Подорожуючи по Львівській області можна натрапити на спражні архітектурні перлини, чи то пам’ятки оборонного будівництва, що зводилися для захисту, чи сакральні пам’ятки. На жаль більшість із них зараз руйнується. Однією з таки перлин є оборонний костел Святої Трійці, що розташований в селі Соколівка Жидачівського району, Львівської області.
Перша письмова згадка про Соколівку датується 1389 роком. Коли село, а на той час містечко, стало власністю Сенявських, його перейменували на Сеняву. Але назва не прижилася, хоч присілок Соколівки дотепер називається Сенів.
У 1558 році Сенява отримує Магдебурзьке право і до початку до початку XIX ст. має статус міста.
Вперше парафія у Сеняві згадується у 1593 році, про те формально її фундація відбулася пізніше – у 1594 році, що було засвідчено в акті, виданому доньками Сенявського – Анною та Софією. У цьому ж документі було вказано, що уже тоді у Сеняві існувала плебанія. Священником на той момент був Міхал Монторс з Бржожи і саме йому приписували створення костелу. Проте, точно не відомо коли в Сеняві почали будувати костел. Ймовірно його будівництво розпочалося ще до того , як парафія була згадана в документі 1594 року.Храм звели на узвишші в долині річки, на південь від дороги, що веде з боку Бібрки в напрямку Рогатина.
Будівництво костелу було розпочато Анною Сенявською, дружиною Станіслава Стадницького, а після її смерті продовжено новим власником містечка белзьким каштеляном Станіславом Влодеком. Будівництво храму повинні були завершити у 1600 році. Отже, храм було зведено між 1590-ми та 1600 р.
Зведений костел складався з прямокутної в плані нави, до якої зі сходу примикає 5-гранна апсида, а з заходу квадратна в плані вежа-дзвіниця, яка колись виконувала оборонні функції. В інтер’єрі апсида відділена від нави масивною напівкруглою аркою. На другий та третій яруси дзвіниці можна було потрапити по гвинтових сходах, розміщених у внутрішньо стінній шахті. Наву та апсиду перекривали хрестові склепіння.
На початках матеріалом для побудови храму слугував камінь, а згодом, в процесі наступних перебудов використовували цеглу. Зовні стіни костелу були отиньковані.
Оборонний костел був не єдиним укріпленим пунктом Соколівки, тут також знаходився оборонний двір (невеликий замок) і, можливо, містечко було оточене лінією власних укріплень, але про це наразі немає ніяких згадок.
Побудову перших укріплень навколо храму відносять до кінця ХVІ поч. ХVІІ ст. Згодом вони неодноразово перебудовувалися. Камінну кладку укріплень замінила цегла, з якої була збудована верхня частина оборонних споруд. На початках святиню оточили камінною оборонною стіною з кутовими башточками – досить рідкісний приклад організації укріплень костелу. Як виглядали башточки, на жаль, не відомо, адже потому їх перебудовували і вони втратили свій первісний вигляд. Головний вхід на територію храму знаходився на нижньому ярусі квадратної в плані двоярусної вежі, розташованої у східній стіні комплексу. Згодом в товщі зовнішньої східної стіни храмової огорожі було влаштовано арку ще одного проходу. Первісний вигляд зовнішньої огорожі невідомий, руїни, що збереглися відносяться до періоду однієї з перебудов храму.
У 1648 році в часі козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького Соколівка потрапила під удар козаків, які розграбували та спалили костел.
З актів візитації архієпископа Миколи Игнатія Вижицького 1741 року відомо, що на той момент в костелі було чотири вівтарі: головний — Матері Божої та три бокові — Святої Трійці, Святого Антонія та Святого Станіслава.
У візитаційному протоколі 1761 року рогатинського декану Бенедикта Хмелевського зазначалося, що костел був було присвячено Святій Трійці, а його покровителями вважалися святі Станіслав, Анна, Софія. Цікавою в документі є згадка про дерев’яну огорожу, що на той момент оточувала храм.
