Книгозбірня Почаївського монастиря унійної доби. Витоки, функціонування, збереження

Віддавна осередками книжності були бібліотеки чернечих обителей. При них функціонували скрипторії, де переписувалося не тільки Священне Писання та твори Отців Церкви, але й праці античних авторів, рідкісні видання. Монастирі активно займались й книгодрукуванням. Книги формували монастирські бібліотеки, які були засобом здобуття освіти.

Актуальність теми зумовлена сучасними пограбуваннями бібліотечних, музейних та архівних закладів України російськими окупантами, які в різні історичні епохи руйнували створенні в Україні культурні та освітні осередки.

Інформація про бібліотеку Почаївського монастиря є неповною. Напевно, тому й нечисленними є дослідження про її діяльність. Чи не єдиною розвідкою, присвяченою історії бібліотеки Почаївського монастиря є робота Н. Кунанець [10]. Вона розглядає роль монастирської книгозбірні в соціально-комунікаційних процесах з середини ХІІІ ст. до початку ХХ ст.  Проаналізувавши роль книгозбірні цієї волинської обителі, дослідниця висновує: “Неабияку роль в розвитку та зростанні суспільної ваги монастиря відіграла його важлива структурна одиниця – бібліотека, що формувала документальну пам’ять людства і передавала інформацію та знання з покоління в покоління, в просторі та часі” [10, с. 245].

Закономірно, що найбільші бібліотеки знаходилась в тих монастирях, де діяли освітні заклади, які використовували книги в навчальному процесі. Найдавніша згадка про навчальний заклад на Почаївській горі міститься в монастирській візитації 1736 р. Йдеться про приміщення, де розташовувався новіціат (від лат. “новий, недосвідчений”), – початкова школа, куди вступають, щоб розпочати чернече життя. “Окремо келії в двоповерховому будинку – 2 келії внизу, 2 нагорі (де новіціат знаходиться)” [2, с. 116]. В. Бочковська припускає, що почаївський новіціат міг виникнути ще раніше, невдовзі після переходу обителі в унію 1712 р. Вона вважає: “Для цього в монастиря були достатні матеріальні ресурси і багата бібліотека. Як свідчить візитація монастиря від 1714 р., його бібліотека нараховувала вже близько 90 книг латинською і польською мовами, серед яких твори відомих давньогрецьких, давньоримських авторів (Арістотель, Овідій, Плутарх, Цицерон), європейських теологів (книги по діалектиці, логіці, філософії), польсько-латинські словники, одна з перших європейських енциклопедій – венеційське видання “Polianthea”, польські видання Біблій та проповіді. На користь цієї думки, – наголошує дослідниця, – говорить також той факт, що Почаїв був одним з найбагатших уніатських монастирів, який мав можливість  утримувати новіціат” [2, с. 116].

Зібрання книг у Почаївській обителі було одним з найкращих посеред василіанських чернечих осередків. Воно містило найцінніші та найдавніші книжкові пам’ятки. У каталозі інкунабул Відділу стародрукованих та рідкісних видань НБУВ зафіксовано дві книги інкунабул (книги надруковані до поч. XVI cт.) василіанського монастиря в Почаєві: 1. Balbus, Johannes (? – 1298). Catholicon. Lyon, [BonifaceJehan], 7I 1496 (1497?). 2°. 300 арк.; 2. Johannes Gallensis (? – 1303). Summa de regimine vitae humanae…Venezia, Georgius Arrivabene, 30 VII 1496 8°. 370 арк. [5, с. 30; 92]

Каталог палеотипів (книги надруковані з 1501 по 1550 рр.)  НБУВ репрезентує 19 одиниць з Почаївської обителі. Від інших волинських обителей їх збереглось набагато менше. З    Дерманської – 3, Мелецької – 3, Любарської – 2, Мильчанської – 1. Серед палеотипів в Почаєві переважають видання з друкарень італійських, німецьких, французьких та польських міст [9, № 95; 161; 211; 261; 325; 369; 438; 705; 767; 995; 1009; 1197; 1325; 1348; 1354; 1921; 1924; 2277; 2311].

