1777 року австрійська влада постановила розібрати фортифікації Львова – й поступово ділянки із валами поглинула забудова.Ті нечисленні оборонні споруди, які збереглися донині, тішаться особливою увагою: про них знають, намагаються піклуватися і радо демонструють туристам.
Натомість про «лінію Беренса» згадують хіба історики – вони відшукують її сліди, порівнюючи давні мапи із нинішньою конфігурацією кварталів, напрямом прокладених вулиць і особливостями рельєфу. Упродовж століть могутні куртини розібрали, рови засипали, а муровані частини бастіонів або ліквідували, або звели над ними сучасні будинки.
Протягом XVII ст. у Львові було декілька невдалих спроб охопити передмістя зовнішньою лінією бастіонних фортифікацій. Лише реальна загроза повторення турецького вторгнення змусила Яна ІІІ Собеського наказати розпочати зведення четвертої лінії оборони Львова. На замовлення міста або передміщан та за сприяння королівської адміністрації було розроблено кілька проектів нової лінії укріплень (до нашого часу дійшли лише три – Фридерика Ґетканта, Яна Беренса й Сіра Десро).
У результаті вирішили реалізовувати комплекс земляних бастіонних фортифікаційних систем, який розробив 1674 року комендант міста Ян Беренс. Після завершення їх будівництва мало бути остаточно сформовано чотири оборонні лінії Львова. Відомо, що полковник Ян Беренс став військовим комендантом Львова після Яна Кжановського. Під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Яблоновського він займався укріпленням міста, яке у 1672 році зазнало турецького нападу.
На момент будівництва Беренсом нових споруд, вже існували три лінії оборони навколо середмістя. Згідно з проектом, не планували вносити зміни до першої і другої оборонних ліній (високого та низького мурів). Третю лінію мали модифікувати із західного і південного боків. Нові фіртки планували прорізати в мурах з боку Низького Замку та у Фарськійбастеї. Насипані Беренсом вали мали утворити четверту і п’яту лінії оборони. Проект базувався на засадах староголландської і новоголландської бастіонних систем. Елементами першої є використання передвалу та форма чола бастіонів, яка дозволяє вести вогонь із барків та куртин. Вплив другої виразився в облицюванні бастіонів каменем та у формі барків, яка дозволяла розмістити додаткові гармати. Оригінал проекту зберігається у Львівському історичному музеї.
Отож, відповідно до проекту Беренса, планувалося об’єднати у єдиний оборонний комплекс Високий Замок та ряд укріплених приміських монастирів: кармеліток босих, кармелітів босих, кларисок, кармелітів взутих, зі східного боку лінія мала пройти впритул до міських укріплень. Загалом лінія фортифікацій мала починатися від південно-східного крила Високого Замку, далі, прокладена на південь, охопити Галицьке передмістя, пролягти лівим берегом Полтви вздовж середмістя до Низького Замку, зайняти частину Краківського передмістя (проходячи, очевидно, посередині Староринкової площі) і закінчитися біля західного крила Високого Замку.
З усього запланованого вдалося у 1678-1682 роках насипати вал через Галицьке передмістя від монастиря кармелітів босих (нині церква Святого Михаїла) до монастиря кармелітів взутих (що був на нинішній вул. Князя Романа). Укріплені фортифікації мали загальну довжину орієнтовно 1770 м. Ширина головного валу бастіону в основі дорівнювала приблизно 15 м.
Нові споруди завдали львів’янам значних незручностей, а часом спричиняли і матеріальні збитки — довелося зруйнувати кілька приміських садиб і реквізувати земельні ділянки. Щоправда, такі надзвичайні заходи передбачалися нормативами — мешканці передмістя були зобов’язані за потреби звільнити від будівель свої ґрунти на відстань до 400 ліктів (бл. 240 м) від міста (міського муру). Ці події описав львівський хроніст Ян Томаш Юзефович, супроводжуючи їх критичними коментарями (ймовірно,що під час будівництва постраждали і якісь його маєтки).
Ймовірно, саме необхідність подальшого знесення будівель, недостатня узгодженість плану із львівським рельєфом та брак коштів стали причиною призупинення робіт.
А ще у результаті спорудження «лінії Беренса» довелося переформатувати тогочасну вуличну мережу. Саме система укріплень задала напрямок низці майбутніх вулиць у прилеглих кварталах. Так, бастіон перегородив вулицю Темричівську (тепер Пекарська), через що вона набула нинішнього вигляду —початково вона була прямою і починалася безпосередньо від площі Митної. Поступово виникли вулиці Вузька (вздовж куртини валу), нинішня Академіка Філатова (над ровом), паралельна вулиця Вітвера (рів).
Фахівці спробували ідентифікувати бастіони «лінії Беренса». На їхню думку, бастіон №1 був споруджений на ділянці між сучасними вулицями Максима Кривоноса і Гуцульською. Другий бастіон – приблизно між сучасними вулицями Миколи Лисенка й Просвіти, перед укріпленням монастиря кармелітів босих. На віддалі 90 м на південь звели бастіон №3 – тепер тут двір будинку облдержадміністрації. Рештки фортифікацій було остаточно знищено на початку 1980-х років, коли будували гаражі облвиконкому – зберігся лише фрагмент лівого барку.
Четвертий бастіон добре ідентифікувався на ділянці сучасної вулиці Павла Римлянина – доки у подвір’ї будинків №3 і №5 в 1980-х роках було знищено фрагмент його лівого чолового боку, коли тут споруджували бомбосховище.
Однак тут до 2001 року можна було оглядати лівий барк бастіону (без стоку) – доки його не закрили новобудовою. Тепер фрагменти барку можна побачити тільки з іншого боку — у внутрішніх двориках будинків №6 та №8 на вулиці Вузькій, які було споруджено на залишках валу на замовлення Генрика Богдановича у 1910–1911 роках.
Згідно з проектом, на захід від бастіону №5 мав бути обрив укріпленої лінії з влаштованим у ньому додатковим проїздом Г-подібної форми. На орієнтовній віддалі 90-100 м від залому у валі була Галицька в’їздова брама.
Христина БАЗЮК
Джерела:
Фото:
Костел кларисок під час перебудови – eto dielali w godach 1938-1939