В ефірі новинного телемарафону українського телебачення транслюється відеоролик «Нескорені міста України – Львів», у якому згадується Іван Федоров (Федорович), якого за радянських часів вважали «першодрукарем руських книг». Чи насправді Іван Федорович був українським першодрукарем? Спробуємо розібратися.
За офіційною радянською версією, Іван Федоров спочатку створив друкарню в Москві. Там він за участю помічника Петра Мстиславця на виконання наказу Івана IV Грозного у 1564 році віддрукував «Апостол». Ця книжка вважається першою, віддрукованою російською мовою. Вже у 1566 році, Іван Федоров впав у немилість до московського царя, бояр та вищого духовенства. Друкар втікає до Речі Посполитої – польсько-литовської держави. У 1566 – 1572 рр. Федоров створює друкарню в Заблудові (нині – Білостоцький повіт Підляського воєводства Польщі), у 1572 – 1575 рр. працює у Львові, а у 1575 – 1581 рр. – у Дермані та Острозі на Рівненщині. У 1581 – 1583 рр. Іван Федоров знову працює у Львові, де й помирає. За радянських часів початком українського друкарства вважався 1574 рік, коли Іван Федоров у Львові друкує «Буквар» та друге видання «Апостола».
Іван Федоров (Федорович), до речі, не мав московитського походження. Найбільш ймовірно, що він народився у Вілейському районі біля Мінська (територія сучасної Білорусі). Точна дата його народження не встановлена – біля 1510 року. В ті часи Вілейщина належала до Великого Князівства Литовського. Іван Федоров отримав освіту в Краківському університеті (нині – Ягеллонський університет). У «промоційній книзі» цього університету є запис, датований 1532 роком, про навчання «Йоганна Федоровича».
В Московію Іван Федорович перебрався в середині XVI століття. У 1550-х роках він був дияконом церкви Миколи Гостунського в московському Кремлі, тоді ж він працював у першій московській друкарні. Ймовірно Іван Федорович навчався друкарської майстерності в анонімній друкарні новгородського священика Сильвестра, яка діяла у 1553 – 1563 рр.
Іван Федоров (Федорович) як український першодрукар відповідав російським і радянським наративам, адже таким чином друкарство приходить в Україну саме із Московії, а не із Європи. Але навіть за радянських часів роль Івана Федорова як першодрукаря в Московії ставилася під сумнів. Зокрема у підручнику Г.О. Виноградова та І.О. Жукова «Поліграфічне виробництво» (1983 р.) про московський «Апостол» Івана Федорова йдеться наступне: «Аналіз технології виготовлення книги (двофарбовий друк за один прогон, якість літер та складання, добре суміщення фарб та ін.) дозволяє зробити висновок про високий рівень майстерності друкарів і дозволяє припустити, що «Апостол» не був першим друкованим виданням». В підручнику йдеться про документ від 1556 року в якому згадується «майстер друкованих книжок Маруша Нефедьєв», а також про щонайменше 10 – 12 анонімних стародруків, які були видрукувані в Московії до 1564 року. Відомо також про те, що у 1552 році, після того як Іван IV Грозний разом із митрополитом Макарієм вирішив розпочати книгодрукування, із Данії до Москви прибув типограф Ганс Міссінгейм, відомий як Бокбіндер (палітурник). Кириличні шрифти та друкарські верстати були привезені із Польщі. У 1563 році в Москві було засновано Друкарський двір.
Навіть у радянські часи науковці визнавали: перші слов’янські книжки кириличним шрифтом були видані більш ніж за півстоліття до початку видавничої діяльності Івана Федорова в Москві. Зокрема в уже згаданому підручнику йде мова про Швайтпольта Фіоля, який віддрукував перші кириличні слов’янські книжки в Кракові у 1491 році, а також про білоруса Франціска Скорину, який у 1517 році в Полоцьку почав друкувати перші книжки білоруською мовою.
Видатний український вчений Іван Огієнко (митрополит Іларіон) у 1925 році опублікував працю «Історія українського друкарства», яка у 1994 році була перевидана видавництвом «Либідь». Там зазначено, що друковані видання українців були другими серед слов’янських народів (після чехів). Початок друкарства у чехів – 1478 рік, а в українців – 1491 рік. Наступними стали чорногорці – друкарство тут почалося у 1493 році. Друкарство поляків розпочалося в кінці XV століття, а у білорусів – у 1517 році. Пізніше всього серед слов’янських народів друкарство розпочалося, за словами Івана Огієнка, в московитів (1550 – 1560-ті рр.) та у болгарів (1641 р.).
Перше слов’янське видання, віддруковане не кириличною абеткою, а глаголицею (алфавіт, створений святим Костянтином Філософом у 862 – 863 рр. для запису християнських текстів) побачило світ в італійській Венеції у 1483 році. Пізніше глаголичне слов’янське друкарство поширилося в Хорватії, де глаголиця набула поширення.
