Сьогодні ми пропонуємо вам поглянути на об’єкт який не показують туристам і який для більшості львів’ян є всього лиш черговою буденною спорудою, яка цікавить їх виключно як лікарня. Проте до того як стати лікувальним закладом, приміщення обласної клінічної лікарні було зведене для колегії піарів і мало виконувати зовсім інші функції. Одна з наймонументальніших будівель Львова свого часу, її історія і досі для більшості залишається загадковою, тому загляньмо за завісу невідомості.
Католицький чернечий орден піарів, який виникає на основі існуючої наприкінці 1590-х років школи Schola pia («набожна школа»), зосереджував основну свою увагу навчанню та вихованню молоді. Засновником орену був Йосиф Каласанський. Перші їхні представники у Речі Посполитій з’явились у 1641, проте до Львова вони дісталиь лише у 1718 році, а їхній навчальний заклад – колегію піарів (Collegium Nobilium), заснували лише 1748 року, з ініціативи єпископа Самуеля Гловінського. Ідею Гловінського підтримав король Август ІІІ, а після дозволу папи Бенедикта ХІV було розпочато будівництво приміщення конвікту. Сам колегіум, втім, почав діяти з 1758 року, у будівлях, які орендували. Будівництво інтенсивно тривало до 1766 року, коли помер Гловінський.
Будівля колегіуму суттєво вирізнялась на фоні інших споруд Львова XVIII століття. Її звели за межами міста на вершині пагорба неподалік Личаківської дороги. Припускають, що проект колегіуму виконав Франческо Плаціді або Якуб Фонтана. Останній будував у 1743 році Collegium Nobilium у Варшаві. Припускають, що фасад костелу створив один з названих італійських архітекторів, а самі корпуси зводив хтось з місцевих архітекторів, можливо Петро Полейовський. Будівлю було зведено у стилі пізнього бароко з елементами класицизму. З тинькованого крила колегіуму виділяється облицьований каменем фасад костелу, що дещо нагадує фасад римської базиліки Сан-Джованні-на-Латерно архітектора Оллесандро Галілеї. Площину фасаду завершує розкріпований антаблемент і з неї виступає портик з трикутним фронтоном, на тимпані якого розміщено Всевидюче око.
Увесь комплекс мав П-подібний план з розміщеним позаду будівель корпусів костелом на основі поперечної овального нефу. 19 травня 1760 було освячено наріжний камінь костелу, що повинен був стати центральних елементом будівлі колегіуму. Та будівництво зупинили через внесення протестів єзуїтами. Повторне закладення наріжного каменя Collegium Nobilium провели 18 червня 1764. Впродовж 1765-1776 років будівництвом керував будівничий Франциск Ксаверій Кульчицький, котрий у 1764-1770 був майстром львівського цеху мулярів. Йому допомагали Флоріан Лясецький і Валентин Слободзінський. Кульчицький усунув від роботи майстра-каменяра Юрія Шайнубера, який разом з Андрієм Осовським подав на нього до суду 1767 через порушення цехових нормативів, що забороняли будівничому вести каменярські роботи, про що збереглись відповідні документи судових справ. До смерті Гловінського не встигли добудувати ліве крило будівлі. Довершили симетрію споруди, не порушуючи стилю лише у 1885 р., коли будівля вже змінила своє призначення.
Після першого поділу нежиттєздатної Речі Посполитої та закономірної інкорпорації Галичини до складу монархії Габсбургів, імператриця Марія Терезія затвердила фундацію Гловінського і установа розпочала свою діяльність під назвою Collegium Nobilium Theresianum. Піярам дозволили навчати молодь шляхетного походження. Для небагатих вихованців було встановлено 12 стипендій.
Проте установа проіснувала лише до 1783 року, коли слідуючи своєму прогресивному на той час антирелігійному курсу, Габсбурги провели цілий ряд секуляризаційний заходів, які торкнулись здебільшого «неефективних» монастирських комплексів, суспільна користь від яких, на думку австрійців, була нульовою. До цього переліку потрапила і колегія піярів, де на той час залишалось 9 ченців. Навчальний заклад закрили і у 1785 році будівлю передали для створення шпиталю. Костел при споруді, так ніколи і не було споруджено. З середини ХІХ ст. там знаходився священик. Починаючи з 1870-х рр. догляд за хворими здійснювали черниці. Первісний вигляд споруди зберігся завдяки літографії К. Ауера, яка датується 1837 роком.
Перед головним корпусом у 2000 році було встановлено пам’ятник Мар’яну Панчишину, українському лікарю та громадському діячеві. Тож коли у черговий раз будете проходити біля будівлі лікарні, згадайте і про те, якій благородній місії вона повинна була служити спочатку і що звичні на перший погляд будівлі мають подекуди незвичну і багату історію.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
1.Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008.
- Львів непопсовий. Конвікт (http://haidamac.org.ua/2010/01/ln-convict/)
