Для тих, хто полюбляє вивчати історію не за підручниками, а через спогади, присмачені цікавими літературними формами, колоритними описами, нещодавно вийшла книга „Галицькі оповідки Діда Тео“. В ній майже ціла епоха — ХХ століття, зображена через долі людей, їхні переживаннями та життєві перипетії.
23 лютого в „Дзизі“ онук письменника-аматора Теодора Лозинського Олег Лозинський (зібрав безцінний дідів спадок і подбав, щоб він зацікавив видавців), презентував книгу „Галицькі оповідки Діда Тео“, яка побачила світ наприкінці минулого року у львівському видавництві „Апріорі“. Зібрання творів Теодора Лозинського перемогло в конкурсі на підтримку україномовного видання Львівської облдержадміністрації серед трьохсот інших претендентів.
— Знав Теодора Лозинського зі свого дитинства. Ми мешкали по сусідству. В той складний час між дідом Теодором і моїм батьком — Мироном Яцівим були довірливі стосунки. Він любив залишати татові зшитки зошитів зі своїми оповідками, які називав романами, і батько їх перечитував. Дід Теодор був сконцентрований у глибоких душевних смислах; належав до мрійників — був цікавий і неординарний. Прагнув до великої літератури, недарма називав свої зшитки — романами, — поділився спогадами про сусіда своїх батьків мистецтвознавець Роман Яців.
Культуролог та літературознавець Ростислав Чопик, який надихав і підтримував Олега Лозинського у виданні книги, проаналізував „Галицькі оповідки Діда Тео“ з літературної точки зору, наголосивши, що якби Теодор Лозинський здобув відповідну освіту, то міг стати на рівні найліпших класиків української літератури:
— З творчістю Теодора Лозинського я познайомився ще кілька років тому через його твори про заслання в Сибір. Завдяки своїй безпосередності він зумів передати пережите там навіть краще, ніж філософи чи інтелігенти, які були там. Його оповідання про 1920-ті роки — це дійсно новели: є концентрація, динаміка, розвиток. Він зумів досягти золотої середини — безпосередні переживання і естетичне відчуття. Особливо сильні враження від творів, де описане повсякдення.
Одна з перших читачок, упорядниця книги Ольга Чопик наполягла на тому, щоб ілюструвати видання творами лемківського художника-примітивіста з міста Криниці Никифора Дровняка. Бо, як наголосила: Теодор Лозинський — це Никифор Дровняк у літературі. Науковиця також зазначила, що цінність таких мемуарів у тому, що вони допомагають скласти повну уяву про тогочасні події.
Значення детальних описів пережитого оцінив також історик, викладач Національного університету „Львівська політехніка“ Іван Хома:
— Це небуденна річ, тому книгу повинні читати всі, хто хоче знати історію свого краю. Теодор Лозинський описував, як жили люди в різних політичних системах, які були взаємини. Там є чимало цікавих спогадів про різні фрагменти життя Львова. Ця книга цінна не лише з літературної сторони, а також, як історичне джерело, яке висвітлює ціле ХХ століття: міжвоєнний період, Другу світову війну, заслання українців, становлення незалежності України через призмужиття Теодора Лозинського.
„Галицькі оповідки Діда Тео“ — це лише частина оповідок Теодора Лозинського. Ще чималий літературний спадок очікує „виходу в люди“.
Довідка:
Теодор Лозинський народився 5 березня 1911 року в селі Тучапи (тепер Городоцький район, Львівської області). В рідному селі був співзасновником каси ощадності, членом товариства „Просвіта“, співав у хорі. Після смерті батька наймитував по сусідніх селах, працював візником у Львові. Під час нацистської окупації був інтендантом — займався забезпеченням міста провіантом. За це радянська влада заслала його в Сибір (у Кемеровську), звідки через два роки втік з ув’язнення. Помер 3 березня 2003 року у Львові. Називав себе „поетиста“. Писати новели почав у 23 роки. Твори ховав у шухляді, частину замурував.
Наталія ПАВЛИШИН
