У ніч на 22-е квітня 1952 року тихо, підступно, із “благими” намірами влада Рівного знесла святиню, яка понад 200 років була духовним оберегом міста, якій поклонялися не лише міські жителі, а й численні гості міста і подорожні.
Колону зі скульптурним зображенням Матері Божої, яка сьогодні височіє поруч із Воскресенським собором, було встановлено до 12-ї річниці Незалежності України — у серпні 2003-го. Дана скульптура не є точною копією своєї попередниці, яка простояла у сквері перед собором, а ще раніше — на ринковій площі, яка тут була, майже два століття. Хоча автори — скульптор Володимир Стасюк та архітектор Леонід Закревський — працювали за старими фотографіями. Різняться Мадонни не лише зовні. Сучасна — біла, старовинна була розфарбована. Та й стояла старовинна колона не там, де сучасна. За свідченнями старожилів, практично на тому місці, де нині стоїть дерев’яний газетний кіоск. Теперішня колона Божої Матері радше данина шани знищеній святині, аніж власне святиня. Утім, як ставитися до скульптури, особиста справа кожного.
Мати Божа проти чуми і холери
У XVIII столітті до Рівного прийшла страшна біда. Епідемія чуми, що поширювалася із Західної Європи, забрала життя сотень рівнян. Коли хвороба відступила, рівняни вважали це неймовірним і чудесним позбавленням. Містом точилися чутки про заступництво вищих сил та явлення самої Божої Матері.
Тому на знак чудотворного заступництва і в пам’ять про померлих від мору земляків рівняни вирішили зібрати кошти та спорудити на них кам’яну статую Матері Божої. Одні архівні джерела називають датою встановлення колони 1770-й рік, інші — 1750-й. Автор статуї не відомий. Можливо, її виготовили, так би мовити, за типовим проектом, адже тоді тисячі подібних скульптур Богородиці стояли по всій Речі Посполитій. Але рівнянам дуже хотілося вірити, що саме їхня, рівненська Мадонна, особлива, бо допомогла їм перемогти смертельну хворобу.
У ті часи на місці, де нині височіє Воскресенський собор, була ринкова площа. Саме там і вирішили встановити статую. До неї зверталися у своїх молитвах віруючі рівняни. І, за народними переказами, страшна недуга відступила. Але через 75 років потому в Рівному розпочалася нова епідемія — холери. Рівняни знову ревно благали Богородицю допомогти. І знову сталося диво! Пошесть відступила. Відтоді колона Матері Божої, у якої знаходили захист і православні, і католики, стала рівненською святинею і духовним оберегом міста. На знак пошанування в 1856 році статую було реставровано, а біля її підніжжя запалили невгасиму лампаду. Поруч із колоною встановили гасові ліхтарі, щоб освітлювати її і вночі.
Поклонитися святині
Статуя Матері Божої була не лише оберегом міста, а й неабияким туристичним об’єктом. До неї приходили не лише приватні гості міста, а й посадовці, численні офіційні делегації, що приїздили до Рівного. Статую неодноразово згадував у своїх спогадах про Рівне письменник Володимир Короленко, який з 1866 по 1871 рік навчався у Рівненській гімназії: “Халупи, пустирі, паркани, в’їзди двох-трьох вузеньких провулочків, потім двохповерховий будинок казначейства… Перед нами на майдані — кам’яна колона зі статуєю Богородиці.”. А ось як він згадує святиню в “Історії мого сучасника”: “Одного разу я йшов у гімназію. Шлях лежав через базарну площу, центр місцевого торгового життя… І раптом мій погляд упав на фігуру Мадонни, що стояла на своїй колоні високо в повітрі. Це була місцева святиня, однаково для католиків, і православних. Вечорами будочник, особа офіційна, вставляв у ліхтар недогарок свічки і піднімав його на блок. Вогник зірочкою висів у темному небі, і над ним красиво, таємничо, неясно вимальовувалася розфарбована фігура… Статуя, освітлена ранковим промінням, маячіла над гомінким і барвистим безладдям базару. Було в ній щось таке, від чого я одразу спинився, а через хвилину стояв на колінах, без шапки, і хрестився, піднявши очі на Мадонну…”.
Фігура Матері Божої неначе пливла в повітрі високо над землею. Але так було лише до тих пір, доки навколо Мадонни був вільний простір. У кінці ХІХ століття ринкова площа перестала бути такою, її забудували. Звели Воскресенський собор, двоповерховий будинок казначейства (на розі сучасних Соборної та 16 Липня, донині не зберігся) та будинок головного підрядника будівництва собору Іси Яполутера (нині будинок єпархіального управління, а в часи СРСР — міський Палац піонерів). Колона Божої Матері виявилася затиснутою з усіх боків у невеличкому скверику перед собором. Але від цього не стала менш шанованою
“Совєтам” Мадонна заважала благоустроювати місто
Рівненську святиню не чіпали навіть німці під час окупації. Однак комуністичній владі жодні святині, тим паче релігійні, потрібні не були.
Під приводом впорядкування міста після закінчення війни міська влада 15 травня 1950 року видала постанову “О сноcе фигур, препятствующих благоустройству города”. Там зокрема йшлося: “…по генплану реконструкции города на месте скульптури “Мадонна” по ул. Сталина, напротив Дворца пионеров необходимо пробивать улицу и благоустраивать площадь, также по ул. Гоголя №12 (біля тоді ще діючого костелу Святого Антонія, – прим. авт.) находиться скульптура такого же религиозного характера в полуразрушенном состоянии – снести”. Однак власне демонтаж відбувся лише через два роки після цієї постанови — у 1952 році.
Причому, комуністичний режим, що часто відзначався особливим цинізмом щодо релігії, відзначився й цього разу. Статую Божої Матері демонтували в ніч на 22-е квітня, того року це була якраз ніч на Великдень. Водночас, 22-е квітня, як відомо, день народження “вождя світового пролетаріату” Ульянова-Леніна. Радянська влада полюбляла приурочувати усілякі капості до уродин свого “боса”.
Демонтовану статую вивезли в невідомому напрямку. Місцеве керівництво навіть хотіло спихнути усе на невідомих хуліганів, мовляв, це вони зруйнували статую, а влада вже змушена була розчистити місце. Старожили міста розповідали, що буцімто бачили залишки статуї на господарчому дворі міського парку імені Шевченка. Чи правда це, невідомо, але така версія, схоже, має право на життя. Бо чомусь радянська влада неодноразово звозила на господарчий двір парку різноманітні старовинні речі та їх фрагменти. Про це розповідав, зокрема, один із післявоєнних директорів парку Віктор Ткачук. Наприклад, так сталося із старовинним органом із костелу Святого Антонія. Рештки унікального інструменту валялися у закапелках господарчого двору парку до середини 80-х. Чому такі речі не ставали експонатами місцевого краєзнавчого музею, можна лише здогадуватися.
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
