Намісництво, Волоська церква, Ратуша, військовий шпиталь, вулиця Личаківська. “О годині пів до десятої відбулась присяга. Щось вісімнайцять люда стало півколесом, на обох краях Бубела і я [Іван Боберський. – А. С.]. Вітовський провів українську присягу і сказав, що ми перші присягаємо на цю присягу”. Німецький часопис “Lemberger-Zeitung”. Про політичну ситуація у Європі. Антін Лотоцький, Петро Бубела, Дмитро Вітовський, Тимошецький, Мачуга, Дмитро Паліїв, Панчак, Гнат Стефанів, Синюта, Гузар, Метельський та інші. Іван Боберський з Яцурою фотографують центр міста, вбитих бійців. “Лікар поляк, що зачіпив мене [Івана Боберського. – А. С.] одного разу в центральній каварні, заговорив до мене в городі по українськи, що має много роботи. Кожний робиться приємний і не знає, як збути свою чемність при зміні порядку”. Коли закінчиться львівська війна?
Про ці та інші події, які відбулися 17 листопада у Львові інформацію можна почерпнути з “Дневника” відомого педагога, громадського та військово-політичного діяча Івана Боберського. Текст публікується із збереженням мови та правопису ориґіналу.
Витяги із “Дневника”. Дня 17.ХІ.1918, неділя, Львів
В ночі зимно на підлозі спати. Я скулився в четверо, щоб не замерзнути, встав захриплий, з болем голови, голоден, голоден. Кави не пив я, бракувало мені до цього рішучости, взяв я лишень один бохонець хліба через крати на два дні, зїв скірку, сховав мякушку в шуфляду і вийшов.
По дорозі в намісництво вступив я до Волоської церкви змовити “Отченаш”. Фридрих Великий сказав: “Бог держав все з міцними раменами”. Але тепер не знати відки взяти міцнійший регімент.
Купую німецький часопис “Lemberger-Zeitung”. В Німеччині запанували скрізь соціялісти. Австрійські німці хотять прилучитись до Німеччини, Форарльберг до Швайцарії, чехи увійшли в словацьку часть Мадярщини. Подана була цікава подробиця: австрійська армія рушила від ріки Піяви, але щоб демобілізація поступала поволи, австрійські полководці попросили італійців, щоб зайшли австрійську армію з переду і здержували в поході. Полки пускаються буквально впоперек піль, щоб зайти домів. Оповідали мені старшини тут в залозі, що через злу їду і брак найпотребнійших річий стратили вояки поважаннє перед офіцирами. Офіцири звали цей відрух вояків большевизмом.
В намісництві рисував Лотоцький перед полуднем рубрики, о годині пів до десятої відбулась присяга. Щось вісімнайцять люда стало півколесом, на обох краях Бубела і я. Вітовський провів українську присягу і сказав, що ми перші присягаємо на цю присягу.
На обід в Ратуші, куди я належу, юшка, м’ясо з морквою, сухарці з капустою. Сотникова Скляренкова просила мене о хліб. Я сказав паням, щоб про неї не забували і старались для неї о хліб та о страву. Мужа нема, а жінка без мужа звичайно немічна, як хміль без підпори. З Яцурою відсвітлили ми два трупи в трупарні військового шпиталя. Один якийсь з дуже звичайним лицем, а другий з спокійними чертами цугсфірер від артилєрії, Тимошецький, здається, звався. Закінчив світову війну смертю за Україну. Не дістався домів, поліг за своїх. Я дав обом трупарям по короні, тому Розумному і його помічникові, оба говорили по українськи.
Лікар поляк, що зачіпив мене одного разу в центральній каварні, заговорив до мене в городі по українськи, що має много роботи. Кожний робиться приємний і не знає, як збути свою чемність при зміні порядку.
Ми оба вертали Личаківською вулицею. Два великі міномети їхали в долину. Вояки йшли попри коні. З заду надігнав мене Мачуга, знакомий мені через Гаруха Юліяна. Йшов з крісом. Оповів поспішно, що приїхав І-шого, брав участь в Гуцульській сотні у всіх боях. Я скрутив на право до намісництва, Яцура на ліво до знакомих по добрий світлинний прилад.
