Намісництво, військовий шпиталь, ратуша. Великий афіш та виказка для вояків. Часопис “Lemberger-Zeitung”. Вістки з Європи. “Платня для боєвиків у Львові більша як звичайно в полі, щоб задержати тут людий в небезпечнім бою”. Іван Фліщак, Дзерович, Антін Лотоцький, Дмитро Вітовський, Гнат Стефанів, Панчак, Кринжаловський, Вассіян, Мартинець, Савюк та інші. Іван Боберський з Яцурою фотографують вбитих українських вояків. Розповідь Вассіяна про події у Бродах. Про “бульбяну енергію”. Праця Івана Боберського над словами присяги для української жандармерії і пропозиції змін вступних слів вояцької присяги. Про львівських батярів, які воюють на стороні поляків і грабують місцеве населення. Розповідь пораненого вояка про бої біля Кадетської школи. “Із замку стріляє наша артилєрія на кадетську школу і на дворець. Не раз 150 стрілів денно”.
Про ці та інші події, які відбулися 18 листопада у Львові інформацію можна почерпнути з “Дневника” відомого педагога, громадського та військово-політичного діяча Івана Боберського. Текст публікується із збереженням мови та правопису ориґіналу.
Витяги із “Дневника”. Дня 18.ХІ.1918, Львів, понеділок
Вечером, около 10-тої години сиджу в кімнатці з телєфонічною шафою і печатками львівського магістрату. Огонь горить в печі. Хлопець Іван Фліщак запалив на приказ магазинєра Дзеровича. Прецінь раз. Вже обіцював кілька разів. А в послідних днях я перестудився, кашляю і в гортанці коле. Вчера положився я спати перший раз в цій кімнаті на підлозі. Підстелив комісьний плащ, а вкрився своїм власним плащем і хідником, але лишився в одінню, хотяй стягнув черевики. Боявся перестуди, бо не можна порядно вкритися. Рано встав я десь о 7-мій, випив дві склянки чаю в кімнатці, де мешкає дверник на долині, і пійшов до друкарні обговорити і замовити великий афіш та виказку для вояків. Сказали мені, що корректу можна зробити о 11.30. Я пійшов до бюра в намісництві. Лотоцький мучився над рубриками для індендантури.
“Lemberger-Zeitung” коштyє 50 сотиків у підростків, що її приносять з вулиці Сапіги, це є з “Польщі”, як звуть простір, обсаджений поляками. Дивачні вісти: цісар Карло інтернований в Шенбруні, не вспів переїхати до Геделлє на Угорщині. Цісар Вільгельм десь утік, не знати куди, зник, може, на котрийсь з його замків. Подані новинки про мниме вбивство Клєманса і німецького наслідника престола. Тепер всякі вісти можливі.
На поправу в друкарні мусив я чекати. Виказку зложив якийсь недолугий складач зле. Цілий текст казав я змінити.
На обід росіл з макароном, мясо з бульбою і капустою, без смаку, бо без ніякої заправи. До того горнятко кави. Я був ситий і не боявся зимна і перестуди.
З Яцурою пішов я до шпиталю, щоб улекшити йому і сказати, що має зробити. Він відсвітлив приладом інжинєра Гушалевича, сочкою Фойгтлєндера, убитого нашого вояка, на котрого картці прочитав я записку: “І. полк князя Льва. Машталір Михайло, батько Стах Машталір, село Черепень, Львів, згинув 13.ХІ.1918”. Мав лице закровавлене. Я попросив трупара, розумного в розмові чоловіка, щоби йому обтер вогкою шматою лице. Він це зробив. Мене здивував шляхотний, орлиний профіль цього вояка-селянина. Назва дивна: Машталір. Бог зна, відки його предки заблукали між українські селяни. А ось тепер згинув за українську сорочку, що мав її з вишиваним ковніром на собі. Поруч нього лежала жінка, що вмерла в гарнізоновім шпиталі, а поруч жінки майже нагий хлопиця, що помер пробитий при рабованю нашим вартовим. Я виліз на поміст, де лежали трупи, і глянув йому в лице й отверті губи. Звичайне, просте, мазуровате лице, поражаючо зухвалий, малий ніс.
З військового шпиталю пішов я назад до бюра в намісництві. Вислав Лотоцького до коректи афіша, а сам писав платні вояцтву в рубрики. Перед тим зайшов я о 3.30 до Вітовського, щоб йому предложити цілий афіш до одобрення і зголосити прийом Лотоцького до служби у моїм відділі. Предложив я йому до затвердження слова присяги для української жандармерії і поправку вступних слів вояцької присяги.
Віддав я привіт військовому і глянув в цій хвилі на його ковнір. Нині мав вже пришиті три золоті звіздки на срібнім ковнірі… Полковник. Так само, як Стефанів. Гриць Коссак має також три золоті звізди на срібнім полі. Гриць Коссак мав впрост зажадати цего степеня від Національної ради. Виділи, що мусять пристати на його домагання.
