Корчма на Галичині, або де любили перехилити чарку наші предки

Зазвичай корчми у Галичині стояли на окраїні села при дорозі або між окремими поселеннями. Саме приміщення було досить просторим, навколо стояли лавки прикріплені до стін, посередині закопаний на дубових палях великий стіл. В приміщенні поряд жила родина орендаря – власника корчми.

Схематичний план – креслення корчми у Хоросно Старому 18ст.

Схематичний план – креслення корчми у Хоросно Старому 18ст.

Право на корчму належало власнику певної місцевості. В селах на німецькому праві згідно з уставом від 1496р., пани надавали це право солтисові. Часто корчма становила осібне господарство. Солтис отримував в додаток до корчми пів лану, город і луку. Корчемський двір називали – [Curia]. Частина двору носила назву [Izba goscinna], тут приймали гостей на нічліг. При корчмі міг бути бровар та слодовня. З часом, коли було впроваджено вжиток горілки, при ґрунтах повстали осібно для цієї мети будинки [Winnice]. Солтисами для обслуги наймались корчмарі.

У Бродках 1570р. комісари вказують на корчму з броваром, як приналежність до королівського війтівства. Вишинк і виріб трунків при солодовні. Дохід річний становив 10 гривень 16 зл.

У Щирці 12 липня 1589р. «Костянтин Корнякт надає Янові Бернатовому з Леска, пляц, що розташований перед двором щирецьким, для побудови там помешкання і солодовні».

У Львові (листопад – грудень) 1570р. Нікодим Лєкінскі, каштелян накельський та інші люстратори проводять люстрацію передмістя щирецького, Дмитре (Міхончиці).

В акті люстрації  зазначено, що: «… корчма раніше була на передмістю, а тепер перенесена до Попелян, бо заважала містові.

У серпні 1628р. у містечку Щирець, Микола Лащ разом з дружиною Анною Собеською, оскаржили міщан у продажі нелегально закупленої горілки і побиття возного, котрий з дозволу війта прибув до бургомістра стверджуючи, що рівно ж і він займається продажем горілки, не виробленої в гуральні війтівській. У лютому 1630р. зросли конфлікти між мешканцями щирецькими та адміністрацією війтівською і старостинською. Лащі вислали до ратуші возного, котрий від їх імені вимагав: «щоб припинили шинкувати горілкою». На що райці відповіли: «що ми себе грабувати не дамо і горілкою шинкувати не припинемо, а вас (тобто возного і шляхетних асесорів) позабивати волієм, і склавшись по пів гроша заплатимо за це».

Корчму у Галичині можна охарактеризувати й з іншого боку, як важливу громадську установу, народний заклад, де сходились чоловіки та жінки в години дозвілля, щоб завести дружні бесіди та зустріти приятелів чи знайомих. Для парубків та дівчат у святкові дні корчма – це заклад в якому можна досхочу потанцювати чи поспівати.

Подорожуючи «Гостинцем Стрийським» Яків Головацький завітав у корчму: «Пізно вечером я зайшов у стоячу на гостинці сільську корчму. Село було в стороні, я втомився і був вимушений переночувати в корчмі. Нарід увесь подорожуючий, ні з ким розмову завести, і тому я подумав, що мій день пропав. Раптом почувся шум і за ним селянська музика — скрипка і бас. Двері отворились, і ввійшла весела гурма людей з перев’язаними через плече «рушниками», з пришитими до шапок пучками зеленого барвінку. Староста ніс коровайчик, обгорнутий в такий ж рушник і з встромленим у хліб зеленим деревцем з барвінку. Він запропонував його бородатому орендарю, котрий прийняв коровай, подякував і крикнув жидівці: «Rufke, gecher gib den Gojes a halbe garnetz Bromfen»  (Руфко, дай-но хлопам по чарці горілки).

Музиканти заграли; молодий дружба став з дружкою і голосно заспівав: «Було не рубати зеленого дуба, було мя не брати, коли-м ти не люба; ах мати, мати, калиновий цвіт, зав’язав-єсь мені, мій миленький, світ», і пішли попарно в коло по просторій кімнаті, танцюючи щось на зразок полонеза чи краков’яка. Танок називався не коломийкою, а просто «руський» танець».

Яків Головацький «Лист до приятеля у Л». 1839р.

З часом ставлення до корчми посеред народу змінилось і перебування в таких закладах жінок та молоді почали засуджувати та вважати аморальним, адже незважаючи на різноманітні суспільні функції корчма залишалась розсадником пияцтва.Причому велику роль у цьому відіграли євреї-орендарі, котрі розпиячували селян дешевою горілкою з метою загнати їх у вічні боржники або взагалі відібрати пропите майно.

Вже у 1654р. Варшавський сейм надає своїм рішенням право набувати у власність та заводити алкогольні заклади, що дало поштовх поширенню «жидівської корчми». Щоб змінити становище євреям іноді забороняли займатися своєю «діяльністю» і часто виганяли з міст. Євреї майже ніколи не утримували багатих готелів, ресторацій чи винних пивниць, натомість завжди прагнули монополізувати шинки в селах і здійснювати фінансові операції з селянами, яких було легше обдурити. Скуповуючи збіжжя за гроші, а частіше за горілку, вже через кілька років він здобував ключові позиції у торгівлі та лихварстві.

