Найстарша згадка в історичних джерелах про прізвище Нужний зустрічається у М. Грушевського в «Історії України-Руси» [1], де згадується про козацьке посольство, яке у 1636 році вирушило на сейм у Варшаві, скликаний на початок наступного року.
Цього року несподівано прийшло до малого козацького бунту на Україні. Подробиці і мотиви цієї ворохобні – пише історик, – звісні досить мало. Відомо, що король Владислав IV докорив козацькій старшині за те, що вони „спустошили Корсунь, поставивши там армату (артилерію), і чинили наїзди, забираючи хутори”. Старшина оправдувалася, що гетьман коронний суворо заборонив їм йти з цілим військом на Запоріжжя, „на звичайні місця”. Тим часом жовніри позаймали ті місця, де козаки могли б прогодувати свою армату – коней і слуг арматних. При тім приходилось терпіти „незносні кривди і всякі погрози” від королівського війська, а ще жовніри перед королем виставляли козаків бунтівниками.
Щоби якось злагодити ситуацію, козацька старшина написала в дуже миролюбивих тонах лист і в останніх днях листопаду 1636 року відрядила посольство на сейм. Послами їхали Богуш Гридкевич, Ячук Савич і Григорий Нужний. Мали вони наказ дуже поспішати, щоби встигнути на початок сейму, – пише М. Грушевський (сейм діяв з 20 січня до 4 березня 1637 р. і закінчився безрезультатно). У листі до сейму були розписані усі кривди козацькі, а закінчувався він словами: «До відчаю приходять люде з того всього, і бачить Бог з неба, яку силу вже прийняла нашого товариства земля Московська: з жінками і дітьми осідають в Бєлгороді».
Чому саме Бєлгород? Річ у тім, що Московська держава з кінця XVI ст. будувала на своїх південних кордонах оборонну лінію від кримських і ногайських татар – так звану Бєлгородську “Засічну смугу” (рос. Белгородская Черта). Для будівництва і оборони цієї лінії були потрібні люди. І в той час, коли у польській державі більшість козаків, крім реєстрових, не мали платні і навіть не мали права поїхати на татар, щоби якось розжитися, то московський уряд заохочував переселенців, обіцяючи їм гарантовану оплату, даруючи свободу та виділяючи землі під заснування слобід. Тож нічого дивного, що там з’явилися переселенці – козаки та селяни-втікачі. По всій оборонній лінії закладались нові укріплені міста з артилерією, в тому числі і Бєлгород, який було визначено центром усієї Засічної смуги. Це будівництво значно вплинуло на заселення та господарське освоєння південних чорноземних районів.
Білгородська оборонна лінія. Джерело: romanenko.livejournal.comУ 1638 році після декількох козацьких повстань коронний польний гетьман Микола Потоцький розпорядився сформувати реєстр війська Запорізького, який 04 грудня 1638 р. був затверджений на черговому вальному сеймі Речі Посполитої.
У складеному “Реєстрі старшини війська Запорізького 1638 року” [3] найцікавішим є список Чигиринського полку, з якого стає зрозуміло, що Григорій Нужний був близьким товаришем Богдана Хмельницького:
Полковник – Ян Закревський. Осавул – Роман Пешта.
Сотники: Богдан Хмельницький, Федір Якубович, Дорош Куцкович, Павло Смитка, Степан Якимович, Василь Мацкович, Григорій Нужний, Андрій Муха, Федір Вешняк, Семен Василенко.
Ті самі прізвища сотників Чигиринського полку зустрічаються у списках Загальної козацької ради, яка відбулась 9 вересня 1639 року у слободі Маслів Став (тепер село Маслівка), от тільки тут ім’я козака звучить не аж так офіційно – Грицько Нужний. Дізнаємось теж, що сотникам на цій Раді погоджено платню по 200 золотих на рік, що було зовсім не погано (сотенні отамани отримували по 60 золотих). І зрештою дуже добре, що Грицько до того часу не загинув у якій-небудь битві або не стратив життя “від меча справедливого катівського”.
Після Зборівської угоди з польським королем Яном Казимиром 16 жовтня 1649 року був складений новий “Реєстр усього війська Запорізького” (16.10.1649 р.). У списку помітні зміни – Богдана Хмельницького названо шанобливо “його милість пан гетьман”, вже немає Грицька Нужного, але у Черкаському полку з’являється Степан Нужний, про якого професор Кривошея В. В. у своїй книзі “Козацька еліта Гетьманщини” пише, що це син чи брат козацького посла у 1636 р. Нужного Григорія [5].
![Перші дві сторінки Реєстру 1649 року, а також остання з власноручним підписом гетьмана "Богданъ Хмельницкий Гетманъ Войска Его Кр. Мл҃сти Запорозкого рука власна". [6]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/08/04-Storinky-Reiestru-1649-roku.jpg?ssl=1)
(декілька відсканованих сторінок Реєстру тут, розшифровка списку Черкаського полку тут).
Наступним носієм прізвища в історії козацтва був Парфен Михайлович Нужний.
