З-поміж колись чисельних цегелень та кахлярень Львова, до наших днів збереглася фабрика Берла Нойвонера та Філіпа Вальдмана, котра знаходиться на Снопкові, а саме на вулиці Стуса, 25. На початку ХХ століття фабрика стала фаворитом у продукції серед інших подібних підприємств і мала назву «Крайова фабрика кахлевих печей».
Фабрика займалася виготовленням цегли під клеймами “Waldman”, “Neuwohner”, “B.N.”, та в радянський період “ЛЬВ-2”. Також в цій будівлі було виробництво кахелю до печей та камінів, котрі ще досі огрівають львівські домівки.
Фабрика Нойвонера була насамперед комерційним підприємством. Тут не проводилися експерименти зі створення виробів на основі народних традицій, як наприклад у закладах Івана Левинського. Однак, вироби фірми Нойвонера, що прикрашають фасади та інтер’єри багатьох кам’яниць Львова, свідчать про неабиякий, розмах виробництва.
Подальшому розвитку фабрики перешкодила І Світова війна. Після її закінчення нащадки Берла Нойвонера повертаються до виробництва цегли та дахівки. На той час вже не існує ані цегельні Камінських, ані “Штіллерівки”, на місці якої в середині 1930-х рр. споруджується новий житловий район (зараз вул. Тютюнників, Кубійовича і пл. В. Вишиваного). Після ІІ світової війни зникає і решта цегельних закладів. Тільки колишня фабрика Нойвонера і досі існує на старому місці (за радянського часу Кахлевий завод № 6, зараз тзов «Окс» вул. В. Стуса, 25).
Цікаво, в будівлі за радянських часів також виготовлявся кахель, щоправда вже значно гіршої якості. За часів незалежності на території старої кахлярні утворилося ТзОВ “Окс”, котре власне продовжує вікову традицію, виготовляє печі та каміни, з оглядкою на минулий стиль, але під сучасні вимоги.
Часто, серед вулиць у Львові можна зустріти цеглу з таврами власників фабрики: B. Neuwohnera i FilipaWaldmanna
А печі та каміни, котрі складаються з кахлів цегельні Нойвонера досі обігрівають помешкання львів’ян. Такий старовинний кахель, також є хорошим предметом для колекціонування у порівнянні з цеглою.
Якщо цеглу можна було знайти на вулиці чи в подвір’ях, то кахель, як не дивно – на смітниках. Тільки тепер, люди починають цінити красу неповторних старих печей та камінів, відповідно з’являється комерційний інтерес на розібрані печі й каміни. Кахель й справді неповторний, подібні зразки не часто зустрічаються.
Історія старої кахлярні – це той унікальний випадок, коли фабриці вдалося пережити важкі часи, але вижити і не змінити напрям діяльності.
Андрій РОЮК
Джерела:
П. ҐранкінСтатті (1996–2007). – Львів: ЦентрЄвропи, 2010. – 312 с.,ПавлоҐранкін (1960–2007)
explorer.lviv.ua