Першодрукарем книжок староукраїнською мовою Іван Огієнко називає Швайтпольта (Святополка) Фіоля із міста Нейштадту в Франконії (Німеччина). Друкар народився біля 1460 року і, ймовірно, мав слов’янське чи навіть русинське походження, адже ім’я Швайтпольт вважають германізованою формою слов’янського імені Святополк. До Польщі Фіоль переїхав разом із батьками – спочатку він мешкав в Любліні, а потім в Кракові. Тут він познайомився із місцевими русинами (українцями) і вивчив їхню мову.
Швайтпольт Фіоль займався гафтярством, тобто вишиванням шовком або по шовку та цікавився технікою. В 1489 році Фіоль отримав від короля привілей на винайдені машини для відкачування води із копалень, також він освоїв друкарську справу (ймовірно в Німеччині) і наприкінці 1480-х років створив власну друкарню в Кракові. Партнером Швайтпольта Фіоля був Рудольф Борсдорф із Брунсвіку, який виготовив кириличні шрифти.
Першою слов’янською кириличною книжкою, яка вийшла в друкарні Швайтпольта Фіоля, був «Октоїх» («Восьмигласник») – він побачив світ у 1491 році. Далі Фіоль видрукував «Часослов», а за ним іще дві книжки: «Тріодь пісну» та «Тріодь цвітну» (всі у 1491 році). За словами Огієнка, Фіоль також видрукував «Псалтир», але ця книжка до наших часів не дійшла. Є версія, що друк кириличних книжок в друкарні Фіоля профінансував український науковець Юрій Котермак (Дорогобич), який із 1488 року був професором Краківського університету. Між іншим, саме Юрій Котермак є першим українським автором, який видав власну книжку друком. «Прогностична оцінка поточного 1483 року», написана латиною, вийшла друком в Римі.
Швайтпольт Фіоль зазнав переслідувань від католицької інквізиції Кракова, підставою для яких були «єретичні погляди», а також булла Папи Іннокентія VIII, щодо цензури друків 1487 року. Книжки, надруковані Фіолем, були обкладені «секвестром», а самого друкаря ув’язнили. Завдяки своїм зв’язкам Швайтпольту вдалося вийти із в’язниці та друкарську справу він полишив. Вихавши із Кракова Фіоль оселився в Левочі на сході Словаччини. На старості він повернувся до Кракова де і помер між 7 травня 1525 року і 16 травня 1526 року.
На основі аналізу текстів стародруків Фіоля, Огієнко дійшов до висновку – ці книжки є не лише найпершими кириличними слов’янськими виданнями, але й першими друками староукраїнською мовою: «рішає тут мова цих друків: там де Фіоль не був зв’язаний традиційним церковно-слов’янським текстом, там мова його видань має дуже багато ознак живої української мови». Сучасний дослідник із Закарпаття Олександр Орос стверджує, що першоджерелами для стародруків Фіоля були рукописи із Грушівського монастиря на Тячівщині. Належність стародруків Фіоля до українського друкарства також засвідчують згадки українських святих, зокрема князів Володимира Великого, Бориса і Гліба та ченця Феодосія Печерського.
До наших часів дійшло понад вісім десятків стародруків Фіоля: 8 примірників «Октоїха» («Осьмигласника»); 26 примірників «Часослова» (в т.ч. в Києві, Львові та Одесі); 28 примірників «Тріоді пісної» (в т.ч. у Києві та Львові) та 21 примірник «Тріоді цвітної» (в т.ч. у Львові). Один із примірників «Часослова» зберігався в колекції одеського чиновника і колекціонера стародруків Олександра Тихоцького (1806 – 1870). Після смерті чиновника ця колекція, разом із «Часосоловом» була передана до бібліотеки Одеського університету.
У 2016 році Україна відзначала 525-річний ювілей із виходу в друкарні Швайтпольта Фіоля перших кириличних книжок староукраїнською мовою. Перші українські книжки: «Октоїх», «Часословець», «Тріодь пісна» та «Тріодь цвітна» належать до інканабул, тобто книжок, які віддруковані до 1500 року, вони засвідчують – вже в кінці XV року було чимало письменних українців.
Огієнко пише, що після закриття друкарні Швайтпольта Фіоля, друк слов’янських книжок кириличним шрифтом не припинився. У 1492 році кириличні слов’янські книжки друкують у Венеції, відомо про «Часослов» 1493 року виданий Андрієм Торезанським, але ця книжка не зберіглася. На початку XVI століття друк слов’янських книжок кирилицею розпочався на теренах сучасної Румунії. У 1508 році в Тирговіште друком вийшов «Служебник», віддрукований ієромонахом Макарієм із Чорногорії.
Іван Огієнко також згадує видатного друкаря Василя Тяпинського, який працював до Івана Федорова. Тяпинський не лише створив «мандрівну друкарню», але й переклав Євангеліє «на просту руську мову». Власне це Євангеліє він і видрукував між 1562 і 1570 рр. Тяпинський не зазначив ні місця, ні року друкування. Дослідник Ф. Тітов стверджував, що стародруки Тяпинського віддруковані на «славянском язике и малоросийском наречии». Станом на 1920-ті рр. було відомо про два примірники цього видання.
