“Дня 23-го червня відсвіжило львівське громадянство свої приємні спомини на концерті п. Сальомеї Крушельницької, що приїхала до краю з низкою концертів на добродійні цілі”, – так писалося в журналі “Нова хата” за липень-серпень 1932 року. Славетна співачка виступила тоді у залі Музичного Товариства ім. М. Лисенка, виконавши твори Х.В. Глюка, В.А. Моцарта, К. Дебюссі, М. Равеля, М. де Фальї, Р. Штрауса, М. Мусоргського, М. Лисенка, а також українські народні пісні.
Концерт Крушельницької став вагомою подією музичного життя міста і знайшов своє висвітлення на шпальтах кількох львівських періодичних видань. Так, у газеті “Новий час” була опублікована стаття Василя Барвінського, у “Ділі” – Бориса Кудрика, у часописі єврейської громади “Chwila”, який друкувався польською мовою, – відгук рецензента, підписаного криптонімом St. Z.
Автори всіх згаданих статей, характеризуючи виконання С. Крушельницької, робили порівняння із виступом співачки 1928 року і недавнім концертом у Львові співачки Марії Сокіл. Так, Б. Кудрик назвав співачку з Великої України новою невідомою зіркою вокального мистецтва, а С. Крушельницьку – постаттю “знайомою і дорогою нашому музичному світові”, однією з тих, “що стояли при засновинах нашого теперішнього музичного життя”. І далі: “її найновіший виступ робив вражіння чогось свіжого. Що більше, артистка заясніла як звуком голосу, так дикцією ще дужче, ніж попереднього разу”.
Різноманітна програма, яка включала вокальні твори композиторів різних епох, за оцінкою Б. Кудрика, знайшла в особі С. Крушельницької переконливу інтерпретаторку. “Навіть у модерних піснях (Равеля, Дебіссі, Штравса, де Фаллі), що безпосередньо після арій старих клясиків робили з композиторського боку вже куди менше корисне вражіння, наша артистка таки знайшла неодну гарну нагоду заясніти повною життя деклямацією слова і майстерно степенованою динамікою звуку”.
Окремо автор виділив стилеве виконання творів Лисенка і Мусоргського – в дусі народних пісень. А з приводу “Гопака” Мусоргського зазначив, що Крушельницька його “відіграла по акторськи! Це була вже не пісня, лише сольова сцена без декорації”.
Василь Барвінський спочатку зауважив, що знайшлися скептики, які не вірили в успіх С. Крушельницької після виступу М. Сокіл (у поетичній формі порівняв співачок із “подихом осени, із терпким запахом дещо пожовклого зів’ялого листя” та “весняною свіжістю і запашністю”). А далі зазначив: “Сальомея Крушельницька співачка «королівського» роду мистців, які суверенно панують в царстві свого мистецтва. А тим разом виявила вона таку ще молодечу свіжість та пруживість імпонуючого голосового органу, що здавалося нам, немовби перед нами стояла велика співачка з довоєнних часів – часів великих світових тріумфів. Вже сама поява її маєстатичної постаті на естраді каже передчувати щось небуденне, величне”.
Василь Барвінський відзначив високу співацьку культуру Крушельницької, надзвичайну виразність інтерпретації, “ідеально різьбленої у найтонших нюансах, все і всюди «повнокровної»”. Подібно як і Б. Кудрик, рецензент був особливо захоплений виконанням творів Лисенка й Мусоргського, яке вважав “недосяжним”.
На думку музичного оглядача газети “Chwila”, хоча голос Крушельницької не має колишньої сили звучання і блиску (співачці 60 років! – М.З.), однак і нині він дає слухачеві незабутні мистецькі враження. Адже витончене виконання, володіння технікою є настільки вражаючими і переконливими, що можуть бути взірцем для наслідування. Тому автор статті називає С. Крушельницьку “великою артисткою”, “незрівнянною співачкою”.
І, нарешті, дописувач до журналу “Нова хата” зазначив, що “С. Крушельницька не втратила досі нічого із свого великого мистецького співу та своєрідного чару при передачі пісень”.
Остання частина програми концерту включала українські народні пісні традиційно у власному фортепіанному супроводі співачки, що отримало різні оцінки. Так, на думку рецензента газети “Chwila”, своєрідна інтерпретація, незвичайна витонченість “перетворили цей цикл на справжню блискітку”. Натомість В. Барвінський, не заперечуючи мистецької вартості обраних пісень, висловив зауваження щодо самої форми їх подання. Він вважав, що “упрощення супроводу до акордового підмалювання мелодій виключно тонікою і домінантою (за виїмком ужиття в одному випадку субдомінанти) понизило непомірно те вражіння, яке ті самі мелодії з дещо краще опрацьованим супроводом, а навіть зовсім без нього могли б викликати”. Проте закінчив свої критичні міркування словами: “Сподіваюся, що велика співачка не погнівається на мене за ту заввагу, зроблену із щирого переконання”.
Акомпаніатором на концерті був Нестор Нижанківський, чия майстерність, проникливе виконання отримали високу оцінку. Так, Б. Кудрик писав: “Фортепіановий дострій спочивав в рутинованих руках д-ра Н. Нижанківського (найліпше вийшов в модерних піснях з Мусоргським включно”. В. Барвінський зазначав, що піаніст “був до тої міри захоплений незрівняним відтворенням програми співачкою, що вжився в її інтенції ще глибше, чим коли-небудь”. І, врешті, автор St. Z. стверджував, що акомпаніатор “дуже гарно і з помітним піднесенням долучився до звірянь артистки”.
Наведені рядки ще раз переконують нас, що і в камерному жанрі С. Крушельницька була видатною виконавицею. Вроджені голосові дані, досконале володіння технікою, глибоке проникнення в задум композитора – дозволили співачці створити високомистецькі зразки художньої єдності вокально-музичних і драматичних чинників виконуваних творів.
P.S. На виставці «Скарби Соломіїного Дому» вперше експонується програма цього концерту, що зберігалася у приватному архіві співачки Олени П’ясецької (1894-1978). У 2017 році родичка співачки пані Олександра Дида подарувала музею унікальні матеріали, серед яких є понад 100 програм концертів та різного роду музичних імпрез, що відбувалися у Львові та Перемишлі в період між 1910-1930 роками. Ці раритети суттєво збагатили музейну збірку.
Мар’яна ЗУБЕЛЯК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові
