Коли сучасний львів’янин скаржиться на блекаут, історик лише усміхається, згадуючи Львів середини XIX століття. Тодішня темрява була не прикрою перервою в комфорті, а природним станом речей, що сформував унікальну культуру «сутінкового дозвілля». До появи першої електростанції у 1894 році та її повноцінного запуску, місто жило в ритмі мерехтливих свічок та газових ріжків, перетворюючи відсутність світла на мистецтво.
Пасаж Міколяша: епіцентр світського «променаду»
Найпопулярнішим місцем для вечірніх прогулянок був Пасаж Міколяша (вул. Коперника, 1) [1, с. 45]. Завдяки скляному даху та газовим ліхтарям, це місце вважалося «найосвітленішим» у місті. Коли на вулицях панувала непроглядна пітьма, львів’яни сходилися сюди не просто за покупками, а заради «шпацеру». Цікавий факт: саме в пасажі через специфічне освітлення виникла мода на яскравий макіяж у жінок, оскільки звичайні рум’яна у газовому світлі здавалися блідими або навіть брудними [5, с. 112].
Кавові ритуали при свічках: «Віденська» та «Монополь»
Кав’ярні були головним порятунком від домашньої темряви. У кав’ярні «Віденська» (пл. Соборна, 7) [2, с. 112] власники впровадили послугу «персональної свічки». За додаткову плату офіціант приносив до столика витончений срібний свічник, що дозволяло гостю годинами читати іноземну пресу.
Ще однією цікавинкою була кав’ярня «Монополь» (пл. Міцкевича, 8). Вона стала штаб-квартирою львівської богеми саме тому, що власник Францішек Гросс не економив на освітленні навіть у найважчі часи [4, с. 103]. Тут, у напівтемряві, Іван Франко та Михайло Грушевський обговорювали майбутнє нації, а молоді поети читали вірші, орієнтуючись лише на відблиски вуличних ліхтарів, що падали крізь вікна.
Домашні «живі картини» та магія тіней
Коли львів’яни залишалися вдома, наприклад, у великих кам’яницях на вул. Вірменській, 23 або вул. Театральній, 10, вони влаштовували популярні тоді «живі картини» (tableaux vivants) [4, с. 88]. Учасники переодягалися в героїв відомих полотен і застигали в певних позах. Брак світла тут грав на руку: за допомогою однієї лампи та кольорового скла створювалися неймовірні світлотіньові ефекти, які імітували полотна Караваджо чи Рембрандта [10, с. 56].
Іншою розвагою, що межувала з містикою, був спіритизм. У 1890-х роках Львів охопила справжня манія викликання духів. Сеанси проводилися в повній темряві в приватних салонах (зокрема, зафіксовані зібрання в будинку на вул. Словацького, 18) [5]. Відсутність електрики створювала ідеальну атмосферу для «появи привидів», які часто виявлялися лише майстерною грою тіней та дзеркал.
Музика як головний антидепресант
За відсутності світла загострювався слух. Львів був надзвичайно музикальним містом. Якщо ви пройшлися б вечірньою вул. Академічною (нині пр. Шевченка) у 1880 році, ви б почули багатоголосся з кожного другого вікна [1, с. 52]. Спів та гра на фортепіано були єдиними видами активного дозвілля, які не потребували зорового напруження. Цікаво, що саме через «темні вечори» у Львові була величезна кількість майстерень з ремонту музичних інструментів — вони працювали навіть інтенсивніше за книгарні.
Театр: гра в темряву
Театр Скарбека (нині театр Марії Заньковецької, вул. Лесі Українки, 1) був першим закладом, де намагалися впровадити сучасні системи освітлення. Проте до повної електрифікації глядачі в ложах часто сиділи в сутінках. Це породило специфічну львівську традицію — театральний флірт за допомогою театральних біноклів та віял, які мали дзеркальні вставки для «ловлі» випадкових променів світла зі сцени [2, с. 156].
5 маловідомих фактів про «темний» Львів:
Податок на світло: Довгий час у Львові існував непрямий податок на вікна, що виходили на вулицю. Щоб зекономити, містяни часто закладали вікна цеглою, через що в помешканнях панувала напівтемрява навіть вдень [2].
Професія «ґнотар»: У великих ресторанах та готелях (як-от готель «Жорж», пл. Міцкевича, 1) працювали спеціальні люди, які щогодини обходили зали, підрізаючи ґноти сотень свічок, щоб ті не чаділи та не псували дамські сукні сажею [1, с. 102].
Гасовий прорив: Львів — батьківщина гасової лампи (винайдена Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зегом у 1853 р.). Перша така лампа освітила вітрину аптеки «Під золотою зіркою» на вул. Коперника, 1 [8]. Це дозволило львів’янам гуляти на 2–3 години довше, ніж мешканцям Кракова чи Варшави.
Світло як розкіш: Коли з’явилася перша електрика, вона була настільки дорогою, що львівські господині вмикали її лише під час прийому гостей. Як тільки останній гість йшов, дім знову занурювався у світло ощадливих гасових ламп [8, с. 210].
Сигналізація темряви: У Львові існувала традиція: якщо в кав’ярні раптово гасло все світло (що траплялося часто), всі відвідувачі мали дружно вигукнути «Vivat!» і цокнутися келихами. Це вважалося ознакою гарного тону і допомагало уникнути паніки [6].
Аристарх БАНДРУК
Список використаних джерел:
Котлобулатова І. Львів на фотографії. 1860-2006. — Львів: Центр Європи, 2006. — С. 45-102.
Яворський Ф. Про сірий Львів. — Львів: Центр Європи, 2012. — С. 112-160.
Gazeta Lwowska, випуск №142 від 1894 року. [Jagiellonian Digital Library].
Мельник І. Львівське середмістя: будинки і люди. — Львів: Апріорі, 2011. — С. 88-103.
Козицький А. (ред.) Енциклопедія Львова. Т. 2. — Львів: Літопис, 2008. (Стаття «Дозвілля»).
Лемко І. Львів понад усе. — Львів: Піраміда, 2003. — С. 72.
Астрономічні спостереження у Львові ХІХ ст. Дослідження ЛНУ ім. І. Франка. [lnu.edu.ua].
Андрухів І. Нариси історії Львова. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 210.
Звіт товариства “Просвіта” за 1905 рік. Архівні матеріали.
Кріль М. Культурне життя Львова ХІХ ст. — Львів: Світ, 2005. — С. 56.
