В 1920 році місто Львів відвідав племінник прем’єр-міністра Петра Столипіна – Аркадій. Він був журналістом, поетом, художником та ротмістром XVII Нижньоновгородського драгунського полку. Свого часу він воював на Півдні в складі зведеного полку Кавказької кавалерійської дивізії. У 1920 р інтернований до Польщі. В еміграції жив у Югославії і Швейцарії, працював в посольстві США.
Аркадій Олександрович Столипін народився в Москві 26 вересня 1894 року. Він належав до знатного заможному роду дворян Столипіних.
Перебуваючи в 1920 році в Львові, Аркадій Столипін робив замітки в своєму щоденнику, який пізніше був опублікований.
«24 березня. Місто Львів. Нас пропускають на вулицю і в сусідній парк. Це, звичайно, дрібниця, але все ж скрашує наш «полон». Парк хороший, тінистий. За його акуратними доріжками гуляють добрі австрійці, з менше добрими намірами поляки і наші «денікінці» (так називають нас поляки). У парку є пам’ятник якомусь польському патріотові; внизу шосе, що веде в місто.
Вчора багато наших офіцери втекли вже в місто, минувши рогатки, які охороняють добродушні вартові. Сьогодні стало суворіше, бо вчора багато хто повернувся в п’яному вигляді і, здається, зі скандалом. Дивно, як наші не вміють себе вести!
Зараз я повернувся з міста. Мушу зізнатися, що, як то кажуть, трішки не пощастило на цей раз. Так як сьогодні пропусків не видавали, то довелося пробиратися з масою застережень. По-перше, розділилися на дві групи, щоб не так кидатися в очі. По-друге, пустилися манівцями. Перший вартовий (біля воріт) пропустив безкарно; інший (у рогатки) подивився косо, але все-таки не затримав. Спустилися до трамвая. Тут перший скандал: озброєний «жолнєж» затримав нас. Але ми не падали духом. Пустилися обхідними вулицями і благополучно минули четвертого вартового.
Місто дуже красиве. Величезні церкви і будівлі. Прекрасна площа з пам’ятником якомусь Крулю Яну. Проти пам’ятника будівля міського театру. Взагалі, зовсім європейське місто, але противно то, що багато жидів. Жиди тут ходять в довгих пальто з пейсами – словом, зовсім біблійний вид.
Побродили трохи по місту і вирішили «подзакусіть». Тут-то скандал і вийшов. До нас підійшов «елегантний цивільний» з рудими вусами, що стирчать, як у кота, і люб’язно запропонував пройти до коменданта. Ми взяли по можливості невимушений вигляд і «проїхали». Комендант, люб’язний німець, хотів було відправити нас додому з часовим, але ми дали слово самим дійти.
Виявляється, наші вчора знову вчинили якийсь дебош зі скандалом, і сам генерал Промптов просив польську владу не пускати офіцерів в місто. Соромно за наше російське хамство. Не можуть вести себе пристойно. Другу нашу групу – кн[язя] Абашидзе, Старосільського, Гоппера і Шамборанта теж заарештували і відправили додому».
«25 – 27 березня. Місто Львів. Життя наше тече як і раніше одноманітно. Ще один ешелон пішов на північ. Скоро буде і наша черга. У Варшаву приїхав генерал Шиллінг, так відважно кинув нас під Одесою. Він теж веде якісь переговори з Пілсудським і польським командуванням. Третього дня двері нашого приміщення відчинилися і до нас увійшла якась особистість в небаченому досі мундирі. На голові кепі на зразок польського, сіро-зеленого кольору; а спереду замість польського орла – сильно випукла золота кокарда російського зразка, але більш кругла. Шинель приблизно така ж, як і у поляків, але на тесак … щось зовсім несподіване – російський георгіївський темляк!
Особистість заговорила по-українськи і запропонувала українцям надходити у війська генерала Омеляновича-Павленка, які борються з більшовиками і вже зайняли Умань, Черкаси, Єлисаветград і Катеринослав, названий тепер Січеславом. Бідний Катеринослав».
«28 березня. Місто Львів. Погода стоїть чудова. Нас повели в лазню. Баня вибудувана ще росіянами в 1914 – 1915 роках. Вона дуже добре обладнана. Є дезінфекція, де всі воші вбиваються на місці. Після лазні я пішов з графом Шамборантом в місто, випив каву з сахарином і з’їв хліба з висівками. Однак на зворотному шляху мене зсадили з трамвая і під охороною вартового відправили на гауптвахту. Там коменданта не було, і тому обійшлося без батьківського навіювання. Мене зустріли як старого знайомого, дали перепустку і відправили додому. Сьогодні нас не пускають (не кажучи про місто) навіть в парк. За дріт вийти немислимо».
Джерело: «Столипін А.А. Щоденники 1919-1920 років».
Тетяна Яцечко-Блаженко