Вітовський вічливий в поведенню. Спокійно говорить, до річи, має м’ягкий голос і дуже гарні очі. А з вічми стрічається кожний.
Викінчив я тоті обридливі рубрики з платнею. Нудно писати, але кожний цікавий на них, що дістане за свою роботу. Платня для боєвиків у Львові більша як звичайно в полі, щоб задержати тут людий в небезпечнім бою.
Десь коло 7-мої години прийшов широкоплечий, круглий військовий духовник в кімнату Панчака і питав про панночку, що пише у відділі Панчака, за братом і женою. Я просив його сідати. Оповідав, що вертає власне з 36-тим полком з-над ріки Піяви в Італії. Мали бій ще 30-го жовтня, потім відступали. В Краіні розоружили їх мадяри до штанів і блюзи безпощадно, під загрозою застрілу. Мадяри мали збрую, а вони не мали в руках нічого. В Мункачі много вояків лишилось, бо не стало місця в поїзді. В Стрию розбрелись рештки. Много вояків вимерло в Італії на малярію. Так вмирає велика держава.
Пішов я до ратуша, де є моя кватира. На вечеру клюски якоюсь мармелядою. Вояки від харчовання роздобули десь троха меду. Хто служить при харчованню, вміє шукати і находити. Але мід без ніякого смаку.
Прийшов Кринжаловський до ратуша. Питався за Мартинцем. Я запровадив його. Кринжаловський держиться з гори. Старається мене ігнорувати. Коли б він знав, як мені байдужні такі міни. Це викликає гумор, веселійше потім думати і лекше працювати.
В передпокою до бюра Вітовського стрінув я мого давнього ученика з Академічної гімназії, Вассіяна. Його письменні задачі мусив я кілька разів читати, щоб їх розуміти. Вбився мені в память. Приїхав з Бродів і оповів мені на мої запити, що там в Бродах є старшини, але всі не енергічні. Я сказав йому на це: “їдять і їли лишень бульбу і капусту. Це відбилось на них”. Він усміхнувся і сказав: “Це правда, бульбяна енергія”. Коли виходив, сказав я до нього: “Остерігайте українців перед бульбою”.
До Мартинця прийшли інші старшини, між ними якийсь в жупані з червоним поясом. Видно, з-над Дніпра. Він сказав: “Нема тут москалів. Тут було б ще много порабувати”. І показав рукою по стінах, де висіли портрети в золотистих рамах, занавіси, образи. По кімнатах лежали хідники, стояли гарні крісла, столи, софи. Бюра львівського магістрату добре виглядають.
Савюк нишпорив в гарній шафі з паперами і знайшов рукописі якогось ляйтнанта Benesch-Benau з міста Reichenberg, Strassauer-Strasse, № 18. Натрафив на його драму, написану в німецькій мові на писальній машині, дневник, записник із стихами, якусь жіночу рукавичку, хустинку, обшиту коронкою, від котрої заносило ще пахощами, много видівок та листів. Кажу до Савяка: “Спакуйте, обвяжіть і напишіть на верху його адресу, щоб вернуло до нього. А може, вже не жиє? Рукопис це цінна річ, хто знищить чужий рукопис, то так неначе б спалив його дім”. Вкінці я сам позбирав витягнені рукописи, письма, хусточку і рукавичку, звязав і положив назад до шафи посадника Львова. Колись дістануться ці спомини до рук, для котрих вони є скарбом.
Треба кластися спати. А це штука. Вправді в кімнатці дещо напалено, але підлога тверда, нема чим вкритись, а груди дальше хрипають.
Завішення оружжя зачалось нині о 6-тій рано. Четар, що дає провід воякам на Казимирській вулиці, в будинку, де урядує поліція, оповідав много про батярів, що бються по стороні поляків і все заганяються рабувати жидів. Розбивають для розривки жидівські склепи.
В шпиталі говорив я із стрільцем, раненим коло Кадетської школи. Оповідав, що поляків було там до 200, та що удалось їм пхнути українців взад.
До ратуша приходив нині вечером стрілець від артилєрії. Із замку стріляє наша артилєрія на кадетську школу і на дворець. Не раз 150 стрілів денно.
Іван Боберський
Особлива подяка за надані світлини та матеріали Андрієві Гречилу, Лесі Крип’якевич, Романові Метельському та Василю Стрільчуку.
Андрій СОВА
історик
Джерела і література:
- Сова А. Військово-політична діяльність Івана Боберського в роки Першої світової війни // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: [зб. наук. статей]. – Львів : ПП Сорока Т. Б., 2014. – Вип. 4. – С. 90–100.
- Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
- Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
- Сова А. Боберський Іван Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 143–144.
- Сова А. Гайдучок Степан Степанович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 309–310.
