Багато львів’ян з великою шаною ставляться до сімейних реліквій, які їм дістались у спадок від попередніх поколінь. Велику частку з них складають різноманітні коштовності, прикраси та інші речі виготовлені з дорогоцінних металів. Виготовлення таких у Львові стало традицією ледве не від заснування міста, про що свідчать численні згадки про життя, діяльність та надання привілеїв для представників цього ремесла.
Окрему сторінку в історії ювелірної справи міста Лева займає радянський період, тобто з моменту входження Західної України до складу УРСР в жовтні 1939 року. Ця геополітична подія принесла численні зміни у пробіруванні речей з дорогоцінних металів. Змінивши старі польські зразки було встановлено абсолютно нові клейма, а львівська пробірна установа внаслідок централізації перейшла в підпорядкування спочатку республіканського народного комісаріату фінансів, від 31 грудня 1940 року до Управління дорогоцінних металів Наркомфіну СРСР.
Виготовляти клейма за встановленим зразком мав право тільки Монетний двір Держзнаку Міністерства фінансів СРСР.
Для того, щоб визначити походження тієї чи іншої речі, кожне місто в Радянському союзі мало свій шифр, який ставився біля голови робітника – так званого знаку посвідчення, який означав, що річ отримала пробу в СРСР і був найсуттєвішим елементом клейма. Львівська інспекція пробірного нагляду отримала в якості шифру букву “М”.
Клейма були різними, що було викликане їхнім призначенням. Зокрема, все залежало від ваги, країни-виробника, металу виробу. Наприклад, клеймо у вигляді лопатки ставили на предметах масою до 10 грам, а овальної форми на предметах, які мали більшу масу, ніж зазначена.
Окремим штампом клеймили імпортні вироби, які передавались в СРСР спеціально з цією метою.
Предмети, які мали археологічну, історичну або художню цінність накарбовували спеціально визначеним клеймом у вигляді молотка.
Для золотих виробів до 1947 року існувала окрема система клеймування, за якою накарбовувалась проба, знак посвідчення і цифра від 1 до 10, що відповідали певним ваговим категоріям, зокрема цифра 1 означала вагу до 5 грам, 2 – від 5 грам до 10-ти, цифра 3 – від 10 до 15 грам і так далі.
Якщо на предметі стояло клеймо “НП” – це означало, що виріб не відповідає заявленій пробі.
Від 7 травня 1958 року відбувається реформа зразків клеймування в СРСР, після якої знаком посвідчення стає серп і молот на фоні п’ятикутної зірки та наявністю букви кириличного алфавіту, яка означала місто, в якому клеймували предмет. Замість букви “М” львівські ювеліри отримали шифр “Д”.
Затвердженими пробами на той час стали 375, 500, 583 ( зустрічається на виробах найчастіше), 750, 958 – для золота; 750, 800, 875, 916, 960 – для срібла; 950 – для платини та 500 і 850 – для паладію.
На тлі цих змін важливо подією в історії львівської ювелірної справи стала її централізація. Дрібні майстерні у 1944 році об’єднали в Львівський завод металевих виробів, який з 1950 року носить назву Львівської ювелірної фабрики, а з 1972 року – Львівського ювелірного заводу.
На сьогоднішній день, він знаходиться у Львові на вул. Ак. Підстригача.
Роман ЦАП
Використані джерела:
1. Зуб Д. Нариси з історії золотарства Галичини.
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_ювелірної_справи_в_Україні
3. http://zoloto.lviv.ua/index.php