Як слушно відзначає В. Лось: “Загалом основою василіанських бібліотек безперечно слугували давні книгозбірні монастиря з його православного минулого. Адже переважна більшість василіанських монастирів фундувалася як православні обителі”. Дослідниця наголошує, що першопочатками чернечих книжкових зібрань були саме “Руські книги” [11, с. 129]. Необхідно зауважити, що справді книгозбірня Почаївського монастиря почала формуватись, ще в початкову добу його існування, коли він був православним. Найдавніші відомості про монастирські книги містить “Regestr Rzeczy Monastyra Poczaiowskiego oddanych Neofitowi Archiepiscopowi Sofyskiemu. 1617 20 Januar” (Список речей монастиря Почаївського, відданих Неофітові Архиєпископу Софійському 1617 р. 20 січня) [6]. У ньому зафіксовано 17 назв православних, здебільшого богослужбових, книг Почаївського монастиря. Посеред яких “Маргарит” (1595 р.), її В. Бочковська слушно ідентифікує, як острозьку, а також “Біблія” та “Часослов” – продукти цієї ж друкарні, відповідно, 1581 та 1612 рр. [2, с. 251–252].

Перша унійна візитація 1714 р. у “Реєстрі книг Монастиря Почаївського руських в бібліотеці”, посеред інших, містить також православні книги острозького друку. Це згадувана вище “Біблія”, 1581 р. (три екземпляри); “Книга о постничестві” Василія Великого, 1594 р.; “Лікарство на оспальний умисл”, 1607 р. (два екземпляри) [2, с. 253–257]. Ці острозькі друки згадуються і в наступних монастирських візитаціях.

Окремі рукописні джерела, що походять із православних монастирів, після закінчення їх функціонування як православних обителей були передані до архіву Почаївського Успенського монастиря. На це вказує справа обсягом 114 аркушів “Про фундуші Пересопницького та Клеванського монастирів”, розпочата 1490 р. та закінчена 1780 р. [3, арк. 2]. Вона входила до “Опису справ Духовного Собору Почаївського монастиря за 1458–1833 рр.”. Можна припустити, що разом з документами з Пересопниці до Почаєва, найімовірніше, потрапили і богослужбові книги, серед яких і славнозвісне “Пересопницьке Євангеліє” (1556–1561 рр.). Звідси його міг перевезти 1701 р. до Переяслава гетьман Іван Мазепа, у якого були контакти з Почаївським монастирем на початку ХVIII ст.

Частина православних доробків залишалась в чернечих обителях, після їх переходу в унію. Так, за спостереженнями Я. Ісаєвича, “в деяких греко-католицьких монастирських книгозбірнях впродовж XVIII ст. зберігалися також рукописні книги православних авторів, у тому числі й підручники”. Прикладом цього є те, що “у бібліотеці Почаївського монастиря виявлено поетику Феофана Прокоповича…” [8, с. 75]. Відомо, що раніше він викладав риторику та поетику в Львівському колегіумі [12, с. 24]. 1702 р., прибувши до православної обителі Почаєва як уніат, повернувшись в православ’я (після відбуття епітимії), він міг там особисто створити цю працю.

Зберігаючи книжкові набутки своїх попередників, почаївські василіани примножували їх книжкову спадщину. На це вказують документальні джерела. В. Бочковська зазначає: “Візитаційні описи Почаївського монастиря дозволяють реконструювати склад бібліотеки в різні роки, починаючи з 1714 р. (часу першої уніатської візитації) по 1831 р. (рік переходу монастиря під юрисдикцію російської церкви). Аналіз цих документів свідчить про те, що бібліотека поповнювалась постійно як друкованими, так і рукописними книгами, написаними різними мовами” [1, с. 22].

Як дослідила В. Лось: “Монастирі, в яких були новіціат та світські школи, значно більше видавали грошей на придбання книг. Так, станом на 1786 р. за Сеймову конституцію, три книги “Голос релігії”, які були куплені в Дубно, Почаївський монастир заплатив 98 злотих 15 грошей”. Дослідниця зауважує також, що в монастирській книзі видатків під 1785 р. вказано про “закупівлю 5-ти книг: однієї – з теології, другої – з життя Папи Климента XIV, три інші мають прикладний характер (лікарський порадник, кухарська книга). Купувалися монастирями й газети (зокрема з Варшави). Загалом, протягом 1772–1789 рр. Почаївським монастирем було придбано книг на суму 1464 злотих” [11, с. 129]. .

Друкарня в Почаєві була основним постачальником книг для унійних структур у другій половині XVIII ст. Друки з її видавництва поширювалися по всіх монастирях Руської провінції. Почаївська бібліотека також поповнювалася обов’язковим примірником цих видань. Книги дарували обителі й світські особи. 1788 р. у книзі витрат Почаївського монастиря повідомляється, що заплачено 21 злотих за транспортування книг з Відня [11, с. 129].

