З ХІХ століття пияцтво почали розглядати у категоріях суспільної проблеми, надто очевидної і надто руйнівної аби бути ігнорованою. У Галичині перші тверезницькі протиалкогольні кампанії розпочалися з 1840-х років і перманентно повторювалися аж до встановлення тут радянської влади. Боротьба з пиятикою проходила у різних формах: заснуванні братств тверезості, проведенні просвітницьких місій з обґрунтуваннями шкоди алкоголю, організації мітингів. Один з найчисельніших відбувся у Львові 12 жовтня 1908 р. Зібране тоді п’ятитисячне віче було спровоковане зростанням у галицькій провінції, і без того чималої, кількості шинків та корчем.
У десятках сіл існувала парадоксальна ситуація: чим біднішим вважалося село, тим більше у ньому пили, і навпаки. У той час середньостатистична людина за рік вживала близько 30–35 літрів горілки. Найбільш питущими регіонами були Гуцульщина, Покуття та Лемківщина. У 1900 р. тоді ще єпископ Станіславівський Андрей Шептицький видав пастирський лист до вірних Косівського деканату під назвою «До моїх любих гуцулів», де він звернув особливу увагу на згубні наслідки алкоголізму. За словами владики: «Ож лячно кілько то коршьмів у Вас на Гуцулщині. Чєсом одна пілє одної стоют рєдом, ток щоби подумав хто сщо те село ни христєнцке. А відий ни у однім селі бирше коршьмів видитси єк хрестів».
Щодо Львова, то число «налогових пияків» станом на початок ХХ століття було ще помірним. Звіти міських комісаріатів поліції, про які писала щоденна преса, оперували цифрами в межах 80–90 випадків на рік. Така кількість для самих кореспондентів була приємною несподіванкою, бо як писала газета «Руслан» у 1903 р.: «З того, що бачиться по реставрациях, можна би думати, що у Львові повно налогових пияків». Статистика зазначала, що серед затриманих поліцією любителів сильних алкогольних напоїв переважали чоловіки. Хоча їх перевага тут не була тотальною. До прикладу серед 80-ти затриманих через пияцтво у 1902 р. чоловіків було 51, а жінок – 29. Найбільше число прихильників чарки були одруженими у віці від 20 до 40 років. За припущеннями тієї ж таки преси, у руки поліції зазвичай потрапляли ті «пияки», яким не вистачило грошей на фіакра, аби доїхати додому, не наткнувшись на стражів порядку.
Про масштаби розуміння тогочасним суспільством проблем з алкоголем, серед іншого, свідчило заснування протиалкогольних організацій. У 1902 р. у місті постало польське антиалкогольне товариство «Елевтерія». У статуті цієї організації зазначалось, що метою її діяльності була боротьба з алкоголізмом через газетні публікації та засновування лікарень для алкоголіків. Невдовзі центр товариства перемістився до Кракова і у 1906 р. воно мало вже 16 відділів, 14 гуртків та налічувало близько 5 тис. членів.
Українським аналогом такого роду організації стало товариство «Відродження», засноване у Львові у 1909 р. Мету його діяльності організатори (Іван Раковський, Софія Парфанович, Юліан Каменецький та ін.) вбачали у «визволенні українського народу від впливу алкоголізму й нікотинізму, уважаючи це визволення конечною підоймою духовного, фізичного й матеріального поступу і культурного розвою українського народу». Згідно зі статутом, головними інструментами діяльності «Відродження» були: активне бойкотування корчем; пропагандистська робота шляхом читання лекцій, доповідей; поширення листівок про шкоду алкоголю, видання плакатів, прокламацій, календарів; у планах – заснування харчових закладів з відсутністю алкоголю (молочарень, крамниць); заснування лікарень для алкозалежних та душевно хворих; започаткування масштабної програми проведення безалкогольного дозвілля.
У 1920 р. польський уряд прийняв ряд протиалкогольних законів, згідно з якими у святкові та ярмаркові дні корчми не торгували. Заклади торгівлі спиртними виробами могли розташовуватися на відстані не менш як 500 метрів від будь-яких місць, де працювало хоча б 15 людей. Алкоголь продавався лише від 15 до 19 години особам, які досягли 21 року. У разі порушення закону передбачався штраф, втрата торгової концесії, або позбавлення волі на термін до трьох років.
Іванка ФЕДАШ
Список використаних джерел:
- Стасів Я. Рух тверезості у Східній Галичині в середині ХІХ – першій третині ХХ століття. Режим доступу: http://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/3034/
- Діяльність церковних братств тверезості УГКЦ у Галичині з ХІХ – по першу половину ХХ століття: Історично-пасторальний аспект. Погляд в сучасність. Режим доступу: http://archive.is/2y1zF#selection-2671.8-2671.468
