Події, гідні детективного фільму та гостросюжетного бойовика розгортались у довоєнній Британії. Кількох грабіжників організованої групи ловили цілою країною: поліція, пожежники, сотні цивільних і навіть Вінстон Черчіль. Можемо сьогодні дізнатись про це, завдяки дуже майстерному опису зазначених подій, зробленому кореспондентом львівського видання “Nasz Kraj”: чіткому, лаконічному, але також і драматичному та зі збереженням інтриги до останньої букви. Бажаючих переконатися у правдивості моїх слів та відчути дух тексту і атмосферу довоєнної Британії, запрошую до читання оригіналу тексту. Знайти його можна в фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Зараз пропоную коротенький виклад суті статті та окремі ілюстрації до неї.
До героїчної затримки підступних бандитів, які тероризують цілий квартал, або навіть і країну, нас привчили американські фільми. Там грабіжники, правда, білі і пухнасті, а все закінчується, як у ліричних фільмах – happy end-ом. У житті ж картинка далеко не завжди буває такою оптимістичною. Хоч останній мазок також буває теплими і приємними барвами та не завжди. Але так було в Англії у 1911 році. На Sidney Street, що в Лондоні, миттєво “витекло” кілька сотень поліцейських, ряд детективів, два відділи гвардії і представники артилерії. Пізніше підтягнулись навіть пожежники. У перехожих цілком могло виникнути враження, що у столиці Англії знімають якийсь фільм. Тільки зосереджені обличчя державних службовців та атмосфера над полем дії могли видати, що тут відбувається справжнє “полювання”.
У будинку №100, на Sidney Street, забарикадувались грабіжники, яких поліція уже давно намагається упіймати. Кожного разу їм вдавалось вислизнути, але зараз ситуація явно не в їхню користь. Сили нерівні. Грабіжників лише кілька, а проти них – весь перерахований вище десант. До честі грабіжників варто сказати, що вони зуміли тримати на підвищеному рівні готовності поліцію, артилерію, пожежників, а також потрапити в новини і до історії. Вони допустились єдиної помилки, але вона надто дорого їм обійшлася. Помилка полягала у тому, що на них вийшли.
Поліція, розслідуючи попередні злочини, а в тому числі і вбивство кількох поліцейських, вийшла на слід двох зловмисників, які проживали на Sidney Street, 100. Подальше слідство показало, що вони взагалі входили до добре організованої банди, яка ось уже доволі тривалий час “гуляє” Лондоном, викидаючи різні витівки під носом у столичної поліції. Операцію розпочали о 02.00 ночі. Хотіли застати зловмисників несподівано. Тим не менше, грабіжники почали відбиватись. Оперативну групу, яка ввійшла до двоповерхового будинку, зустріли градом куль. Поліцейські були змушені розвернутись, залишити будинок і викликати підкріплення. Зі світанком до будинку підтягнулось більше службовців. Споруду оточили, а бандитів замкнули у кільце. Автор повідомлення про цю подію у виданні “Nasz Kraj”, взяв на себе сміливість зазирнути до голів бандитів та прочитати їхні думки. Драматизуючи ситуацію, він написав, що грабіжники розуміли складність і програшність їхнього випадку, а тому вирішили загинути. Загинути, але “zabić tylu policyantów, ile się tylko da”.
Розпочалась запекла стрілянина з обох сторін. Злодії програвали не тільки в чисельності, а й в озброєнні. Вони мали головно близькострільну зброю. Тоді як в поліції та військових, які також підтягнулись, був значно ширший арсенал. Читаючи текст і оглядаючи картинки цього дійства, неодноразово виникала думка: як до цієї процесії могли підтягуватись щораз нові люди, чому їх так багато довкола і чому їх в принципі допустили? Автор називає число у 1000 людей, які протягом кількох годин стояли під дощем і брали участь у штурмі. Частина з них, очевидно, військові і поліцейські. З іншого боку, очевидно, що не всі. Скільки не поліцейські мали би заплатити за білет на таку виставу, у порівнянні з якою сучасні кінотеатри з 3D і 4D видаються квіточками?
Облога тривала і стрільба також. Бандити не здались і нікого до себе не підпускали. Зрештою, зрозумівши, що шансу на порятунок у них немає, а набої закінчуються, вони підпалили піддашшя, де знаходились. Незабаром вогонь охопив весь будинок. Боротись з полум’ям викликали пожежників. Вони ввійшли до будинку, але живих людей у ньому не застали. Пізніше вдалося виявити речі грабіжників та частину їхніх документів, які вціліли у полум’ї. Як і припускалось, то були давно “відомі” поліції автори кількох гучних злочинів. Емігранти з Росії під кличками “Piotr malarz” i “Fryc”. Загалом справа набула значного розголосу. На світлинах, поданих у газеті, можна бачити на місці протистояння навіть майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії, на той момент міністра внутрішніх справ, Вінстона Черчіля.
Публікація у львівському виданні “Nasz Kraj”, з якої дізнаємось про цю новину, є чудовим прикладом як з незвичайної події зі звичайного повсякдення зробити коротеньку і дуже цікаву детективну оповідку. Автор дійсно був майстром своєї справи. Залишається тільки позаздрити тогочасним читачам у Львові. Класик сучасної літератури, італійський письменник і науковець Умберто Еко писав, що про будь-який пошуковий процес варто розповідати так, наче це пошук Грааля. Співставляючи це з даною статтею, мусимо визнати, що Львів в минулому мав дуже якісних журналістів.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Atak policyi londyńskiej na twierdzę dwu bandytów // Nasz Kraj Ilustrowany. – Lwów, 1911. – №133. – С. 1 – 8.