Наприкінці ХVIII ст. монастирська книгозбірня містилась в приміщенні, де проживали ченці. Як свідчить візитація Почаївського монастиря, від 16 травня 1799 р., бібліотека і архів не мали ще належного місця та займали дві келії на верхньому поверсі [2, с. 247]. Відоме ім’я одного з монастирських архіваріусів, який виконував також обов’язки бібліотекаря. Це – Корнелій Лаврович. У 1775 р. йому було 64 роки, 18 з яких він перебував у чернецтві [2, с. 127]. Згідно з документами, які віднайшла М. Підлипчак-Маєрович, бібліотечна зала (яка могла виконувати функції читальної зали – прим. О.Б.) знаходилась в одному з монастирських храмів на хорах, а найцінніші книги зберігалися в головній бібліотеці обителі [15, s. 151].

1820 р. в Почаївській обителі зберігається найбільша кількість книг (2507 одиниць) серед василіанських монастирів, які мали навчальні заклади [11, с. 137]. Формування цієї книгозбірні здійснювалося і через дарування ченців, які населяли обитель, а також офіри від митрополитів, єпископів. Відповідно до власницького запису в книзі київського друку “Бесіди на 14 посланій Павла” (1623 р.), архимандрит Почаївського монастиря Мардарій Столпинський, купив це видання за 40 зл., згодом він його передав обителі [2, с. 127–128].

Гроші на придбання книг надавались і монастирем. В. Бочковська зауважує: “Нагодою для купівлі книг було перебування монахів на студіях у Римі, Відні, Кракові, Браунcберзі. 1774 р. ксьондзу Пьотровському, секретарю Святопокровської Василіанської Провінції, Почаївський монастир надав 50 червоних золотих за книги Римські до бібліотеки, які мали бути відправлені до монастиря” [2, с. 130–131]. О. Сидор переконаний, що монастирська бібліотека, яка формувалася й за рахунок отримання книг із Західної Європи, зокрема – з Риму, де був осідок унійних прокураторів при Святійшому Престолі (ними тоді були василіяни), допомагала граверам почаївської друкарні бути на рівні ідейно-естетичних вимог свого часу, знайомила їх із європейською книжковою продукцією [16, c. 165].

Після смерті суперіора Ієронима Калітинського було описано його майно, у тому числі, книги (51 назва польських і латинських книг та 15 назв руських книг), деякі з них визначено відправити до бібліотеки обителі. Поруч з назвами книг є приписи: “взяв Магістер на Новіціат”, “відданний суперіорові” [2, с. 128].

Необхідно зазначити, що робота чернечих бібліотек проходила згідно капітульних постанов Василіанського чину, на які у своїй роботі покладались монастирські бібліотекарі. На цю посаду їх призначав Чин. Вони формували та зберігали книжкове зібрання, а також архів обителі. До їхніх обов’язків входив не тільки запис діянь василіан загалом, але й ведення окремих “домашніх” хронік. 1772 р. “Правила ведення бібліотек”, а також щорічне виділення коштів на бібліотечний розвиток, у сумі п’ять відсотків із монастирського прибутку, унормовані у василіанських Конституціях, надрукованих оперативно того ж року в Почаєві [19, с. 137–138].

Майже до самого завершення діяльності Почаївської обителі в юрисдикції Унійної Церкви, видавнича діяльність монастирської друкарні була спрямована на випуск книг освітнього характеру. Так у травні 1828 р., було отримано дозвіл “від Віленського Цензурного Комітету на вільний випуск із Почаївської Василіанської Друкарні твору під заголовком “Буквар для навчання юнацтва читанню російською, польською, та слов’янською…” [7, арк. 96].

Після входження Почаївського монастиря (1831 р.) в юрисдикційне підпорядкування Православної Церкви московської патріархії, бібліотека, більша частина якої комплектувалась в унійну добу, значною мірою була розформована та покинула обитель. Бібліотекар, магістр ієромонах Євгеній 24 серпня 1832 р. рапортував Духовному собору, “що приведення до порядку Лаврської бібліотеки закінчено” [17, арк. 93 зв.]. Відповідно до указу Синоду від 30 жовтня 1833 р. за № 8082, Успенському Почаївському монастирю було наказано: “Книги, які складають монастирську бібліотеку, або стосуються різних родів вченості, здебільшого Латинською мовою, і досить відомих авторів, як корисні для Православного Духовенства, замість залишення в Лаврі, віддати в бібліотеку Волинської семінарії” [4, арк. 2 зв.]. Що й було виконано, згідно розпорядження Духовного собору, бібліотекарем Євгенієм, який прозвітувався: “Книги, по генеральному опису відібрані від Василіан під час загальної здачі Лаврського майна…передані мною, з каталогом, який у мене знаходиться, у відання Семінарського керівництва” [4, арк. 9].

