Сьогодні мова піде про мешканців давнього Львова. Ким вони були? Чим займалися? Відповідь на ці запитання можна отримати із краєзнавчих розвідок українського історика Івана Крип’якевича, що були зібрані в окрему книгу «Історичні проходи по Львові» та вийшли друком у 1932 р. Даний путівник став одним з найпопулярніших та перевидається навіть зараз.
Уривок із праці, у якому йдеться найбільше саме про українців, подаємо оригінальним.
“Українці у Львові за княжих часів творили більшість населення. Про це свідчить велике число церков у різних місцях княжого Львова. Під самим княжим двором була церква св. Миколая і монастир св. Онуфрія, нижче від них церква св. Теодора, далі при Жовківській вулиці (сучасна Б.Хмельницького – ред.) церкви св. Параскеви , Воскресення, Спаса. Недалеко церкви св. Миколая стояв невеликий костел св. Івана Хрестителя. Всі ті церкви своїм заснуванням походять, мабуть, ще з княжих часів. Місто було людним і широким, оселі його йшли аж до ріки Полтви й далі за Полтву.
Окрім українців у місті були ще й інші народи, різного походження. З Вірменії прибули до нас вірмени. Як турки завоювали їх країну, вони з Азії подалися на Крим і звідти перейшли до Львова. Тут вони були у значнім числі і в княжім місті мали аж три церкви – св. Анни, св. Якова й св. Хреста. Їх головним осередком був Старий Ринок, тут вони жили ще довгі часи й затримали свої купецькі права. Вірмени мали в ХV ст. біля Старого Ринку свою лазню; коло монастиря св. Якова був знову “вірменський міст”.
Зі сходу прийшли також татари, що були ремісниками, знали ковальство й золотарство, торгували дрібним товаром. Торгівлю вели також караїми, жидівська секта, що прийшла з Криму; їх давній цвинтар – це т.зв. старе окопище при Клепарівській вулиці. Жиди також були у Львові з княжих часів.
Із заходу по татарськім лихоліттю стали напливати німці. Вони заводили собі по містах окремі дільниці зі своєю самоуправою, т.зв. магдебурзьким правом. За часів Льва німці мали у Львові свого війта, Бертольда Штехера, що дістав від князя різні землі. Їх церквою був костел Марії Сніжної, перша римо-католицька парохія у Львові.
І в пізніші часи українці найгустіше жили на території княжого Львова. Околицю під давнім городом називали Підзамчем, ціле передмістя – Краківським (тепер Жовківське). На початку ХVІІ с. в парохії св. Миколая є 6 ковалів, 3 слюсарі, 5 мечників, 2 пекарі, 3 столярі, 10 кравців, 1 маляр 1 золотар; в парохії св. Федора – 1 слюсар, 2 теслі, 1 столяр, 7 кравців, 6 гарбарів; в парохії Воскресіння – 1 токар, 1 кравець, 1 ткач; в парохів св. Параскеви – 1 золотар, 2 ковалі, 1 слюсар, 1 мечник, 5 пекарів, 2 ткачі, 1 боднар, 2 теслі, 3 кравці. У великім числі жили в цих сторонах шевці-українці. В 1618 р. було їх тут 40 самих лише добрих майстрів. Поляки з міста не хоіли приймати їхдо цеху. Але наші передміщани порадили собі, зорганізували свій цех під опікою львівського старости, який ішов їм на руку, і відкрили свої шевські “ятки” перед Краківською брамою. Українська шевська органзація стала такою небезпечню для шевців-поляків, що вони мусили просити українців про згоду. В 1641 р. складено угоду. Українці вступили до міського цеху на рівних правах з поляками – один цехмістер був з українців, один з поляків, цехова складка йшла на половину між обі сторони. Іншим ремеслам так не щастило. Цехи з міста не раз переслідували їх і карали гостро за те, що без цехового дозволу вели ремесло.
Наші передміщани були доволі заможні, мали свої доми й грунти були в силі навіть будувати нові церкви. В ХVІІ-ХVІІІ ст. всі церкви на передмісті перебудовувалися. Ще поставлено нову церкву Різва Богородиці й монастирі Воведення та Івана Богослова. При всіх церквах були братства, що займалися не тільки божою службою, але й організацією міщанства. При кожній церкві була бурса й школа. В ХVІІ і ХVІІІ ст. на Жовківськім передмісті знаємо шість наших шкіл при церквах: св. Миколая, св. Онуфрія, св. Теодора, св. Параскеви, Воскресення й Різдва Богородиці. Учили там дяки, бідніші учні жили при церкві й утримувалися з милості громадян.
Серед українців поселилися тут і там поляки, але парохіяльний костел мали тільки один – Марії Сніжної, що зразу був німецькою парохією. В ХVІІ ст. зложені ще монастирі місіонарів, кармелітів босих та бенедиктинок.
Жиди, що були за княжих часів, алев невеликому числі, пізніше почали зростати й врешті розмножилися так, що виперли християн цілком з головної Жовківської вулиці на краї передмістя”.
