Вперше львів’яни познайомилися з кінематографом 13 вересня 1896 року у пасажі Гаусмана (тепер проїзд Крива Липа) в фотоательє «Рембрандт». З того часу, до 1914 р. у місті відкрилося понад 20 кінотеатрів. І коли прийшла Перша світова війна частина розважальних закладів не змогла лишитися осторонь й взяла на себе благодійні функції. Кінозаклади надавали свої площі продуктовим крамницям, які обслуговували армійські потреби, організаціям, що працювали на фронт, та медичним установам. Певний відсоток виторгу під час війни і в повоєнний період власники кінобізнесу скеровували родинам вояків, на придбання продуктів для польових кухонь, шпиталям.
Частина кінотеатрів навіть змінила назву: «Кінотеатр Червоного Хреста», «Народний кінотеатр Червоного Хреста», або «Кінотеатр воєнної кухні». Про них і піде далі мова.
Кінотеатр Червоного Хреста на проспекті Т. Шевченка
Він діяв у будинку на просп. Т. Шевченка №8 під різними назвами: «Фрашка» (1912), «Штука» (1913), «Кінотофон Едісона» (1913–1915), «Кінотеатр Червоного Хреста» (1915–1919), «Химера» (1919–1940), «Стахановець» (1940–1941), «Київ» (з 1944).
5 грудня 1912 року було відкрито кінотеатр «Фрашка» з глядацьким залом на 300 місць. Його власницею спочатку була Євгенія Сельська, а згодом – Михалина Роман. У 1913 р. новим власником кінотеатру став Йоахим Шаль, а сам кінотеатр було перейменовано на «Штука».
У 1913 р. в приміщенні «Штуки» розпочав свою роботу кінотеатр «Кінетофон Едісона», який використовував техніку, сконструйовану Томасом Альвою Едісоном – кінетофон (він робив можливим синхронний перегляд зображення та додавання звуку до нього, який звучав з грамофону).
1915-го кінотеатр перейшов у власність товариства «Червоного Хреста» під назвою «Кінотеатр Червоного Хреста», і діяв до кінця Першої світової війни. Значну частину своїх прибутків цей кінотеатр віддавав на доброчинність. Під час Першої світової війни тут перед сеансами часто демонстрували новини з фронту, а також воєнний тижневик (хроніку воєнних подій за тиждень). Після закінчення Першої світової війни кінотеатр було перейменовано на «Химера», хоча товариство «Червоний Хрест» і надалі залишалося його власником (до сер. 1930-х).
В газеті місцевій пресі за 1915 р. можна знайти таку інформацію:
«Кінотеатр “Червоного Хреста”. У Львові, при Академічній вул. (тепер – просп. Шевченка) єсть кінотеатр “Червоного Хреста”. Гарний сей так з внутрішнього і внішнього боку, з добірною й симпатичною музикою кінотеатр ріжнить ся від инших схожих підприємств тим, що має й дуже гарну, благородну й похвальну ціль. Іменно чистий зиск віддаєть ся військовим інвалідам та родинам поляглих на полі бою. Звичайно стрічаємо там зовсім приличну програму. З признаннєм треба зазначити, що українська публика, обосливо пані і дівчата в поважнім числі заходять до кінотеатру.
Про сам кінотеатр моглиб ми висказувати тільки самі похвали, як би не одно “але”, що мусить нас дуже і дуже охолодити. Іменно управа кінотеатру зіґнорувала українську публику. Усі написи, програми й оголошення є тільки в німецькій і польській мові. Не знаємо, як назвати таку небажану поставу супроти Українців, колиб друки були лише в мові армії, тоді й ми не піднеслиб отсих замітів, але коли бачить ся вивисшуваннє одної народности краю, а цілковите поминеннє другої, до того ще у Східній Галичині одиноко міродатної, годі здержатись. І тому не можемо так, як би ми се бажали, поручувати українській публиці кінотеатру “Червоного Хреста” до часу, доки ся, легенько кажучи разяча аномалія не буде усунена».