![Львів, листопад 1918 р. Під світлиною підпис Степана Гайдучка: “Машиновий кріс в соймі [помилка, насправді в намісництві. – А. С.] звернений на єзуїтський город, коли то йшли бої за почту а поляки зробили при вулиці Крашевського від камениці до камениці пробиваючи стіни аж вниз, щоб дістатися на вулицю Словацького. Богато жертв зазнали поляки в єзуїтськім городі змагаючи його перебігти і дістатися в околицю сойму і вирівнати лінію наступу”. Іван Боберський про цю світлину писав: “Світлимо по дорозі синьо-жовтий прапор на намісництві, входимо на другий поверх і світлимо машиновий кріс у вікні. Командант скоростріла, “Цуґсфірер”, каже до мене: “Вже пять літ служу коло машінгвера. Знаю з ним обходитись. Умію розібрати і зложити, навіть як би мене хто вночі збудив”. Вояк, що сів собі на вікно коло цівки, має гранату в руках, а також кирпатий ніс над ротом, який псує нам дещо знимку”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/11/004.jpg)
На вечерю треба чекати. За цей час четар, що має провід на вулиці Казимірівській, в поліційнім будинку, оповідає, як наші вояки з села набрали в склепі горівок, солонини, як знов десь рознесли склеп з полотном, блюзами і пакували до наплечників. Львівські “батяри” стріляють. Гониться за ними а їх не можна відкрити. Нема їх, лишились лишень по них консерви, мармеляди, оріхи, патрони. Знають камениці, людність їх криє і вони можуть сховатись добре. Тяжко їх вигубити. Нині мав четар “большовицьку” раду із вояками-селянами, щоб зарадити тому, що втікають домів. Нехай пильнують себе самі. Як може Українська держава вирости, як вони її лишуть без своєї опіки? Вояки, вже старші люди, рішились лишити, а щодо горівок і іншої добичі зложили виділ, який має цего добра пильнувати. Пити будуть, як все скінчиться. Одноголосна ухвала. “Jontek, powieś się w powietrzu, bo tu zle”. Кличе “батяр” до “батяра”, коли українці добре стріляють. На вулиці дуже легко згинути, бо з брами або з вікна паде стріл і чоловік пропав. Старшини розповідали про Сербію та Італію. Як серби не люблять “шваба”, а як італійці зжились з нашими людьми. Баварці добрий нарід, але прусаки горді і розумні. Всьо роблять систематично, вираховано, після пляну. Рабують пляново, не розбивають. Наш сват стрілив до бочки, зробив діру, щоб набрати собі трохи вина, а тисячі літрів витекло на землю. Німець заладував бочки з вином і вивіз до Німеччини.
Вечеря. Пироги з капустою і пересолені скварки. Длятого смакує до скварків і хліба пиво. Я голоден і зимно. Їм як вовк і дальше голоден і змучений. Але від їди зробилось тепло. Очі клеяться, бо цілий день думаю, пишу, ходжу, слухаю, говорю, відповідаю, а також зле сплю, бо на твердій землі і зриватись мушу. Командант не має охоти казати висушити пахуче озеро перед виходками. Метельський обіцяє при вечері, що зробить комашню, коли скінчиться львівська війна. В пивниці відкрили десь магістратське вино. Пивниця замкнена, так вино не витече. Він її тоді отворить, каже зарізати дві свині. Буде що їсти. Скрізь практичний і розумний чоловік. Приємно слухати. Вже пів до дванайцятої. Нині мушу скорше йти спати. Якість стріли. Інжинєр Гушалевич дав свій прилад з сочкою Фойгтлєндера, щоб Яцура робив ним знимки.
Іван Боберський
Особлива подяка за надані світлини та матеріали Андрієві Гречилу, Лесі Крип’якевич, Романові Метельському та Василю Стрільчуку.
Андрій СОВА
історик
Джерела і література:
- Сова А. Військово-політична діяльність Івана Боберського в роки Першої світової війни // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: [зб. наук. статей]. – Львів : ПП Сорока Т. Б., 2014. – Вип. 4. – С. 90–100.
- Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
- Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
- Сова А. Боберський Іван Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 143–144.
