Останнім часом величезна кількість фотографій міста Львова часів німецької окупації 1941 – 1944 років з’являється на спеціалізованих форумах, сайтах присвячених військовій тематиці, інтернет – аукціонах …
Більша частина цих світлин справді унікальні, оскільки раніше, здебільшого, вони ніде не публікувались, знаходились у приватних збірках та колекціях, були недоступними до опрацювання фахівцями …
Власне на цьому базується цінність цих фото – вони увічнили Львів повсякденний, місто, яке ми маємо змогу побачити та відчути, без сухої статистики і констатації фактів підручників, місто, що вижило …
Використані джерела :
http://www.ebay.de/, http://reibert.info/ , http://explorer.lviv.ua/
要注意！Увага! Всіх, хто любить Львів (і львівських батярів) прошу звернути уважгу на дуже цінне і унікальне фото. На першій фотографії (площа Соборна, 1941) зображено маленького чоловіка, який сидить у будочці. Ця людина – відомий у передвоєнному Львові “вайхаж” (перемикач трамвайної стрілки (вайхи)) на ім’я Лойзьо (Алоізій). У 20-30-ті роки його головним місцем праці була трамвайна зупинка (і “вайха”) на вулиці Legionow (нині – Проспект Свободи) поблизу Галіційскої Ощадної Каси і Чешського Банку. Там (на цій зупинці) знаходилась його будочка з маленькою пічкою (зараз майже на тому ж місці – дерев’янний газетний кіоск з декоративним годинником). Лойзіо був дуже маленький. Він гонорово носив вуса. Взимку завжди мав рукавички. Коли поблизу трамвайної зупинка з’являлася молода приваблива жінка, Лойзьо починав голосно плакати, закриваючи обличчя рукавичками (щоб не було видно його вуса). Жінка думала, що це плаче маленький хлопчик, починала заспокоювати його і питати чому він плаче. Лойзьо відповідав тонким дитячим голосом, що він хоче “сюсяти”, але не може відчепити гудзики на штанях, бо в нього замерзли ручки. Жінка попомагала йому розчепити гудзики і “посюсяти”. Під час “сюсяння” до жінки приходило розуміння, що це зовсім не хлопчик, а дорослий чогловік маленького зросту. Ще не вірячи сама собі, жінка струрбовано питала: “Хопчику, а ілє ти маш лят?” Почувши це, Лойзьо не кваплячись забирав рукавички від свого обличчя, відкриваючи свої вуса, і з годістю промовляв: “тшидєстє тши” (“тридцять три”)… Оце його “тшидєстє тши” тоді знав увесь Львів. Лойзьо був укоханим всього Львова. Був “візитною карткою” центральної частини міста і львівських “колей трамвайових”. В 30-ті роки Лойзьо оженився із дівчиною з села (казали, что сватів засилали представники львівських “колей трамвайових”). Весілля проходило у Львові. Алоізія вітало майже все місто (всі ті, хто його любив як міського бешкетника і батяра). Отож, “тшидєсьтє тши”, парове, “тшидєсьтє тши”… 以上。
Добрий вечір, Поясніть чому ви без посилання на мій блог викрали моє особисте фото та заретушували напис проти копіювання, яке було підписане як “photolembergblogspot.com” ?
Фото в вас підписане як “Нин. пр – т Шевченка, перші дні окупації, 1941 рік”