На перший погляд може здатися парадоксальним, що витоки Жулинської парафії слід шукати не в самому Жулині, а в сусідніх Підгірцях поблизу Стрия. Проте саме ця локалізація підтверджується документальними джерелами, зокрема актами Львівського земського суду за 1622 рік. Вивчення процесу формування парафіяльної структури на цих теренах дає змогу простежити, як завдяки шляхетським фундаціям, рішенням церковної влади та соціальним трансформаціям формувався один із осередків католицького релігійного життя в регіоні. Особливу увагу заслуговують не лише обставини перенесення парафії, а й архітектурні, мистецькі та духовні характеристики храму в Жулині, що спорадично збереглися до сьогодні.
Дійсно, витоки жулинської парафії дивовижним чином пов’язані з Підгірцями біля Стрия. 1622 року в актах Львівського земського суду зафіксовано суму 6 тисяч флоринів від Анни Казановської, дружини перемишльського стольника Анджея Кречовського. Згодом до неї додано платню плебану в щоквартальному розмірі 120 флоринів з окремою доплатою ще 30 флоринів від сіл Підгірці і Татарське (нині – с. Піщани Стрийського району), що остаточно затвердив гродський суд 1637 року.
Нова парафія належала до жидачівського деканату, а станом на 1730 рік охоплювала такі населені пункти: Бережниця, Братківці, Дашава, Довге, Фалиш, Ярушичі, Комарів, Лотатники, Моршин, Олексичі, Підгірці, Станків, Стрілків, Татарське, Верчани.
До розбудови костелу активно долучився Юзеф Александр Яблоновський (1711-1777).
Костел у Підгірцях під титулом Внебовзяття Діви Марії описано у візитації архієпископа Вацлава Ієроніма Сєраковського. Дерев’яна сакральна споруда з двома вежами була стягнута анкерами та «кліщами», а дах протікав у двох місцях.
Через поганий стан костелу в Підгірцях, 1775 року було вирішено збудувати новий храм. Тим часом служби проводили в місцевій церкві. Однак, 1801 року парафію остаточно перенесено до Жулина, що до того належав до стрийської парафії. Жулинська парафія увійшла до складу стрийського деканату.
Фундатор костелу в Жулині, волинський каштелян Францішек Млоцький, призначив дотацію 1000 флоринів, доповнену наданнями на лісах і млинах. У заповіті від 3 березня 1810 року він записав забезпечену майном суму 6000 флоринів для шпиталю для убогих та вимогу будівництва в майбутньому мурованого дому.
Костел збудовано впродовж 1797-1801 років. Храм освятив 10 жовтня 1802 року львівський архієпископ Каетан Ігнатій Кицький під титулом Внебовзяття діви Марії. Загалом він нагадує спрощену форму сакральної споруди пізнього бароко авторства Бернарда Меретина в Годивиці. Цікавим елементом є овальне вікно в центрі вівтарної стіни, яке тепер замуроване.
Особливу увагу привертає оздоблення храму. Збереглися настінні розписи кінця XVIII ст. із зображенням Св. Антонія з немовлям, Св. Каетана, Богородиці та неідентифікованого святого. Присутні також геометричні та рослинні орнаменти.
Додатково костел було оздоблено 1927 року за власника Володимира Баранського.
Власне, з костелу в Підгірцях до Жулина перевезли ікону «Salus Populi Romani» («Спасіння римського народу»), яка нині знаходиться в жулинській церкві. У ході реставраційних робіт знято п’ять шарів фарби. Відомі аналоги цієї ікони: Львівська ікона Божої Матері Розради, Кохавинська ікона Божої Матері, а також образ у церкві Святого Юрія в Дрогобичі. Оригінал образу «Спасіння римського народу» знаходиться в італійському соборі Санта-Марія-Маджоре. Це головний Богородичний образ Рима. Ікона відноситься до іконографічного типу Одигітрія. Традиційно цей образ пов’язують з чудом снігу і часто називають Марія Сніжна.
Згідно з легендою, автором ікони був апостол Лука. Натомість мистецтвознавці датують образ VI століттям. Богородиця зображена у яскраво-червоному мафорії та з червоним німбом. На її правій руці – консульське кільце, що символізує її заручини з римським народом. У лівій руці розміщено літургійний плат. Руки Діви Марії перехрещені в кільце — вона тримає в них немовля Ісуса, який сидить на колінах. Образ Богонемовляти повернутий до Богородиці, права рука складена в жесті благословення.
Автор образу Жулинської чудотворної ікони невідомий.
У храмі є крипта з похованнями Францішека Млоцького (помер 26 вересня 1812 року) та його дружини Агнєшки. Епітафія про смерть останньої на стінах костелу свідчить: «Дім вічності Агнєшки з Млоцьких волинської каштелянової, яка власною цнотою і побожністю у віці 70 років перенеслася до Вічності дня 16 лютого 1817 року».
В радянський час у храмі облаштували склад. Нині святиня зачинена.
Жулинська парафія, започаткована завдяки шляхетським фундаціям у Підгірцях, упродовж XVII–XIX століть поступово сформувалась як вагомий релігійний та культурний осередок регіону. Зведений у стилі пізнього бароко костел із настінними розписами та родинною криптою засвідчує високий рівень сакрального мистецтва та релігійної культури доби. Попри функціональну деградацію храму в радянський період, нині він постає як цінна пам’ятка духовної та мистецької спадщини, яка потребує збереження, дослідження та інтеграції в сучасний історико-культурний дискурс Галичини.
Микола ЗАКУСОВ
