Тему жіночої краси по-українськи дослідила Ірина Ігнатенко, етнологиня, фольклористка й письменниця, кандидатка історичних наук спеціально для проєкту «Гендер в деталях».
Прочитали з цікавістю і навіть позаздрили деяким зовнішнім «вимогам» у часи наших прапрабабусь – скажімо, щодо фігури: жодних дієт та модної серед нас, сучасниць, худорлявості.
Чорнії брови, карії очі
Часто згадувані в численних фольклорних текстах як ідеальні й бажані «чорні брови/карі очі/біле личко» вважалися окрасою будь-кого – і дівчини, і хлопця.
Головними ж ознаками дівочої краси були біла шкіра і рум’янець на обличчі. Еталонність цих уявлень засвідчують поширені порівняння дівчини з калиною, ружею, ягідкою, яблучком тощо.
У позаминулому столітті дівчата не оминали можливості посилити, увиразнити свою зовнішню привабливість, застосовуючи все, що було під рукою: «…дівчата обтикуються цвітами, чіпляють лєнти в коси, закладають пави та гарні пташачі пера.
В пазуху кладуть м’ятку, щоб від них добре пахло, натираються делікатнішим милом, а підміські скроплюються навіть парфумами. Цибулі або часнику не з’їли би перед виходом на вулицю за жодні гроші, бо бояться, щоб їх не прозвали вонючкою. Намазують лице оливою з паприкою, воно на холоді пече і лице рум’яніє».
Натуральна краса
До тодішньої “косметики” ставилися негативно, особливо на селах: її вважали здебільшого розкішшю, марнотратством, викиданням грошей на вітер. Зокрема, косметичне мило сприймали як «панський» атрибут, а звичка мити руки з милом або користуватися парфумами викликала сміх і презирство серед селян.
Владислава Москалець у дослідженні «Штучна краса: використання косметики в Галичині на початку ХХ сторіччя» зазначає: «…у культурі ХІХ ст. саме вживанню декоративної косметики були притаманні негативні конотації непристойної звички”.
Макіяж був атрибутом жінок легкої поведінки, акторів чи загалом людей, пов’язаних зі сценою.
Які фігури цінували в давнину
Жінка мала бути не надто худою і так само не товстою. У першому випадку їй буде складно зносити важкі фізичні навантаження, а в другому вона через надмірну вагу буде незграбною в роботі. Тому перевагу віддавали дівчатам середньої повноти – «найліпше любили середніх».
Цікаво, що бажана повнота дівчини характеризується епітетом «пишна» на противагу негативно забарвленим означенням. Негативно забарвленими вважалися характеристики «тлуста», «гладка» або «суха», «змарніла», «худуча», «тошча», «квола»
Коса – дівоча краса
Неодмінним атрибутом дівочої привабливості була довга товста коса, яку дівчата намагалися ще й усіляко прикрасити: вплітали в коси різнокольорові стрічки, одягали вінок, штучний або з живих квітів тощо. Розпускати коси дозволялося лише у виняткових випадках, наприклад, у казусних і незвичайних. Скажімо, під час пожежі жінки роздягалися та оббігали палаючу хату, вірячи, що здійснене ними символічне коло зупинить вогонь.
Подекуди заміжні жінки не роздягалися повністю, а знімали з голови хустку й лишалися простоволосими. Розпускати волосся, не розчісуватися могли й на знак великої туги, горя, смутку, печалі.
Чому не “світили” волоссям
Цікаво, що волосся було не лише важливим елементом дівочої краси, а й маркером цноти: головний убір жінки означав її заміжній стан. Після шлюбу, коли жінка починала жити статевим життям, їй заборонялося «світити волоссям», вона обов’язково мала накривати голову спеціальним головним убором – очіпком.
Відомо, що коли жінку хотіли принизити за втрату цноти, зраду або дітовбивство, їй, зокрема, обрізували, підпалювали, голили волосся. Цю традицію описували в художніх творах і українські письменники ХІХ століття, скажімо, Григорій Квітка-Основ’яненко в «Сердешній Оксані»: «Так тобі, Оксано, й треба.
Згубила свою славу, ходи ж обстрижена! (…) Чесна дівка красується косою, а така, як я, завсегда обстрижена бува». Якщо дівчина втрачала цноту до шлюбу й народжувала дитину поза ним, то мусила покрити голову й не ходити простоволосою – звідси й назва «покритка».
Магія волосся
Вірили також, що розпущене жіноче волосся дозволяли собі відьми та жінки, які вдавалися до магії: «Як удень, то й стара, а як сонце заходить, то вона й молодіє, в саму глуху повніч стає молоденькою дівчинкою. (…) Так вона, як помолодіє, то й надєне бєлу сорочку і коси розпустить, як дєвка, та й пойде доїти по селу коров».
Не слід забувати і про магічне значення волосся: відомо багато способів маніпуляцій з ним у лікувальній, любовній і шкідницькій магії.
За принципом подібності вірили, що частина людини (її волосся) замінює всю людину і маніпуляції з волоссям вплинуть на людину взагалі.
Джерело: Українки