У такий спосіб завершилась історія формування василіанської почаївської бібліотеки. Її плідне комплектування розпочате в період входження монастиря в юрисдикцію Константинопольської патріархії, було представниками московської призупинене. Найцінніші предмети монастирської книгозбірні продовжували покидати обитель. У другій половині ХІХ ст. православна почаївська бібліотека знову втрачає свої манускрипти скомплектовані до 1831 р. Після указу Синоду від 11 грудня 1874 р. про поповнення фондів музею Київської духовної академії (КДА) рукописами та найціннішими в науковому сенсі книгами з монастирів Київської та Волинської єпархій, книги з лаврської бібліотеки, у тому числі й ті, що комплектувались у василіанську добу та ще залишились в обителі, були передані до Києва [18, с. 125].

У 1923 р. разом з бібліотекою КДА до Всенародної бібліотеки України (ВБУ) – тепер Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського (НБУВ), надійшло 419 книг, що походили з Почаївського монастиря. Значна їх частина була складовою колишньої василіанської бібліотеки. Проте кількість почаївських книжок, яка зараз знаходиться в фонді відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ, складає 460 одиниць збереження. Це пов’язано з тим, що 1893 р. у Житомирі відкрите “Волинське єпархіальне давньосховище”, до якого було передано частину книг із Почаївської лаври [13, с. 293]. До ВБУ вони надійшли в середині 30-х років ХХ ст. вже з радянського Житомира, де на той час перебували в місцевому музейному закладі. На це вказує печатка “Бібліотека Обласн. н/д краєзнавчий музей у м. Житомирі” на одному з палеотипів книгозбірні Почаївського монастиря [9, № 161].

На книгах почаївської василіанської бібліотеки, що зараз зберігаються у вищезгаданому фонді Інституту книгознавства НБУВ також міститься інформація про місця їх початкового перебування. Зокрема, на них зафіксовані провенієнції (власницькі записи) чорним чорнилом з написами: “Z Biblioteki Poczajowskiey”, “Ex Bibliotheka Monacterii Poczaevski”, “Monastyra Poczaiowskiego”, “Ex Bibliotheka Poczajoviensis”, “Monasterij Poczajoviensis” та власницькі дописи: “Bibliotheca Poczajoviensis OSBM”, “Ex Archivie Monastery Poczajoviensis OSBM”, “Biblioteki Poczaiowskiey XX Bazylianov”, “Bibliothekae Poczajovie Monachov Basilianov” [14, с. 257].

Інтерес до почаївських унійних видань продовжує зростати. Тому не можемо не погодитись з думкою Т. Мяскової про необхідність  використання сучасних засобів інформації про книгозбірню Почаївського монастиря, що зберігається в НБУВ. Дослідниця, зокрема, зазначає: “На часі внесення бібліографічних описів книжок з бібліотеки Почаївської лаври до електронного каталогу з метою забезпечення відкритого доступу споживачів до інформації про склад і зміст фонду цього історичного зібрання” [14, с. 259].

Підсумовуючи необхідно зазначити, що підвалини книгозбірні Почаївського монастиря були закладення наприкінці XVI ст., коли проходили перші кроки діяльності цієї обителі. Одними з перших книг монастирської бібліотеки були острозькі видання, які можуть свідчити про причетність волинського князя Василя-Костянтина Острозького до створення цього чернечого осередку. Почаївські василіани продовжили комплектування монастирської книгозбірні, яка була закладена їх попередниками. В унійну добу (1712–1831 рр.) бібліотека Почаївського монастиря зростала за рахунок придбань та дарувань книг, а також комплектування відповідних примірників для монастирських навчальних закладів. Її зростанню сприяли освітні заходи, які провадились обителлю в той час. У зв’язку з цим Почаївському монастирю вдалось сформувати потужну книгозбірню. Завдячуючи її наявності успішно працював новіціат, його випускники мали змогу здобувати вищу церковну освіту в самій обителі, а також поза її межами. Безсумнівно чернеча бібліотека стала в нагоді й учням тих світських навчальних закладів, які діяли на Почаївській горі в першій третині ХІХ ст. Саме в унійний період монастирська книгозбірня поповнилась найдавнішими виданнями – інкунабулами та палеотипами. Розформування книгозбірні Почаївського монастиря було розпочате 1832 р., коли обитель повернулась у юрисдикцію Православної Церкви московської патріархії і тривало протягом ХІХ ст. Збережена частину цієї бібліотеки зберігається  у фонді “Бібліотека Почаївської Свято-Успенської лаври” відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ. Її досліджують сучасні книгознавці.