Довідка з “Енциклопедії історії України” [7]:
НУЖНИЙ Пархом (Парфен; р. н. невід. – п. у травні 1664) – конотопський полковник, військовий осавул. 1661 – козак Миргородського полку. Підтримавши І. Брюховецького, став запорозьким полковником. 1663 р. брав участь у боях проти підрозділів П. Тетері й татар. Будучи конотопським полковником, узимку 1664 р. вів партизанську боротьбу з польськими корогвами. У Нових Млинах ледь не захопив канцлера М. Пражмовського, оволодівши його майном і документами канцелярії. На посаді військового осавула навесні 1664 р. зайняв Черкаси й облягав Чигирин. Потрапивши до польського полону, проявив величезну мужність, обравши (за прикладом батька) смерть на палі.
![Фрагмент з книги Яна Чарновського "Україна і Запоріжжя..." [8].](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/08/05-Frahment-z-knyhy-YAna-CHarnovskoho-Ukraina-i-Zaporizhzhia....jpg?ssl=1)
Названо тут Парфена Нужного зрадником, бо не так давно він присягнув на вірність Речі Посполитій, а тут діяв разом з Брюховецьким і московськими військами під командуванням Страсбуха. Крім того козаки Нужного безжалісно вирізали усіх польських захисників міста Кролевець [2] та ще зухвало пограбували канцлера М. Пражмовського. Тож переможець цієї битви польний хорунжий Ян Собеський (майбутній король) наказав Парфена повісити. Але козак не був би козаком, якби сам не вибрав собі як саме померти.
Складно сказати, чи був він ріднею Степана і Григорія, але дещо сумнівно, щоби в козацькій старшині були тезки з таким незвичайним прізвищем. Є також плутанина з датою його смерті – в “Енциклопедії історії України” [7] подається травень 1664 р., а у “Батуринських статтях” [9] читаємо, що у грудні 1664 р. він ще був живий:
(1664 року), грудня, 8 дня, Запорозького війська військовий генеральний осавул Парфен Михайлович Нужний та Запорозького полку суддя Подсіненко Савостіян Іванович, вислухавши усі статті під Москвою, в селі Семенівському, і, побачивши гетьманську та старшинські руки, приговорили цим усім статтям бути так, як вони написані на утримання наше військове.
Події того періоду були настільки бурхливими, а осавул Парфен Нужний грав у них не останню роль, що виявився першим серед Нужних, хто потрапив на сторінки художньої літератури, а саме до відомої історичної повісті Івана Нечуя-Левицького [10].
«…Після такого кривавого діла король рушив на Сосницю: В Сосниці не було полковника; війська було небогато, і козаки самохіть оддали город королеві. З Сосниці король пішов на місточко Нові-Млини. В Нових-Млинах зовсім не було війська: воно й не оборонялось. Поляки перейшли через його і за місточком розп’яли шатри і розіклали багаття. Один польський воєвода Пражмовський віз з собою багато дорогої посуди од королівського стола і всякі папері. Він став на ніч в місточку. Про се довідався конотопський сотник Нужний і з своїми козаками несподівано вскочив в місточко. Пражмовський ледве встиг вискочити і втікти, а всі гроші, дорога королівська посуда, папері, навіть військова срібна чернильниця, все попалось в козацькі руки…»
Після смерті Парфена прізвище однак не зникло – зустрічаємо його знову серед козацької старшини: Нужний Олексій – осавул полковий стародубський (? – 1675 – 1681.06. – ?), військовий товариш. Володів дворами в д. Кривошиях – колишній маєтності шляхтича Фаща, які пізніше згідно універсалу гетьмана Мазепи були передані полковому судді Прокопу Силенку. [11]
Чотирьох козаків з прізвищем Нужний згадує “Реєстр війська Запорозького Низового 1756 року” (всього 12 760 козаків):
- Корній Нужний, козак, Іркліївський курінь
- Мусій Нужний, козак, Мінський курінь
- Федір (Федор) Нужний, козак, Поповичівський курінь
- Яким Нужний, козак, Титарівський курінь
- Яковъ Нужний
- Динисъ Нужний
Порівняно до попереднього Реєстру (1756 р.) дещо змінилось написання імен і прізвищ, тож можна припустити, що Яким і Яковъ – це один і той самий козак, а Денис міг бути йому родичем.
У липні цього ж року Петро ІІІ був вбитий і на трон зійшла Катерина ІІ. Напевно козаки не встигли прийняти присяги новій владичиці, бо в наступні роки вона скасувала гетьманство, розформувала слобідське козацтво, знищила Запорізьку Січ. З загарбанням московитами південних земель і Криму відпала потреба у козаках і Бєлгородській Засічній Смузі. На цьому історія козацтва практично закінчується, але… не закінчується козацький рід Нужних.
Пропоную познайомитись з історією маленького села Безгинка, що знаходиться в Бєлгородській області Росії. Воно було засноване у 1696 році козаками – вихідцями з Чернігівщини. Сотник Федір Іванович Безгин (звідси і назва села) покинув землі Речі Посполитої і привів до Московії 100 сімей.
