Сьогодні хочемо запропонувати Вашій увазі публікацію Івана Лемківського про летунство в Українській Галицькій Армії. У статті автор описує заснування галицького летунства, його розвій та припинення існування, показує організацію та діяльність формування, а також висвітлює події в Галичині та Наддніпрянщині в яких брали участь летунські сотні.
Статтю було вміщено у часописі “Літопис Червоної Калини” (числа 11 та 12, листопад-грудень 1938 р.). Орфографія та стилістика публікації подаються оригінальними.
Летунство У.Г.А.
Написав: Іван Лемківський
Завязок
Перша думка про заснування галицького літунства УГА, повстала в орґанізаторів перевороту 1 листопада 1918 року у Львові. Думку цю перевести в діло, орґанізаторам так і не вдалося з причини дуже короткого часу до дня перевороту і факту, що Українців-летунів австрійської армії не було на території Сх. Галичини. Вони були ще у фронтових австрійських формаціях і до Галичини ще не вернулися.
Очі і надії орґанізаторів перевороту звернулися на схід, до Києва. Вислано туди пор. Д. Кренжаловського в місії до Гетьмана Павла Скоропадського, з просьбою допомогти орґанізації галицького літунства. Гетьман прирік Д.Кренжаловському поміч і ця виявилася у формі одної летунської сотні, котра під командою полк. Бориса Губера, перелетіла на приказ Гетьмана Павла Скоропадського з Одеси до Шатави біля Камянця Под. і звідси зголосилася в Начальній Команді УГА в Бережанах, через курієра. На одержаний приказ від Начальної Команди УГА, ця летунська сотня перелетіла зі всіми літаками і майном до Красного.
В перших днях грудня 1918року, командант цеї летунської сотні, полк. Борис Губер, явився в Начальній команді УГА по прикази. З ним явилося його 6 летунів старшин, а це: полк. князь Кануков, сотник Євський, сотник Булатов, пор. Шеремецінський і хор. Хазбулат-Кануков, всі придніпрянці, бувші російські старшини. З літаків цеї сотні, лише один зразку «Нюпор» був новий, решта все старших російських зразків. Німецька армія, того часу окупуюча Україну, забрала для себе всі літаки новіших зразків, які лише відшукала на Україні.
З персоналу, крім старшин, було ще: 6 фахівців-підстаршин і 9 козаків – усі придніпрянці.
Для направи літаків уладжено в Краснім летунську майстерню, яка з бігом часу була чудово засоблена в усі потрібні прилади для направи літаків. Майстерню орґанізував пор. Слєзак, конструктор австрійських гидроплянів.
Одночасно, на приказ полк. Стефанова, тодішнього Начального Вожда УГА, зорганізовано збірні станиці в Бродах і Підволочисках, для летунського майна відбираного при розоружуванню від повертаючих з України австрійських і німецьких військ. З обох цих станиць весь летунський матеріял негайно відсилано до Тернополя, де все в будинку Промислової Школи сортовано. Цею працею в Тернополі кермував пор. Томенко і дес. М.Захаріяш з 20 стрільцями, які творили зав’язок «Технічної Летунської Сотні». Весь добрий летунський матеріял відсилали відтак до Красного.
Окремо в Золочеві при Окружній Команді основано «Збірну Станицю» для тих, що зголошувалися для літунства УГА. Їх після провіщення також відсилали до Красного.
Одним з найстарших українців-летунів орґанізаторів літунства УГА є сотн. Франко. Він приймає діяльну в орґанізації бази летунства в Краснім поруч своєї боєвої летунської діяльности сей час після свого повороту з італійського фронту .
Відтак з початком грудня переходить на нове становище референта літунства при Держ. Секр. Війскових Справ в Станиславові, звідтам весною 1919 року виїхав до Сербії.
З летами сотника Франка є зв’язані правдиві лєґенди,які до сьогодня кружляють серед б. комбатантів галицького літунства. На жаль, в своїх споминах, поміщених в «Літописі Червоної Калини» сотник Франко не споминає про них.
В Краснім находилася «Летунська Сотня». Як сотня була вона до січня 1919 року, коли розросталася до летунського полку. Стан сотні побільшував ся майже щоденно – в половині грудня 1918 року, числив фахового летунського персоналу: 14 старшин і 140 підстаршин та стрільців.
Майстерні, ведені пор. Слєзаком працювали невпинно. З довезених 2-4 літаків, змонтовувано один літак зовсім пригожий до летів.
В половині грудня 1918 року, сотня числила літаків: 4 розвідчі і 3 боєві – пригожі до боєвої служби. Розвідчі були 2 типів: «Альбатрос 27» і «Бранденбурґ 64». Боєві «Нюпорт 21 і27». В недовгім часі прибули ще літаки зразків: «D.F.W.» і «L.V.G.» вкінці ще і «Фокер».
Окремо сконструував пор. Слєзак ще літаки, для вишколу летунів, з пдвійною кермою – одна для інструктора, друга для ученика. Все це з розмонтованих, старих літаків, в більшости вже висортованих від боєвої служби. Доказом цього служать такі факти: Ні один літак не мав радіоапарату. Скоростріли були лише по одному на літаку і то на розвідчих – але вже прикріплені до кругооборотної рами. Боєві літаки мали скоростріли вмонтовані на переді літака, для стрільби просто вперед.
Найріжноманітнішим був запас летунських бомб – тут були бомби зразків усяких систем, всіх армій, які брали участь у великій війні.
Назагал технічне вивінування всіх літаків було дуже вбоге. Доповнення його було завданням дуже тяжким і майже неможливим з огляду на сумний факт, що н було звідки брати. В Сх. Галичині не було летунських полевих частин – котрі одинокі мали найновіше вивінування. Австрійські і німецькі війська на Україні мали летунських формацій дуже мало і то вивіновані старшим майном, бо новіще було на боєвих фронтах цих армій – отже далеко від Галичини. При розпаді австрійської армії на італійськім і балканськім фронтах, а німецької на західнім, усі склади дуже скоро дісталися в руки побідних армій і не всі летуни вспіли втекти від полону.
До такого стану летунського майна прилічувався ще і брак відповідно уладженого летовища. Летовище в Краснім було дуже примітивне – не мало навіть метеорольоґічної обсерваційної станції, ні власної радіостанції. Літак, який відлетів, був вповні відрізаний від своєї бази в Краснім.
Що літаки не мали ні компасів, ні приладу для скидання бомб, ні фотоапараті, що боєві літаки не мали опанцирення – це очевидне.
Однаковож ця «Летунська Сотня» в Краснім сповняла свої завдання – чесно і в далеко вищій мірі, як це можна було від неї очікувати.
(далі буде)
