З другого десятиліття ХХ ст. у релігійному та культурному житті львівської околиці званої Софіївка істотну роль відігравало згромадження отців місіонерів.
Місіонери зацікавились Софіївкою, а головно, костелом Св. Софії після того, як відмовились від ідеї отримати парафію при костелі Св. Єлизавети (діяльність у цьому напрямку вони провадили у 1910–1911 рр.) , а також і в рамках своєї звичної діяльності, яка стосувалася згромадження сс. Милосердя. У ширшому контексті, створення нової душпастирської установи йшло в парі з планами архієпископа Юзефа Більчевського заснування парафії у цій частині міста.
У квітні 1914 року згромадження сс. Милосердя на основі усної угоди надало доступ до костелу Св. Софії оо. місіонерам, керуючись «доброзичливою пересторогою», тобто, швидше за все, побоюванням, що костел заберуть під церкву, за умови, що священики «не будуть впроваджувати жодних змін чи переробок і що це тимчасове явище, викликане під тиском перехідного складного становища». Незабаром було укладено письмову угоду про випозичання на період 5 років (з 1 липня 1914 р. до 30 червня 1919 р.), а 15 травня 1914 р. архієпископ Юзеф Більчевський довірив керування костелом оо. місіонерам. Свою присутність на Софіївці вони виправдали, коли пішли назустріч потребам парафіян цієї частини Львова, які скаржилися на велику відстань від костелу Св. Миколая.
У 1915 р. о. Антоній Скшидельський С.М. очолив філію парафії Св. Миколая при костелі Св. Софії, а перша Літургія у цій святині відбулася 12 квітня 1915 р.
Тоді ж місіонери планували розпочати побудову нового костелу на т. зв. Новому Львові (пд.-сх. район міста) або на Софіївці, від чого зрештою відмовились, і в 1919–1921 рр. зосередились на побудові святині на вул. Снопківській (тепер вулиця Стуса), у тому місці, де на неї виходила вул. Дверницького (сучасна Свєнціцького), згідно з проектом Адольфа Шишка-Богуша. На вірогідному місці майбутнього костелу у 1919 р. було встановлено 10-метровий дубовий хрест.
Незабаром ця діяльність призупинилася на етапі проекту і дозволу на побудову, виданого 10 травня 1921 р., з фінансових і технічних причин, а також суттєвих змін в оточенні майбутнього костелу (тимчасом на пд. від парцелі для побудови з’явився будинок гімназії №8, про який 13 листопада 1923 р. стверджувалося, що він «забирає світло і, передусім, свободу руху та оточення з усіх сторін»). Місіонери вирішили заново добиватися володінь сс. Милосердя на Софіївці через обмін або купівлю. Відповідно до цієї концепції новий костел повинен був постати на місці костелу Св. Софії.
Новим імпульсом для старань отримати костел було утворення парафії Св. Вінсентія а Пауло, урочисто інавгурованої за бажанням архієпископа Болеслава Твардовського на свято Успіння Матері Божої 15 серпня 1933 р., у зв’язку з заснування від 6 вересня 1933 р. переданої в управління місіонерам, які до побудови нового костелу мали користуватися костелом Св. Софії. Водночас курія повинна була звернутися до Апостольської Столиці про об’єднання парафії та згромадження, яке остаточно відбулося 25 лютого 1935 р. Парохом став о. Леопольд Петшик, який зосередився на формуванні парафії.
Збережені документи свідчать про виняткову активність парафіян та о. Петшика, скеровану щонайпізніше від початку 1935 р. на проштовхування локалізації парафіяльного костелу на Софіївці (передбачалися різні варіанти: побудова нової святині на місці старої, збільшення існуючого костелу, побудову нового поруч з ним).
Зміну цілей оо. місіонерів принесла заміна о. Л. Петшика на посаді львівського настоятеля о. Станіславом Каленжним (з 1 квітня 1935 р.), який 27 липня 1935 р. поінформував інспекторку Краківської Провінції, що місіонери не будуть добиватися локалізації костелу на Софіївці. На початку 1936 р. вони повернулися до первісної концепції побудови святині на вул. Дверніцького.
Тоді було оголошено конкурс на кращий проект, обрано журі, до якого увійшли представники костелу та кращі львівські архітектори та художники.
На конкурсі було представлено 20 проектів. Першої премії не присудили нікому. А для реалізації було обрано проект архітектора Тадеуша Теодоровіча-Тодоровського (нагорода ІІІа), що отримав винагороду 18 000 злотих.
Конструкцію нового костелу розробляв львівський інженер Адам Курилло. Масивна брила модерністської споруди вдало вписувалась у складний рельєф місцевості. Домінантою мала стати вежа західного фасаду з ажурним завершенням. Костел був розрахований на 5 тис. осіб. Будівництво храму розпочали у травні 1938 р., але не завершили. До вересня 1939 р. вимурували лише «нижній костел» (цокольний поверх будівлі).
1 вересня 1939 р. у вже завершеному нижньому ярусі нового костелу Св. Вінсентія а Пауло: «на хорі поставили давній клепарівський орган, перенесений з костелу Св. Софії, збудували подіум з трьома сходинами, на якому повинен був стояти наразі один з вівтарів костелу Св. Софії».
Під час німецької окупації Львова все ж таки вдалося отримати дозвіл на будівництво і будівельні роботи поволі продовжилися. 20 липня 1941 року «нижній костел» освятив архієпископ Болеслав Твардовський.
За радянських часів будівництво храму було визнано недоцільним. 6 жовтня 1945 р. відбулося урочисте перенесення Святого Причастя із замкнутого радянською владою костелу Св. Вінсентія до костелу Св. Софії, куди також прилаштували частину елементів обладнання ліквідованої святині (вівтарі, купіль, амвон, феретрони, хоругви та частину лавок і згорнутий образ з головного вівтаря, який помістили на хорі). У понеділок 7 жовтня 1945 р. ключі до костелу Св. Вінсентія забрали представники радянської влади.
У 1946 р. недобудований костел закрили, а у 1970-х рр. його фундаменти і стіни цоколя використали для палацу спорту «Трудові резерви» (архітектор С.Соколов, вул.Стуса, 2).
Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Джерела:
Marcin Biernat. Kościół P.W. ŚW. Zofii/ Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. Część I. Kraków 2011.
Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ-ХХІ ст./ упорядник і науковий редактор Ю. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008
http://www.lvivcenter.org/; http://polona.pl/
