Костел Матері Божої Остробрамської (а від 1992 року – Церква Покрови Пресвятої Богородиці) був освячений на честь Остробрамської ікони Богоматері. Розташований на Верхньому Личакові.
Римо-католики Личакова належали до костелу святого Антонія. Та у 1914 році вони вирішили, що потрібно збудувати ще один храм, і утворили комітет будівництва. Роботі завадила Перша світова війна. У 1927 місто виділило земельну ділянку, а через два роки знову організували комітет.
Влітку 1930 року журі конкурсу на кращий проект костелу доручило відомому українському та польському архітектору Тадеушу Обмінському (1874-1932) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.
Будівництво розпочато у 1931 році, та у липні 1932 Обмінський помер. Керівництво взяв на себе Вавжинець Дайчак. Він розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства храму. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака.
7 жовтня 1934 року костел урочисто освячено і того ж дня передано під опіку оо. салезіан. А будівництво храмового комплексу продовжувалось. 1936 фірмою Карла Швабе у місті Бяла відлито два дзвони. Перший названий «Матір Божа Неустанної Помочі» (вага 1900 кг) і другий — «Болеслав» (3100 кг). Завершено спорудження храму лише 1938 року.
Будівництво велося за підтримки римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського. Розпочато приготування до спорудження монастирського будинку салезіан із бурсою та ремісничою школою для бездомної та проблемної молоді. Схвалено проект архітектора Юліана Духовича, а 20 листопада 1938 Болеслав Твардовський освятив наріжний камінь. На початку 1939 року тривала процедура узгодження деталей проекту і врегулювання земельних проблем для майбутнього закладу. Фактичному початку будівництва завадила Друга світова війна.
19 жовтня 1939 року радянські війська обстріляли храм. Пошкоджено фасад, дах і вежу. 27 червня 1941 року костел пошкоджено німецькою бомбою. Під час німецької окупації проведено ремонтні роботи. 26 листопада 1944 року у криптах костелу відбулось урочисте поховання архієпископа Болеслава Твардовського. До літа 1945 року салезіани покинули обитель, після чого залишився ксьондз Юзеф Ненцек, котрий поступово висилав костельне майно до Кракова. 4 червня 1946 Ненцек відправив останню службу, після чого вийняв реліквії з вівтаря і виїхав зі Львова. Після Другої світової війни костел було закрито, і він використовувався як книжковий склад. Головний і бічні вівтарі, сповідальниці, дзвони та інше невивезене майно – втрачені.
У 1992 році храм було освячено як греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На фасаді знищено залишки мозаїки у ніші й агіограму «MARYA». Нове оздоблення храму спроектував професор Львівської академії мистецтв Роман Василюк. Разом із В. Качалубою і А. Величком він також виконав ікони до іконостасу.
Первісне оснащення храму спочатку зберігалось частинами у Перемишлі та Кракові, а пізніше перевезене до нижчої духовної семінарії салезіан у Маршалках. Церковний архів 1988 року перевезено до салезіанського інспекторіуму у Кракові. Образ головного вівтаря зберігається у костелі Найсвятішого Серця Ісусового у Вроцлаві.
Адреса: вулиця Личаківська, 175.
Фото: lvivcenter.org і nac.gov.pl.
