Не кожен львів’янин знає про те, що колись жителі Львова виробляли вино, природа допомагала захищати місто, а дотримання культурних традицій Львова допомагало одружитися чи вийти заміж. Що вже й казати про те, що тодішня влада міста дозволяла собі не дотримуватися законів та порушувати їх на свою користь.
Історик, бургомістр Львова Бартоломей Зиморович розповідає про те, що 1433 року німці, що звикли до палючого сонця, посадили у відновленому Львові виноградну лозу. Ці насадження росли на пагорбах під Високим Замком більше як 200 років та давали високий урожай. Існують перекази, що руські князі мали з тих виноградників по сто бочок вина. Проте під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького та Бутурліна в листопаді 1655 року вони були зруйновані.
Однак інший історик, Денис Зубрицький, говорить про те, що виноградна лоза тут була запроваджена значно раніше: «Я переконаний, що виноградна матка в цих краях була запроваджена значно раніше, і що в ранішніх документах сказано, що за Краківською брамою є виноградники. Хто знає, чи не від виноградної матки виникли назви сіл Великі і Малі Винники.»
Запис 1466 року свідчить про те, що львівські райці (члени виборної міщанами ради магістрату) з заощаджених прибутків хотіли придбати собі хутра. Хутро купили досить дороге та якісне, оскільки коли про це дізнався король, то попросив собі таке ж. Райці подарували йому хутро з шести зайців.
Турки, що прийшли на територію України у XV, наповнили територію вбивствами та вогнем, грабували селища та малі міста. Після цього вони попрямували у кращі міста. Зокрема, частина з них рушила у Львів. Проте насолодитися молодими львівськими панянками їм завадила …Погода. Запис у хроніках свідчить про наступне «Тут саме небо, зворушене молитвами святої Катерини, день якої турки проголосили днем жіночої сором’язливості, на покарання хтивого війська і подібно до навіть непристойної частини збудженого тіла, повстало, що як колись жагу содомську вогнем сірчаним загасило, так і тут жагу азійських жеребців страшною зимою ослабило.». Йдеться тут про те, що турки не були призвичаєні до зими, величезна частина повідморожувала свої інтимні місця та засипана снігами, повмирала з голоду.
Запис 1505 року говорить про те, що з львівськими громадянами поєднувалися шлюбними узами знамениті шляхетські роди. Це пояснюється тим, що львів’яни мали хороші манери, були цивілізованими та дотримувалися усіх звичаїв, що панували у місті. Ці звичаї ще не були поширені на іншій території країни, адже не мали таких зв’язків з Заходом та Сходом як Львів.
У 1619 р. львівська влада вирішила перенести шпиталь для убогих з Калічої гори на його теперішнє місце на вулиці Коперника, де згодом збудували костел Святого Лазаря. Лікарська комісія засвідчила те, що своїм розташуванням та вологим мікрокліматом Каліча гора не сприяє покращенню здоров’я хворих, а навпаки шкодить йому. Невдовзі звільнену від шпиталю територію віддали під забудову представникам львівської олігархії – Кампіанам, Остроґурським, Зиморовичам, Боїмам. Там були збудовані літні двори де перебували різні особи сенаторського стану. Був там навіть сам король Ян ІІ Казимир.
Протягом 1770 – 1780-х років було запроваджено кілька правил, що стосувалися повсякденного життя жителів міста З 1774 року шинкам заборонялося мати жіночу прислугу, що часто було прихованою формою проституції. А весілля та усі інші приватні урочистості мали відбуватися у другій половині дня. У 1783 році встановлено правила, що зобов’язували надягати на собак ошийники. Собаки без ошийників вважалися бродячими і їх виловлював офіційно призначений гибель.
1783 року видано «Розпорядження про громадську безпеку в місті Львові». Згідно з ним, на виїздах встановлювався митний контроль де кожний приїжджий мав реєструвати місце свого проживання, на території міста забороняли пасти худобу, а також заборонялося курити тютюн та стріляти з вогнепальної зброї. За ці порушення могли стягнути штраф – два флорини.
Анастасія ШЕСТЮК
Джерела:
Лемко Ілько. Цікавинки з історії Львова. – Львів: Апріорі, 2011. – 128 с.: іл.
Так татари чи турки? В цитаті йдеться про турків.
Ага, поправили, дякую!