Часто, коли говоримо про львівські кнайпи XIX–XX ст., в нашій уяві одразу виринають “Атляс”, “Віденська” та “Шкоцька” кав’ярні, або ж Café de la Paix. Однак у цей же час у Львові була значна кількість і інших схожих закладів, які відвідувала як мистецька еліта та заможні люди, так і люди значно меншого матеріального достатку. Один з таких розташовувався по вулиці Шевській, 12, де сьогодні уже дуже важко впізнати місця, які пам’ятають цікаві історії та заходи, що мали місце понад століття тому.
Будинок на сучасній вулиці Шевській, 12 було споруджено ще у XVII ст., однак на початку XIX століття, коли вулиця носила назву Трибунальської, споруду суттєво перебудовували згідно із проектами архітекторів М. Віняжа та С. Рімера. При цьому Г. Вітвером та А. Шімзером були оздоблені партії фасадної стіни між поверхами скульптурно–орнаментальними декоративними фризами.
Наприкінці XIX – на початку XX століття вже в оновленій будівлі було розташовано львівську кнайпу “Під трьома коронами”, яка серед львів’ян носила також неофіційну назву “У Нафтули”, за іменем власника закладу Нафталі Тепфера. Кнайпа була водночас і кав’ярнею, і рестораном.
Заклад був відкритий у 1852 році і одразу ж став надзвичайно популярним, оскільки у Нафтула можна було добре попоїсти за дешеву ціну. Ресторація славилась солідним обслуговуванням та великим різноманіттям страв і наїдків на будь-який гаманець. Наприклад, у газеті “Діло” від 17 лютого 1901 року подавалось таке меню цієї ресторації: “Печеня вепрова з капустою – 15 корон; сікані легки (легені – П. А.) – 12 крн.; флячки – 12 крн., ніжка теляча з хріном – 10 крн., ковбаска з хріном – 5 крн.; кавяр – 15 крн.; обід в абонаменті – 40 крн. […]Найліпше вино по найтаньших цінах, почавши від 40 корон літра”.
Публіка до “Нафтули” заходила різна, від найзаможніших до найубогіших клієнтів. Однак після смерті господаря його син Міхал, юрист за освітою, який керував справами закладу ще із 1901 року, перетворив кнайпу в богемний заклад, що став місцем зустрічі музикантів, критиків, поетів з усього світу. Живописці Братковський та Піотровський на замовлення Міхала виконали стінні розписи з краєвидами Львова у залах ресторану, і до них, як писав один з тогочасних журналістів, “потягнулась гордовита дітвора чупринами і гучними голосами”. На другому поверсі було відведено спеціальну кімнатку, де збиралась “мистецька еліта” обговорити чергову театральні виставу, концерт, або ж книгу.
Власник–ресторатор, який сам писав художні та музичні твори і малював картини, нерідко також брав участь у таких дискусіях із своїми клієнтами. Більше того, дещо надмірно оцінюючи власні мистецькі здобутки, М. Тепфер часто любив давати професійні поради митцям-початківцям, що нерідко створювало привід для кепкувань із реставратора. Особливо гостро із молодого власника кнайпи жартував Ян Ґалль, відомий композитор того часу, який часто відвідував мистецьку кав’ярню. Так, одного разу у суперечці із Тепфером він сказав, що той не може відрізнити “ключа віоліни від ключа кльозетового”. Однак усі кпини у свою сторону Міхал сприймав переважно спокійно, не звертаючи на них уваги.
До кнайпи також частенько заходили такі відомі люди, як письменник Станіслав Пшибишевський, поет Ян Каспрович, австрійський намісник Казимир Бадені, професор консерваторії Станіслав Нев’ядомський. Бували у кнайпі і українські митці, зокрема Володимир Самійленко, Василь Стефаник та Лесь Мартович.
З особливою симпатією М. Тепфер ставився до молодого ще тоді художника–початківця Івана Труша, у якого часто замовляв картини, і навіть пропонував гроші для поїздки в Мюнхен, на навчання в Академії мистецтв.
Пригадують, що Нафталі і Міхал Тепфери були однаково прихильні як до українців, так і до поляків. До речі, у ресторації частою була практика, коли незаможні митці, які не мали достатньо коштів, розплачувались з власником своїми творами. Крім цього, Міхал купляв мистецькі твори. В результаті М. Тепфер назбирав велику колекцію картин львівських митців, яку у 1905–1907 рр. подарував новоствореній міській картинній галереї. Дарунок колекціонера М. Тепфера став основою великої колекції автопортретів польських художників.
Існує версія, що у кнайпі “Під трьома коронами” справляв своє весілля Іван Франко, але документально цей факт зараз ніхто вже підтвердити не може. Натомість, достеменною є оповідь про веселий випадок, який стався з Франком “У Нафтули”. Подія трапилась у 1903 році, коли відомий український політик Сергій Єфремов приїхав до Львова для вирішення своїх ділових справ, які він вирішив попередньо обговорити із Іваном Франком.
І. Франко запросив гостя із Наддніпрянщини якраз до цієї мистецької кав’ярні. Львівський письменник запропонував випити трохи медовухи, щоб “веселіша пішла розмова”. Як згадує сам Єфремов у спогадах: “Мід справді був добрий, давався пити […] Розмова сама собою настроїлась на елегійний тон, набрала інтимного характеру”. Після того, як пляшку було допито і співрозмовники вирішили встати з-за столу, останнє С. Єфремову вдалось нелегко, на що І. Франко, посміхаючись, зазначив: “А то мід […] Я вам умисне не говорив, що він дається пити, зате у ноги цупко вступає”.
Заклад починав занепадати з початком Першої світової війни, а після того, як Міхала Тепфера депортували до Росії під час російської окупації міста, кнайпу закрили. У Росії М. Тепфер познайомився із Олександром Скрябіним, відомим російським композитором та піаністом.
Після завершення війни у 1918 р. Міхал переселяється до Познані, де і надалі й проживав. До речі, там же ж у 1920-х рр. вийшла його книга спогадів про О. Скрябіна. Споруда ж на Шевській, 12 стала звичайним житловим будинком.
Хоч ще у 1979 році будівля була внесена у список пам’яток містобудування та архітектури УРСР, які перебувають під охороною держави, а з 1999 р. – у перелік проекту Державного реєстру національного культурного надбання України, 1 жовтня 2002 року, через недогляд старого будинку, стався обвал внутрішнього перекриття цієї споруди.
Далі почали валитися будинки північної сторони вулиці, їх поставили на тривалий капремонт.
Реставрація сусідніх будинків № № 14 і 16 вже завершена, а от будинок № 12 надалі ремонтують, аби вберегти будівлю, яка пам’ятає мистецьку богему початку минулого століття, а головне – гостинних власників кнайпи “Під трьома коронами”.
Павло АРТИМИШИН
Список використаних джерел:
- Винничук Ю.Кнайпи Львова. – Львів: Піраміда, 2005. – С. 94–99.
- Качор І., Качор Л. Марево давнього Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – С. 147.
- Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2006. – С. 122.
- lvivcenter.org/
- http://1256.lviv.ua
- http://postup.brama.com
- http://strubcina.org
- https://uk.wikipedia.org
- http://www.pslava.info