Загалом питання формування чернечої книгозбірні Почаївського монастиря потребує подальшого вивчення та виявлення нових джерел, які дадуть можливість відобразити повну картину початків, становлення, розвитку, здобутків та подальшої долі монастирської бібліотеки в унійний період. Дослідникам ще належить детально проаналізувати склад, зміст та інші аспекти функціонування василіанської книгозбірні Почаївського монастиря.

Олександр БУЛИГА

1. Бочковська В. Почаївський духовний осередок в історії та культурі українського народу: характеристика нових джерел дослідження. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2009. № 13. Вип. Українознавство. С. 21–25.
2. Бочковська В.Г. Почаївський духовний осередок в історії і культурі українського народу XVIII–XIX ст. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 історія України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України. Київ, 2018. 406 с.
3. Державний архів Тернопільської області (далі ДАТО). Ф. 258. Оп. 3. Спр. 150. 541 арк. Опис справ Духовного Собору Почаївського монастиря за 1458–1833 рр. 1 березня 1897 р.–грудень 1929 р.
4. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 874. 13 арк. Укази урядового синоду, протокол собору Лаври та переписка Волинської Консисторії про порядок збереження монастирських книг та рукописів. 8 лютого 1834 р.–31 жовтня 1836 р.
5. Зданевич Б.І. Каталог інкунабул / Б.І. Зданевич (укл.), Г.І. Ломонос-Рівна (упорядн.); Центральна наукова бібліотека АН УРСР. Київ: Наукова думка, 1974. 252 c.
6. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі ІР НБУВ). Ф. 238. Спр. 31. 6 арк. Список церковних речей відданих Софійському архієпископу Неофіту. 20 січня 1617 р.
7. ІР НБУВ. Ф. 231. Спр. 129. 97 арк. Справа про позов Почаївського монастиря проти Львівського братства за друкарню. 1671–1829 рр.
8. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Відп. ред. Ю. Ясіновський; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. Львів,2002. 520 с.
9. Каталог палеотипов из фондов Центральной научной библиотеки имени В.И. Вернадского НАН Украины / Сост. М.А. Шамрай, при участии Б.В. Грановского и И.Б. Торбакова. Київ: Наукова думка, 1995. 550 c.
10. Кунанець Н.Е.Бібліотека почаївської успенської лаври та її роль у соціально-комунікаційних процесах. Рукописна та книжкова спадщина України: археограф. дослідж. унікальних арх. та бібл. фондів. Київ, 2012. Вип. 16. С. 235–248.
11. Лось В.Е. Уніатсь­ка Церква на Право­бережній Україні нап­рикінці XVIII – першій поло­вині ХІХ ст.: організаційна структура та куль­турно-релігійний аспект. Відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ, 2013. 300 с.
12. Махінько А.І. До історичного портрету Феофана Прокоповича. Сторінки історії: зб. наук. пр. Нац. тех. ун-т України “Київ. політех. ін-т”. 2016. Вип. 42. С. 21–30.
13. Мяскова Т.Є. Бібліотека Свято-Успенської Почаївської Лаври у фондах відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Бібліотека. Наука. Комунікація. Розвиток бібліотечно-інформаційного потенціалу в умовах цифровізації : матеріали Міжнар. наук. конф. (6–8 жовт. 2020 р.) / НАНУ, НБУВ, Асоц. б-к України, Рада дир. наук. б-к та інформ. центрів акад. наук – членів МААН; відп. за вип. М.В. Іванова. Київ, 2020. С. 291–294.
14. Мяскова Т. До історії та сучасного стану бібліотеки Свято-Успенської Почаївської лаври. Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського /ред кол.: В. Горовий (голов. ред.), Ю. Половинчак, Л. Чуприна [та ін.]; відп. ред. С. Закірова; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Асоц. б-к України. Київ, 2022. Вип. 63. С. 251–262.
15. Pidłypczak-Majerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie. Szkoły i książki w działalności zakonu. Acta Universitatis Wratislaviensis. 779. Wrocław, 1986. 272 s.
16. Сидор О. Почаївська графіка ХVІІІ – початку ХІХ століть. Апологет. № 1–4. Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво. Матеріали І Міжнародної наукової конференції. Львів, 2009. С. 162–182.
17. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Ф. 684. Спр. 3274. 177 арк. Книга протоколів розгляду вхідних паперів на засіданнях так званого Собору Почаївської лаври за 1832 р. 10 січня 1832 р.–24 грудня 1832 р.
18. Шаріпова Л.В. З історії рукописного зібрання Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Рукописна та книжкова спадщина України. Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. Київ, 1993. Вип. 1. С. 123–133.
19. Шкраб’юк П.В. Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України. Львів: ВВП “Місіонер”, 2005. 439 с. + 56 вкл.