Ходжу по місту і дивлюсь: одні кінотеатри відкриваються, інші закриваються. А чому ж тут дивуватись? Мінялись влади, режими, власники цих закладів, кожен з них робив і робить як йому заманеться. Але все таки є кінотеатр з єдиною назвою за всю свою історію, може єдиний на весь Львів.
Перша назва кінотеатру, заснованого при вулиці Коперніка у Львові далекого 1912 року, – кінематограф “Сан-Рівал”. Власник – інженер Едвард Бурнатович – подбав, аби зал кінотеатру був одним з найбільш комфортних та перебував серед лідерів за кількістю місць у Львові, тут їх налічувалось 425. Приміщення одразу, при видачі ліцензії, планували використовувати для показу театральних постановок і наукових зібрань. Невдовзі після відкриття, через розташування залу та “народну” назву кінотеатр перейменовано на “Копернік”.
Разом з такими кінотеатрами як “Ґражина”, “Лев”, “Корзо” і “Аполло” “Копернік” вважався один з найкращих кінотеатрів Львова. Цікаво, що кінотеатр одразу будувався двоповерховим. Перший поверх використовувався як глядацький зал, а другий – як лекційний. Таким чином “Копернік” створювався не лише для кіномистецтва, але як і науковий заклад, може і тому він отримав назву видатного науковця. І не дивно. В цей час кінотеатри відвідувала вишукана публіка: урядники, інтелігенція, студенти, звичайні міщани, а за ча¬сів Польщі ще й звичайні робітники, звісно-ж львівські. Після перегляду будь-якого фільму вони збирались у лекційному залі чи вестибюлі кінотеатру і обговорювали цей фільм, а частіше йшли на філіжанку кави. Любили львів’яни подискутувати на різні теми.
Під час Першої світової війни у 1917 р. кінотеатр “Копернік” перейшов у власність Л. Кухара – львівського кіномагната. Саме для нього в 20-х роках XX ст. архітектором Є. Червінским пере-роблено зал і під’їзд будинку, через що відокремили входи до кінотеатру і до помешкань самої кам’яниці. Під час останнього ремонту тунелю, після змивання зі стін нашарувань побілок несподівано під стелею, вздовж тунелю з двох сторін виявився чудовий орнамент у вигляді гірлянд і під ними вази з квітами, які виконані з темно-синьої смальти на світло-рожевому фоні. Крім кінофільмів та наукових лекцій Кухарі влаштовували різні прийоми для шанованих львів’ян, різних VIP-персон як з Польщі, так і з-за кордону. Разом з вищеназваними кінотеатрами “Копернік” далі залишався одним з найкращих, перебуваючи під владою одного господаря – родини Кухарів.
Своєю вишуканістю львівські відвідувачі за часів Австро-Угорщини стояли на одному рівні з віденськими і будапештськими, доступаючись лише пражанам, а за часів Польщі – на одному рівні з мешканцями Познані.
В період правління СРСР багатьом кінотеатрам змінено назви на ідеологічні, але кінотеатр “Копернік” встояв. В цей час фільми, навіть комедійні, які крутили у львівських кінотеатрах носили переважно партійно-виховний характер, не був винятком і “Копернік”. В ці часи до кінотеатрів лише лінивий не ходив. Одні сприймали правлячу ідеологію, інші шукали в ній щось негативне, а треті – ходили для знайомств. Навіть після фільмів всі вони збирались по “купках” на дискусії, а потім йшли на каву чи на “пиво і сто грам”.
Падіння “залізної завіси”, експансія нової техніки і “реформи” 90-х років XX ст. привели до масового закриття кінотеатрів. Кому вони потрібні, для того є Інтернет і всякі “відікі”. На початку XXI ст. почалось певне відродження кінотеатрів. Всі вони з різних причин міняли свої назви. Проте в них показують американські бойовики, американські комедії і в кращому разі американські детективи, бо “круті” і теперішня молодь іншого життя не розуміє. Навіть немає традиційних дискусій і різних сходин, всі стали діловими. Але кінотеатр “Копернік” залишився існувати і зберіг свою первісну назву, незважаючи на буремні роки, часи кризи і твердження різних вар’ятів.
Ярослав БИШКЕВИЧ