Козаки одразу ж збудували дерев’яну церкву Архистратига Михаїла, а у 1777 р. відставний майор Федір Іванович, нащадок сотника Безгина збудував для села двоповерхову Покровську церкву. До речі Катерина II пожалувала майору землю на правому берегу р. Айдар для ще одного села, яке називається Безгинове і знаходиться в Луганській області.
Церква відноситься до т. зв. козацького бароко і в наш час є чи не єдиним свідоцтвом українського минулого села, яке після смерті відставного майора перейменували в Стару Безгинку.
Проте найцікавішим в історії села є те, що на фронтах ІІ світової війни з цього невеликого села загинуло 16 чоловіків з прізвищем Нужний, майже усі у віці 20-30 років , і це попри те, що у 1920-30-х роках мешканці заможного села були безжально репресовані. Можна сказати, що Стара Безгинка стала родовим гніздом для носіїв цього прізвища. Ось так виглядає список загиблих у “Книзі пам’яті” [14]:
- Нужный Александр Иванович, с. Старая Безгинка, рядовой, 03.03.1943 г.
- Нужный Александр Тихонович, 1913 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 54 ОСБ, 03.03.1943 г.
- Нужный Александр Федорович, 1910 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 10.1943 г.
- Нужный Василий Васильевич, 1923 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 42 стрелковая дивизия, 20.03.1943 г.
- Нужный Дмитрий Алексеевич, 1912 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 09.1942 г.
- Нужный Иван Андреевич, 1912 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 848 стр. полк, 267 стрелк. дивизия, 09.04.1944 г.
- Нужный Дмитрий Антонович, 1924 г. р., село Старая Безгинка, рядовой, 04.1943 г.
- Нужный Иван Иванович, 1897 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 734 стрелк. полк, 233 стрелк. дивизия, 18.05.1943 г.
- Нужный Иван Митрофанович, 1916 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 05.1943 г.
- Нужный Иван Павлович, 1924 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 01.1944 г.
- Нужный Иван Семенович, 1922 г. р., с. Старая Безгинка, гв. рядовой, 26 гв. стрелк. полк, 92 гв. стрелк. дивизия, 08.07.1943 г.
- Нужный Иван Федорович, 1901г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 27.09. 1942 г.
- Нужный Митрофан Андреевич, 1913 г. р., село Старая Безгинка, рядовой, 1943 г.
- Нужный Михаил Федорович, 1918 г. р., с. Старая Безгинка, мл. лейтенант, 226 стр. полк, 52 гв. стр. дивизия, 19.11.1942 г.
- Нужный Николай Андреевич, 1927 г. р., с. Старая Безгинка, рядовой, 622 стр. полк, 124 стр. дивизия, 10.02.1945 г., Манчжурия.
- Нужный Семен Федорович, 1903 г. р., село Старая Безгинка, рядовой, 1232 стрелк. полк, 370 стрелк. дивизия, 03.03.1942 г.
На сайті ru.calameo.com можна познайомитись з “Літописом-хронікою села Безгинка 1996-2021 роки”. Цікаво, що на першій же сторінці бачимо українські прізвища – Жигайло, Бойченко, Васильченко, Іваненко. А от прізвище Нужний попри нотування найдрібніших подій зустрічається тільки щодо колишнього голови сільської адміністрації, місцевої вчительки, а також довгожительки, яка недавно померла у віці 103 роки. Очевидно, у селі не залишилось молодих представників чоловічої лінії цього роду. Може й добре… Хоча б тому, що не підуть на сучасний фронт супроти своєї прабатьківщини України.Але деякі безгинці розпорошились по території колишньої імперії. як за царських, так і за радянських часів. Нічого дивного, що хтось повернувся до України. Отож, за неперевіреною інформацією, одним з нащадків цього роду був Іван Митрофанович Нужний, котрий після ІІ світової війни був призначений першим головою міськвиконкому м. Ірпінь. Його онук Нужний Дмитро Олександрович після Революції Гідності, коли на сході знову почалась “ворохобня”, пішов до війська, брав участь в АТО, а 19 лютого 2015 р. Дмитра не стало…
Автор: Zommersteinhof
- М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII, стор. 237
- T. Korzon “Dzieje wojen i wojskowości w Polsce”. T. 2. 1912 r.
- Щербак В. О. Козацький реєстр 1638 р. як історичне джерело
- М. Грушевський : Історія України-Руси. Т. VІІІ, стор. 316
- Кривошея В. В. “Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького”
- “Реєстр всего войска Запорожскаго…” Изданіе Московського університета. 1875 год
- Енциклопедія історії України
- Jan Nepomucen Czarnowski “Ukraina i Zaporoże czyli historya kozaków…”, Tom 2, str. 62
- Батуринські статті, постановлені із гетьманом Іваном Брюховецьким 1666 року.
- Іван Нечуй-Левицький «Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря»
- Кривошея В. В. “Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія” (веб-архів)
- Реєстр війська Запорозького Низового 1756 року
- Присяга Війська Запорозького Низового 1762 року
- Книга памяти Новооскольского района Белгородской области (в даний час сайт заблоковано)
- Нужний Дмитро
