Історія навчальних закладів Луцька особлива і по-своєму цікава, надто коли йдеться про великі архітектурні перетворення, які сформували історичну тканину урбаністичного середовища. Найкраще це помітно на прикладі найдавніших установ, як-от колегіум єзуїтів і Луцьке братство. Меншою мірою це стосується шкіл ХХ століття, хоча і вони місцями стали початками формування нових кварталів забудови.
Луцька гімназія імені Тадеуша Костюшка зародилася ще в часи Першої світової серед польської інтелігенції міста. На той час вона відчула потребу окремого навчального закладу для польської молоді міста. Мабуть, це стало можливим одночасно із падінням Російської імперії, яка однаково не була зацікавлена в розвитку польського, як і в розвитку українського на своїх територіях. Адже школу заснували в 1917 році.
Існувала вона лише до 1939 року. З ідеологічних причин ніяких гімназій Костюшка червоні комісари на Волині допустити не могли. В подальшому на її базі організували інший навчальний заклад, як це сталося з іншими установами міста.
Біля витоків гімназії стояли відомі лучани. Наприклад, Аделіна Зайковська, власниця земельних ділянок навколо Луцька, спадкоємиця Зайковських, які мали великий маєток з садом край нинішньої вулиця Ярощука. Лікар Франц Мілашевський, громадський діяч у медичній сфері в Луцьку, голова Луцького товариства лікарів. З ними активно працював Ігнатій Балінський. Усі вони разом з іншими людьми заснували гімназію в 1917 році. Це не був одразу великий заклад. Спочатку він мав лише кімнатку в приміщенням колишнього монастиря шариток на Кафедральній.
Згодом заклад переїхав у будинок, де жила родина Косачів, а тепер міститься адміністрація державного історико-культурного заповідника в Луцьку. Долаючи багато перешкод, гімназія розросталася, могла найняти щораз більше викладачів завдяки пожертвам різних львівських, люблінських та краківських установ. Наприклад, серед них був і Львівський магістрат.
Нове дихання заклад отримав на початку 1921 року, коли став державним. Це давало фінансову стабільність гімназії та певне моральне піднесення, що праця у важкі воєнні і повоєнні часи була недаремна. Дуже швидко це стала повноцінна 8-класна гімназія для хлопців та дівчат.
Луцька гімназія ім. Костюшка швидко процвітала і став не лише головним навчальним закладом серед польської частини міста, а й певним культурним осередком. Учні готували театральні вистави, тут зародився хор. А керівник гімназіяльного оркестру Юзеф Кароль Лясоцький став не тільки організатором концертів найвідоміших тодішніх польських артистів, а й заснував симфонічний оркестр, діяльності якого присвячували окремі поштові листівки.
Діяльність гімназії добре висвітлена, про це можна писати багато. Значно складніше з обставинами будівництва окремої споруди закладу. До середини 1920-х років тут навчалося кілька сотень дітей, тож заклад потребував свого окремого приміщення. На жаль, історію будівництва у деталях поки не вдається з’ясувати. Знаємо, що проект нової гімназії доручили варшавському архітектору Казимиру Толлочку, автору великої кількості будинків, зокрема однієї з найбільших споруд міжвоєнної Варшави для місцевої політехніки.
З невідомих причин Толлочко протягом 4-5 років створив аж 3 проекти для державної гімназії ім. Костюшка в Луцьку. Два з них подібні між собою, третій – зовсім інший. Обидві проектні пропозиції накреслені в великому масштабі, їх навіть скопіювати важко. Аркуш загального плану території – А1, а креслення планів поверхів – ще більше. Усі три зберігаються в Державному архіві Волинської області.
Стосовно перших двох проектів важко сказати, який був першим. Один із них датується 1924 роком. Ймовірно, хронологічно першим був найбільший. В такому разі він створений до 1924 року. Це справді гігантське творіння. Було б воно таким навіть на масштаб сьогоднішнього Луцька. Власне, ідеться про проектування цілого містечка з різними корпусами, які займають дуже велику територію розміром як 2 стадіони. Збереглися тільки ескізи фасадів та план території. Ніяких пояснень, розрахунків до них немає.
Проект 1924 року був трохи меншим і, таке враження, більш впорядкованим. Але також гігантським. Складається з трьох головних корпусів, з’єднаних між собою коридорами. Розташування корпусів під кутом створює враження розгорнутої споруди. Одна частина – для хлопців, інша для дівчат, центральний корпус – спільного користування.
Третій проект був завершений у 1928 році. На відміну від попередніх цей був створений у функціоналістській стилістиці. На той час це був писк архітектурної моди. Вкінці 1920-х польські архітектори відійшли від попередніх стилів і взяли на озброєння модернізм, інспірований впливовими європейськими архітектурними школами, зокрема Bauhaus.
Державні споруди затверджувало Ministerstwo robót publicznych. Проект луцької гімназії ім. Тадеуша Костюшка затвердили у листопаді 1928. Будівництво тривало всього 2 роки. Вже в січні 1931 року гімназія переїхала в новеньке приміщення.
З невідомих причин реалізували тільки половину проекту Толлочка. Замість замкнутого прямокутного приміщення, звели тільки дві сторони прямокутника. Проте і з цим скарг на тісноту не було. Можливо, через те, що спочатку крім гімназії, у приміщенні мали вмістити ще й організацію Polska macierz szkolna, своєрідне «управління освіти», за винятком державних шкіл та гімназій. Проте для Польської шкільної матері в Луцьку звели окремий будинок, і то який! Сьогодні він прикрашає проспект Василя Мойсея, у ньому зараз міститься управління СБУ у Волинській області.
Будівля гімназії постала на вулиці Пілсудського біля міського цвинтаря. Зайве казати, що така споруда відповідала найвищому класу оздоблення, зручності та функціональності. Приміщень було багато, були лабораторії і навіть душові кабіни з ваннами. Хоча бракувало великої зали, незважаючи на те, що така була запроектована. Все ж з огляду на численні повідомлення в пресі 1930-х про різні публічні імпрези в державній гімназії ім. Костюшка, мабуть, питання з залою вирішили.
У березні 1931 року нове приміщення гімназії урочисто відкрили. Гімназія дала багато відомих випускників, про неї писали книжки, але це вже тема окремої розповіді. Тепер ця будівля, перебудована у 1960-х, а потім добудована у 1980-х, стала одним із корпусів нинішнього Східноєвропейського університету імені Лесі Українки.
Олександр КОТИС
Джерело: Хроніки Любарта
