Коли у вересні-жовтні 1931 року львів’яни пережили справжній «культурний шок», спричинений резонансною «Першою виставкою Асоціації Незалежних Українських Мистців з участю запрошених французьких, італійських і бельгійських мистців та Української паризької групи», про Лауру Тернер, чотири твори якої потрапили до експозиції, мови майже не було. В усіх на устах були імена А. Модільяні, А. Дерена, Р. Дюфі, П. Пікассо, М. Шаґала, О. Цадкіна, М. Тоцці, Д. Северіні, Ц. Фужіти, М. Ґромера, Ж. Жанена, інших зіркових постатей Парижа та інших західноєвропейських мистецьких центрів.
Та й навряд чи могло бути відомо в тогочасних мистецьких колах Львова, що чотири малярські твори уродженки бельгійського містечка Намюр (Namur) належали правнучці англійського живописця Вільяма Тернера, одного з найвідоміших у світі класиків мистецтва епохи романтизму. Про це знав Святослав Гординський, який набув їх напередодні, ймовірно, від самої авторки, але на час підготовки виставки цій біографічній подробиці не було надано значення.
Але зовсім скоро вже сама мисткиня відвідала Галичину. На жаль, жодне з документальних джерел не конкретизує, за чиїм запрошенням чи то порадою англійська художниця відкликнулася на пропозицію реалізувати малярський розпис новозбудованої церкви українського жіночого монастиря сестер-Василіянок УГКЦ у с. Підмихайлівці Рогатинського повіту. Натомість можна припустити, що такою ініціаторкою могла бути мати Моніка Полянська, відома релігійна діячка, яка на той час, з благословення митрополита Андрея Шептицького, була ігуменею монастиря сестер-Василіянок у с. Журавно. Дбаючи про розбудову монашого життя, зокрема з перспективою на Підмихайлівці, вона збирала кошти у Північній Америці, а «сестер посилала до Бельгії на навчання, аби в подальшому відкрити школу» [1]. Очевидно, що саме завдячуючи особистим контактам матері-монахині Моніки Полянської з церковними та культурними колами Бельгії і з’явилася в неї нагода запросити до Галицької України, що на той час перебувала у складі Польської Республіки, талановиту та вже імениту художницю.
Чим була вже відома Лаура Тернер (Laura Turner) у мистецьких спільнотах Західної Європи? Народжена 1888 року у Бельгії, професійні знання отримувала в академії Брюсселя, у Школі мистецтв Челсі в Лондоні (Chelsea Art School) та в ательє Гофстеттер (Hofstetter) у Мюнхені. Під час студій запізналася з обдарованим скульптором, угорцем Імре Чікашем, який 1911 р. створив її медальєрний портрет. Близькі взаємини між ними закінчилися у січні 1914 р., коли 30-річний скульптор помер від хвороби легенів.
1914 році двома творами (малярства і графіки) Лаура Тернер взяла участь у великому Міжнародному мистецькому трієнале в Брюсселі. Каталог виставки зафіксував її картину «Очікування в барі» та графічну композицію «Дитина». Після завершення Першої світової війни вона інтенсивно працює над виробленням своєї пластичної мови, тяжіючи до експресіоністичної манери. Це підтверджується тими фактами, що її твори у 1920-х роках показуються на численних виставках поряд з картинами і скульптурами П. Пікассо, О. Цадкіна, Г. де Смета, Ф. ван ден Берге, Ф. Єсперса та інших відомих художників. З останніми із названих авторів Лауру Тернер зближувала гостра експресивна синтетична форма пластики в структурі фігуративних композицій.
І ось, перша і наразі єдина публікація в українському часописі «Жінка» (Львів, 1936) інженера, відомого громадсько-політичного діяча, публіциста, близького соратника полковників Є. Коновальця та А. Мельника Дмитра Андрієвського про Лауру Тернер під назвою «Гуцульщина очима чужинки». Як активний діяч Організації Українських Націоналістів, довголітній референт зовнішніх зв’язків Проводу Українських Націоналістів, Голова Українського Комітету в Бельгії, Д. Андрієвський у той час жив і працював у Брюсселі та, очевидно, мав змогу контактувати з відомою художницею, що на початку 1930-х років зацікавилася Україною. Весь його текст пронизаний особливою поетичністю, емоційністю, хоча містить і деяку, важливу для нас, конкретику. «Була собі одна мисткиня, англійка по батькові, француженка по матері, а мешкала в Бельгії, – так розпочинається стаття. / Заслухана в мельодію ліній й барв, видавалась вона наче вічно замріяна і далека дійсності. Скрізь і всюди ввижалися їй дива, в найзвичайніших речах шукала вона тайни і вчувалася в душу навіть неживих предметів. / Малюючи свої образи, вона намагалася не так схопити і віддати обриси речей, як втілити свою мрію в лінію, барву. Звідси її намагання одухотворити форму, перетворити дійсність. Звідси абстрактність її творів і фресковий характер її мальовил» [2].