В корчмі:

– Мошку, що таке вибори?

– Вибори, видиш то такий ярмарок,де пани торгують ковбасами та дриглями, а мужики голосами.

– А чого ти все туди їдеш?

– А я даю панови ковбаси, дриглі та горівку, а беру село, се найліпший гешефт.

Війт Миколаєва посідає у 1770 році корчму для вишинку, а більше для курення горілки. Але в місті корчма не була чимось особливим і її власник нічим не відрізнявся від решти мешканців. Власне в цьому була велика різниця між корчмою солтиса у селі, а війта у місті. В маленьких містечках корчми належать шляхті, котра була набагато сильнішою економічно,тому потрафляла завжди отримувати значні доходи.

На карті з колекції А. Шнайдера датованій 1803 роком неподалік Сокільник при новозбудованому шляху стояла корчма з заїздом (Wirtshaus). Ще 1765р. у Сокільниках було 2 корчми. Одна з них належала до війтівства і корчмар у ній був більш підприємливий – тримав біля корчми різні крами: пекарські, шевські. Солтис з цього отримував 30 гривень ренти на рік. Інша корчма належала до королівщини. Одного року війтівство сплатило ренту разом з королівщиною і власник Сокільник приєднав війтівство до королівщини уникнувши в такий спосіб конкуренції між своєю корчмою і на війтівстві.

Контракт на чотири корчми в Загір’ю, Кугаєві та Вовкові. «Право пропінації надавалось орендарям в чотирьох корчмах тобто в Вовкові – селі; у Вовкові «під дубиною»; в Загір’ю і Кугаєві. Монастир сестер Бенедиктинок випозичальник пропінації надав це право старозаконним панам Gerszowi і Nuchimowi Strom і Abrahamowi  Freundlich на 3 роки від 1 травня 1863р. до кінця квітня 1866р. Чинш річний 850 зол.рин., асекурація противогньова 15 зол.рин. Крім цього додавалось грунти, що належали до пропінації та 20 сагів дерева на рік. Усі виплати як і інші взиски контрактові виплачувались пропінаторами солідарно – один за всіх, а всі за одного. В разі порушення умов контракту скарб залишав за собою право відкликання пропінації на свою користь. Шинкар Grul Dam, що за звичай мешкав у корчмі «під дубиною» не мав права надалі залишитись в скарбі і невільно пропінаторам надалі допускати його до корчем. І взагалі його зобов’язали випровадитися з «дубини», якнайдалі до кінця травня 1863р. Не виконання цих умов скарбу могло призвести до розірвання контракту з пропінаторами. В контракті було внесене застереження : якщо в Кугаєві буде ставитись на місці старої нова корчма то пропінатор Nuchim Strom буде вимушений випровадитись до села. За час будови з його чиншу опуститься 20 зол.рин. Контракт з пропінаторами було продовжено від 1 травня 1866р. до кінця квітня 1867р. Чинш залишився без змін , дерева на опал додали у кількості 30 сагів. Корчма перебувала у оренді вищезгаданих пропінаторів до кінця квітня 1870р.Чинш річний було зменшено до 600 зол. рин».

Станом на 1907р. у Львівському повіті нараховувалось 20 295 корчем. З них 273, що володіли правом продажу горілки. Також 206 складів, що продають алкоголь. На 592 особи припадав 1 шинок.

Але, звичайно, більшість корчем торгували спиртним не володіючи пропінацією, оскільки торгувати алкоголем законно – було не вигідно. Також існував закон, за яким було не вільно продавати горілку відкритою, тобто лише з собою. То корчмар продавав пляшку горілки закритою, а поряд була кімната, де її розпивали. Ще один дивний, на перший погляд, закон, який передбачав продаж горілки лише у 5 л. бутлях, звичайно,що корчмар не продав би жодного бутля за рік. Але у цьому випадку, мабуть, сплачувався податок за торгівлю спиртним оптом.

Неподалік дороги на Раківець при гостинці Стрийському стояла корчма, яка в теках Шнайдера (1850р.) згадується, як Вигода – корчма мурована при дорозі Львівській. Належала вона до камеральної частини села Раковець.

 Щодо походження назви «Вигода» то Мирон Кордуба у своїй праці згадує наступне: «Коршма – туди поступали подорожні, щоб переночувати, загрітися взимі, найти для себе та коней хвилевий відпочинок, т.зв. попас. Ці коршми називано: заїздами, вигодами, забавами, деколи жартівливо – завадами. Бо нераз спокушали подорожніх до зупинки без конечної потреби, лише щоб забавитися, повеселитися».

До 40-х років минулого сторіччя власником корчми «Вигода» був жид Шия Мендельсон. У веденні торгівлі йму допомагали син Мотьо та дочка Хайка. Чоловік старшої доньки Хайки мав прізвище Фербер, займався господаркою та не приховував своїх пролетарських переконань агітуючи  галицьких селян  вступати до спілок «Сельроба».

Андрій КНИШ