Народний кінотеатр Червоного Хреста
Кінотеатр, який розташований на вул. Городоцькій №36 також змінив чимало назв: «Ілюзіон» (1911), «Стелла-Маре» (1911), «Геліос» (1911–1912), «Перла» (1912–1916), «Народне кіно Червоного Хреста» (1916–1918), «Світанок» і кіноклуб «Авангард» (1932–1944).
Кінотеатр мав невигідне розташування у «мало залюдненій дільниці», і прибутки від кінопоказів були невеликими. Через це його власники надсилали прохання до місцевої влади звільнити кінотеатр від частини податків. Ціни на квитки у 1912 р. коштували від 20 геллерів до 7 корон. У 1916 р. власником кінотеатру став Червоний хрест, і його перейменовано на «Народне кіно Червоного Хреста». Під цією назвою кінотеатр діяв до кінця Першої світової війни. Значна частина його прибутків йшла на допомогу постраждалим у війні. У кінотеатрі, окрім звичайних кінострічок, демонстрували і воєнні тижневики, які інформували про військові дії на фронті. У 1918–1932 рр. у цьому приміщенні кінотеатр не працював, натомість діяв Малий міський театр.
Цей кінотеатр, як і наступний, не оминула увагою газета «Діло» 1917 р.:
«Управа кінотеатрів Червоного Хреста у Львові збогатила своє добродїйне підприємство великою скількістю нових фільмів, які заслугують на особливу згадку, а саме: драма п. з. “Маргарета Фолькман” та веcелa комедія п. з. “Жовнїрські часи Моріца”. З проґрам кінотеатру при вул. Городецькій ч. 26. треба згадати про кримінальну драму в 3 актах п. з. “Захитане щастє” та про комедію “Прошу ввічливо” та драму в 2 актах “Таємнича ганьба”. Кіно Кухнї воєнної висвітлює також інтересну програму, в якої склад входять між иншим воєнний тижневник, та комедія п. з. “Богатий дядько”. Ті програми будуть висвітлені від пятницї дня 23. до понедїлка дня 26. марта с. р.»
Кінотеатр військової кухні
У будинку на пл. Шашкевича №5 діяв кінотеатр зі такими назвами: «Кіно військової кухні» (1916–1918), «Стильний» (1928–1939), «Кінолекторій Комсомолець» (1946–1965).
Кінотеатр був заснований Іваном Мельником у 1916 р. Тут, окрім звичайних фільмів, демонстрували новини з фронту, а прибутки з роботи кінотеатру йшли на допомогу військової кухні. 1928-го у цій же ж споруді, в залі Музичного інституту ім. М. Лисенка відкрито новий кінотеатр – «Стильний» (спочатку його власником був Музичний інститут ім. М. Лисенка).
Зал був розрахований на 600 глядацьких місць, а викладачі Музичного інституту ім. М. Лисенка разом зі своїми сім’ями могли безкоштовно відвідувати кіносеанси. У 1929–1931 рр. власником «Стильного» був Союз інвалідів війни.
Кінотеатр Червоного Хреста на вул. Леся Курбаса №3
У будинку колишнього театру-вар’єте на вул. Леся Курбаса №3 діяли два кінотеатри: «Казино де Парі» (1911–1916) та «Кінотеатр Червоного Хрестa» (1916–1918). У цьому будинку Мельхіор Майблюм у 1911 р. відкрив кінотеатр «Казіно де Парі».
Ціни на квитки були відносно невисокими – від 2 до 5 корон в естрадних ложах та ложах 2-го поверху. У 1916–1918 рр. власником кінотеатру був «Червоний хрест», і кінотеатр змінює свою назву на «Кінотеатр Червоного Хреста».
Значна частина його прибутків віддавалася на допомогу солдатам і їхнім родинам. Після закінчення Першої світової війни у 1918 р. кінотеатр перестає діяти.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- zbruc.eu
- www.liveinternet.ru
- www.lvivcenter.org
- www.facebook.com
Фото:
- fototeka.fn.org.pl
- polona.pl
- uk.wikipedia.org