Дмитро Андрієвський далі згадав про те, що мисткиня побувала в Україні «двома наворотами в рр. 1932-33 сім місяців. Вона мешкала між нашими черницями і користала з їх гостинности. Вона об’їздила Карпати верхи, здана на волю гуцулів. Разом з товаришами своєї подорожі, молодими бельгійцями і бельгійками, вона оберталася між нашими селянами, ходила до них в гостину, бувала на їх святах та забавах, танцювала з леґінями під музику цимбалів». «Ми не бачили того, що намалювала чужинка на стінах Підмихайлівської церкви. Але ми на власні очі бачили те, що зродилося в душі тої чужинки поки вона працювала на руштованнях під Ходоровом», – запевняв автор, припускаючи, що за стильовою програмою вона тяжіла до неовізантизму. Але більше уваги він приділив її картинам. «Досить глянути на її образи, щоб переконатися, як глибоко перенялася вона чарами Гуцулії, про яку говорить з ніжною теплотою в голосі і куди ще має надію повернути. В образі матері з дитиною ввижається їй ціла Україна і так вона сама каже в одній монографії. Бо крізь Карпати Лявра Тюрнер [Лаура Тернер. – Прим. Р. Я.] побачила і зрозуміла цілу нашу країну, через усі політичні кордони, що її нині ділять. / Молода Гуцулка на коні це для неї втілення нашої повнокровної, здорової, зрівноваженої раси. В придорожнім хресті і в супокійних постатях леґінів віддала вона релігійне почуття нашого народу. А в музиках – розгін, розмріяність, поетичність української душі. Таких образів в робітні мисткині є немале число і вони панують там та витворюють атмосферу».
У публікації Д. Андрієвського є ще чимало щирих, емоційних пасажів, які підтверджували його особисті враження від відвідин творчої робітні художниці у Брюсселі. Чотири репродукції з картин гуцульського циклу підтверджували пристрасть, з якою бельгійська мисткиня з відомим англійським родоводом «конструювала» свій авторський міф про колоритний етнографічний регіон України. Судячи за побутовими деталями, в тому числі антуражем, Лаура Тернер справді створювала мотиви Гуцульщини, а не Бойківщини чи Опілля, де був розташований Підмихайлівський монастир сестер-Василіянок. На це вказує й інша частина цієї тематичної групи, яку вдалося виявити шанувальникам її творчості з Бельгії уже після смерті авторки 1983 року. Серед цих творів переважають жанрові сцени: мотиви з гомінких базарів, гуцульські музики, танцівники, мати з дитиною. При стилізації фігур авторка уникала гротеску, натомість формам надавала плавної, «музичної» пластичності. За кількома, збереженими в кольорі, репродукціями, можна зауважити потяг художниці до відкритих, яскравих барв, одначе і вони знаходяться у добірних гармонійних зіставленнях…
Інтернет-ресурс «L’artiste Laura Turner (Facebook)» [3], який заснував і веде великий шанувальник творчості Лаури Тернер Жак Ґаанд (Jacques Gaand), містить ще деякі цінні відомості з біографії мисткині. Так, зокрема, в зрілі роки у своїх малюнках вона часто зображала домашніх тварин, зокрема кішок (на цю особливість характеру художниці звернув увагу ще й Д. Андрієвський). Крім фігуративних мотивів часто малювала пейзажі, інтер’єри і натюрморти, з особливою чуйністю передаючи красу квіткових мотивів. Поза тим, що ще 1935 року у Бельгії вийшла монографія її творчості [4], ім’я Лаури Тернер досі залишається маловідомим. Дальші пошуки матеріалів про її багату й унікальну творчу спадщину можуть суттєво збагатити історію як української, так і світової мистецької культури.
Роман ЯЦІВ
- Скоропляс Т. У монастирі на Рогатинщині лікували бійців УПА – поки не прийшла «донька царя». Електронний ресурс. Шлях доступу: http://ifoonsku.ucoz.ua/news/u_monastiri_na_rogatinshhini_likuvali_bijciv_upa_poki_ne_prijshla_donka_carja/2020-06-14-7117
- Тут і далі цитується за публікацією: Андрієвський Дм. Гуцульщина очима чужинки // Жінка: двотижневик. – Львів, 1936. – Ч. 7-8 (квітень). – С. 3-4.
- https://www.facebook.com/groups/327324411986515/
- http://www.papillongallery.com/turner.html
Окремі ілюстрації, що публікуються, використані з Інтернет-ресурсу: https://www.facebook.com/groups/327324411986515/