У документі за 1765 рік уже згадувалося лікарня при костелі, а також говорилося про кладовище, яке примикало до храму та не було обгородженим, місцевий священик лишень заклав фундамент майбутньої стіни. Ймовірно у цей час до апсиди костелу були прибудовані прямокутні в плані приміщення ризниць (зі сходу та півдня) .
У 1774 році під час візитації Соколівки храм було освячено архієпископом Вацлавом Ієронімом Сераковським. У 1784 році ліквідовано рогатинський деканат, за яким довший час була закріплена парафія в Соколівці. Після чого парафія перейшла під керівництво свірзького деканату, який контролював Соколівку до початку ХХ ст.
В другій половині ХVІІІ- на початку ХІХ ст. Соколівкою володів рід Мрожовицьких і в візитаційних актах того часу побудову костелу часто приписували не Анні Сенявській, а Міхалу Монтросу, першому священнику Сеняви. Також йшлося про те, що інтер’єри святині було оздоблено Каспром Вілжинським.
В цей же час австрійська влада декілька разів проводила конфіскацію срібних предметів з костелу, про що збереглися записи в візитаційних актах Соколівки 1828 року. Частину вилучених предметів було викуплено священником з Соколівки Францішеком Салезієм Сераковським.
У 1811 році у документах згадується уже тільки вівтарі, а в акті за 1819 рік, що стіни, вікна, двері та орган потребують ремонту. Десь невдовзі в храмі з’явилася пам’ятна таблиця на честь Франциска фон Гауера, губернатора Галичини
На жаль, період з середини ХІХ і до початку ХХ ст. в житті костелу залишився практично незадокументованим. Все, що відомо – в 1916 р. костел було позбавлено двох дзвонів вагою в 162 і 62 кг. Австрійській владі потрібні були гармати. У міжвоєнний період храм отримав три орнати в дарунок від архієпископа Болеслава Твардовського.
1 березня 1944 р. останній священик Соколівки, Ян Ясінський, покинув село і подався до Бібрки. З собою він забрав єдину вцілілу книгу запису народжених, датовану 1850 р.
6 березня 1944 р. в Соколівку увійшов загін УПА. Серед вбитих був і Адам Шмідт, який мав ключі від костелу. Щоправда, ключі бійці УПА не знайшли, тому вирубали двері в храм сокирою, частину майна забрали, частину спалили, а після того підпалили й захристя. Частину цінних речей вдалося зберегти, віруючі заховали їх у стіні дзвіниці костелу.
За часів радянською влади у храмі знаходився склад мінеральних добрив, а на території храмового комплексу знаходився колгоспний гараж.
На сьогодні стан храму жахливий. І, дивлячись на фото 1993 року, видно, що дуже занепав костел уже в роки Незалежної України. Покрівля над навою обвалилася, залишки лежать в середині костелу. Лише над вівтарною частиною вона поки тримається. Руйнація покрівлі стала фатальною для інтер’єра храму, який без її захисту став дуже швидко руйнуватися від кліматичних умов. Фресок, які ще донедавна можна було хоча б частково побачити, уже фактично не має. Сам костел перебуває в аварійному стані, а територія навколо храму використовується в якості звалища.Проте, готуючи матеріал, натрапили на подію у соцмережі фейсбук – Акцію з прибирання та впорядкування території оборонного костелу Святої Трійці, у якій спільнота “Я – Поморянський замок” запрошує усіх охочих долучитися до прибирання й впорядкування території костелу, що відбудеться у суботу 21 травня 2016 р. Волонтери цієї спільноти уже довели до ладу територію Поморянського замку, тож маємо надію, що теперішня їхня ініціатива теж буде успішною.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
- Орест Мацюк. Замки і фортеці Західної України. . Історичні мандрівки. – Львів: Центр Європи, 2013
- http://zamki-kreposti.com.ua/lvovskaya-oblast/kostel-sokolovka
- http://www.castles.com.ua/sokolowka.html
