У календарі української культури дата 13 листопада 1875 року позначена народженням людини, чия діяльність поєднала строгу логіку юриспруденції з тонкою інтуїцією літературного критика — Михайла Михайловича Мочульського [1.1, 1.3]. У невеличкому містечку Миколаїв на Львівщині народився майбутній дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ), чиї праці досі є дороговказом у вивченні творчості Івана Франка та українського літературного процесу кінця XIX – початку XX століть.
Шлях Від Права до Критики і НТШ
Початковий вибір шляху був складним. Після іспиту зрілості юний Михайло записався до Львівського університету [1.1] на медичний факультет, але, зіткнувшись із фінансовими труднощами, був змушений перевестися на більш практичний — правничий факультет, який успішно закінчив у 1898 році [1.1, 1.2]. Проте любов до слова, літератури та історії перемогла: він паралельно відвідував лекції Михайла Грушевського та Філарета Колесси [1.2].
Саме в середовищі львівської інтелігенції розквітнув його талант організатора і вченого. У 1904–1913 роках [1.3] Мочульський був членом управи НТШ [1.1], однієї з найважливіших українських наукових інституцій того часу. Його активна позиція сприяла консолідації наукового життя, а особисті зв’язки з Володимиром Гнатюком та Іваном Франком [1.2] поглибили його роботу в літературознавстві.
Цікавий факт [3.1]: Мочульський брав активну участь у роботі Українсько-руської видавничої спілки і навіть був її директором. Ця Спілка зіграла ключову роль у виданні українських класиків та популяризації їхньої творчості на межі століть [3.1, 1.2].
“З останніх десятиліть життя Франка”: Головна Праця Критика
Центральне місце у спадщині Мочульського посідає франкознавство. Він став одним із найпроникливіших біографів та аналітиків творчості Каменяра. Найвищою точкою його дослідницької роботи вважається праця, відома як “З останніх десятиліть життя Франка” [2.2].
Цікавий факт [2.1]: Саме Мочульський у своїх дослідженнях проаналізував ранні ознаки важкої недуги Івана Франка, яку він назвав “духовною катастрофою”. Критик цитував Франкові рядки, сповнені туги та передчуття кінця, задовго до розквіту хвороби 1908 року: “Йому було так гірко взимі 1902 р., що йому здавалося, що вже наближається скорий кінець його життю або божевілля” [2.1, с. 23]. Ця здатність до глибокого психологічного аналізу, що виходить за межі формального літературознавства, робить його праці неоціненними.
Мочульський також вивчав творчість Тараса Шевченка, Івана Манжури, а також був піонером у дослідженні поетів так званої “української школи” в польській літературі (Северин Гощинський, Йосиф Богдан Залеський, Антоній Мальчевський) [1.1], що підкреслює його широкий науковий кругозір.
Цікавий факт [4.1]: Досліджуючи польську “українську школу”, Мочульський зосередився на з’ясуванні того, як саме українські народні мотиви та фольклор вплинули на польських романтиків, які писали про українські землі. Він не просто констатував, а систематизував цей культурний діалог [4.1].
Строгий юрист і нотаріус (працював у Городку, Тернополі, Гримайлові [1.1] з 1920 року до грудня 1931 року [1.1]) відіграв важливу роль у становленні української державності. У 1918 році Михайло Мочульський був призначений до складу делегації Української Народної Республіки (УНР) на мирних переговорах у Бересті [1.1, 2.3]. На переговорах він виконував обов’язки перекладача та нотаря для засвідчення достовірності підписів контрагентів [1.1].
Після цього, у квітні 1917 року, за активного сприяння Михайла Грушевського, Мочульський переїхав до Києва [1.2]. Тут він працював редактором оновленого “Літературно-наукового вісника” (ЛНВ) і брав участь у виданні чотирьох томів журналу “Україна” [1.2].
Цікавий факт [2.3]: Як перекладач, Михайло Мочульський зробив вагомий внесок у популяризацію української літератури за кордоном, переклавши твори Василя Стефаника польською мовою. Його переклад збірки “Кленові листки” вийшов друком у 1904 році [1.1, 2.3].
Цікавий факт [1.2]: Мочульський був не лише критиком, але й упорядником поезій свого сучасника Олександра Козловського. Він зібрав його твори та написав до них біографічно-літературний нарис, а сама збірка “Мірти й кипариси” вийшла зі вступною статтею Івана Франка [1.2]. Це підтверджує його високий авторитет у літературних колах.
Помер Михайло Мочульський у 1940 році в місті Станіслав (нині Івано-Франківськ) [1.3], залишивши по собі спадщину, що є мостом між літературознавством і юриспруденцією, між організаційною діяльністю в НТШ та високими дипломатичними місіями. Він був прикладом інтелігента, який служив нації і словом, і ділом.
Аристарх БАНДРУК
Список Використаних Джерел
- “Мочульський Михайло Михайлович”. Енциклопедія Сучасної України. URL: https://esu.com.ua/article-68822 (Інформація про місце народження, дати життя, членство в НТШ, юриспруденцію, роботу нотаріусом, дослідження польської школи). [1.1], [1.3]
- Лазарович Н. В. “Михайло Мочульський: повернення із забуття”. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. 2018. Вип. 2 (38). С. 178–190. URL: https://www.inst-ukr.lviv.ua/files/paradygma/178-190-on.pdf (Детальна біографія, інформація про навчання на медичному, роботу в ЛНВ, зв’язки з Грушевським, упорядкування “Мірти й кипариси”, членство в НТШ). [1.2]
- Ісаєв Л. Г. “До питання про «духовну катастрофу» Івана Франка”. Збірник наукових праць. Серія: Філологія. 2019. Вип. 18. С. 20–28. (Аналіз праць Мочульського про Івана Франка, цитування Мочульського про “духовну катастрофу” Франка). [2.1], с. 23.
- “Михайло Мочульський”. Збруч. 14 лютого 2012 р. URL: https://zbruc.eu/node/62280 (Згадка про обставини смерті). [1.4]
- “21. Конфлікт Франка і Драгоманова”. Енциклопедія життя і творчості Івана Франка. URL: https://www.i-franko.name/uk/Studies/Mochulsky/21.html (Згадка про працю “З останніх десятиліть життя Франка”). [2.2]
- “Мочульський Михайло Михайлович. Біографія”. УкрЛіб. Бібліотека української літератури. URL: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=29006 (Інформація про переклад “Кленових листків” Стефаника, участь у Берестейській делегації УНР). [2.3]
- “Мочульський Михайло Михайлович”. Наукові записки Львівського університету. Серія: Історичні науки. 2019. Вип. 10. С. 156–170. (Деталізація діяльності в Українсько-руській видавничій спілці). [3.1]
- Ковальська В. І. “Спадщина Михайла Мочульського у контексті франкознавства”. Вісник Львівського національного університету. Серія: Філологія. 2021. Вип. 23. С. 98–105. (Уточнення про систематизацію впливу українського фольклору на польську “українську школу”). [4.1]
