті бачимо шість римських костелів. Саме місто оточує частково подвійний мур, а частково вал і рів. Але з-поміж усіх цих будівель жодна не може зрівнятися з монастирем францисканців, тобто бернандинців . Він стоїть на південному сході міста під замком на передмісті, оточений надзвичайно товстими мурами з кам’яними бастіонами, посеред яких височить тяжкий великий костел. Він так добре забезпечений гарматами та іншими запасами, що міг би боронитися довше, ніж замок чи місто. Ченці в ньому походять із найзначніших родів польської шляхти, й коли світі їм набрид, відійшли сюди на спочинок, хоча й тепер ще ведуть тут не завжди благочестиве життя».
Звинувачення автора у недостатній благочесності ченців спричинив такий випадок: «Близько 9 години при кінці львівського муру вся вода за мить набрала кривавого кольору. Тоді збіглась незлічена кількість люду, дивлячись на це з великим подивом і страхом. Мій слуга приніс до дому велику пляшку з цією водою. Спочатку вона дійсно здавалася цілком кольору кіноварі, одна постоявши кілька годин , посвітлішала зверху, а червона фарба опустилась вниз, так, що чисту воду модна було злити, а рештою писати, мов червоним чорнилом, яке, щоправда, за кілька днів зблідло і посірішало. Я переконаний, що попи для того, аби нагнати страху людям і заохотити до більшої щедрості щодо духовенства й убогих, мабуть, всипали до води кольорову фарбу. Але це тлумачилось як чудо і як знак турецької війни, а маловірні люди рознесли цю новину по всьому світі».
А яке враження склалося у гостя про львів’ян? «Місто дуже людне. В ньому живе шість тисяч мешканців, які займаються великим промислом. Євреїв тут живе безліч, вони займають усе західне передмістя й мають у ньому синагогу, окрім того мають ще свою власну вулицю у місті з двома синагогами. Вірмени тримаються віддалік від поляків та інших народів і релігій, майже як євреї. По сильному і темному обличчю та випуклих зухвалих очах їх можна так само відрізнити від інших людей, як євреїв по блідому обличчю. Поляки у повсякденному житті й товариській розмові вживають так багато компліментів,як, мабуть, жоден інший народ.
Найбільше ласки у словах і жестах зустрінеш на Русі, особливо в жінок. Цьому сприяє ще й руська мова, яка має м’якшу ніж польська, вимову. Тому самі поляки кажуть, що у Львові живуть такі гарні, ніжні і звабливі діви, як ніде більше на всій земній кулі. Я сам зустрів таку жваву жінку, яка, коли я хотів у неї щось купити, сказала мені доречний комплімент латинською мовою, уміло користуючись дуже приємними висловами».
Наталка СТУДНЯ
Джерела:
Маценко Г. Славетні гості Львова. Львів: Апоріорі, 2010;
http://www.tovtry.km.ua/ua
https://uk.wikipedia.org/