Щодо Івана Федорова (Федоровича) Іван Огієнко робить висновок, що він не є українським першодрукарем, в той же час його заслуга полягає у тому, що він заснував у Львові постійно діючу друкарню, яка продовжила роботу після його смерті у 1583 році. Навіть напис на могильній плиті друкаря, за Іваном Крип’якевичем, наступний: «Іван Федорович, друкар Московитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих…».
Тут маємо зазначити – польське друкарство у Львові розпочалося пізніше, а ніж руське. Перша постійна польська друкарня у Львові з’являється лише 1578 році, вона була заснована німцем Шарфенбергером та його помічником Павлом Щербецем.
Друкарство в Києві розпочалося на кілька десятиліть раніше, а ніж у Московії. Виданий у 1787 році «Топографічний опис Київського намісництва» містить розділ «Про типографію чи друкарський дім Києво-Печерської лаври», де подано документ, про те, що князь Костянтин Іванович Острозький подарував лаврі друкарню, яка перед тим перебувала в Острозі (нині – Рівненська область). Друкування книг в цій друкарні розпочалося в 1533 році. Друкарня перебувала у дерев’яній будівлі навпроти Микільського монастиря.
Сучасний дослідник українського друкарства, доктор філологічних наук професор Микола Тимошик наводить низку фактів, які свідчать про те, що книгодрукування в Україні існувало до приїзду Івана Федорова. Він посилається, зокрема, на інвентарний список книжок Словітського монастиря (Золочівський район на Львівщині), який датований 1826 роком. У цьому списку зазначено 6 книжок, віддрукованих у 1511 – 1566 роках:
- «Новий тестамент» із мідними замочками, в доброму стані, виданий в Почаєві в 1511 році;
- «Тріодь» у шкіряній оправі і доброму стані, видана в Києві в 1527 році;
- «Тріодь» у шкірі, видана в Києві в 1540 році;
- «Анфологіон», оправлений у шкіру, в доброму стані, виданий у Львові в 1542 році;
- «Служебник», виданий у Львові в 1546 році;
- «Епістоляріон або Апостол», оправлений у шкіру, виданий у Львові в 1566 році.
Тимошик зазначає, що польський дослідник Є. Бандтке у «Історії друкарень у Королівстві Польському і Великому Князівстві Литовському і в краях закордонних, де польські справи творилися» пише, що: «Іван Федоров не заложив, а обновив друкарню руську в 1573 році». Денис Зубрицький (1777 – 1862) досліджував історію слов’янського кириличного друкування теж стверджував, що Іван Федоров аж ніяк не був першодрукарем кириличних книжок в Галичині.
Вивчаючи питання історії паперу в Україні наприкінці 1960-х років львівський науковець Орест Мацюк зробив висновок про те, що українське друкарство виникає задовго до Івана Федорова, більше воно бере початок із середини XV століття, а першим українським друкарем був Степан Дропан зі Львова. Відповідні документи він знайшов у Центральному державному історичному архіві у Львові. Результати дослідження Орест Мацюк виклав у статті «Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова?». Вона вийшла у № 2 журналу «Архіви України» за 1968 рік.
Один із знайдених Мацюком документів носить назву «Заява монастиря Фіскальній колегії у Львові з проханням вжити заходи в справі повернення йому рухомого і нерухомого майна і в тому числі друкарні, приналежної монастирю від 1460 року на виконання провізорами братства всіх зобов’язань відносно монастиря». Він написаний латиною і датований 23 липня 1791 року. Другий документ теж латиномовний і датований 20 жовтня 1792 року. Це «Пояснювальна записка провізорів Ставропігійського братства Львівському староству у зв’язку з претензіями василіан на друкарню». В цьому документі йдеться про те, що друкарня, заснована львівським міщанином українцем Степаном Дропаном біля 1460 року цілком на законних підставах є тепер власністю братства, а не монастиря. Щодо першої друкарні в Україні, то відомо про те, що у 1460 році львівський міщанин подарував її Свято-Онуфріївському монастирю, а акт дарування підтвердив своєю грамотою польський король Казимир IV Ягеллончик у 1469 році.
Орест Мацюк зазначає, що у 1518 році, після пожежі в Онуфріївському монастирі князь Костянтин Іванович Острозький виділив монастирю кошти на «побудову мурованих будівель, забезпечив його маєтками, що мали давати прибутки і заклав друкарню, яка управлялася Ставропігійським братством». Після пожежі 1571 року князі Острозькі іще раз дарували Онуфріївському монастирю друкарню, де було надруковано книжку «Проповідь Іоанна Златоустого», яка не зберіглася до наших днів.
Відкриття Мацюка було настільки сенсаційним, що номер журналу «Архіви України» за лютий 1968 року із його статтею було вилучено не тільки із бібліотек – його намагалися вилучити навіть у приватних передплатників журналу. Сам науковець за цю статтю ледь не поплатився своєю науковою кар’єрою.
Чи дійсно українське друкарство починається лише через два десятиліття після винаходу Йоганна Гутенберга, який почав друкувати книжки у 1439 році? Чи можливим було таке швидке поширення технологій у часи Середньовіччя? Вочевидь, що ні. Адже навіть у ХІХ столітті технологічні новинки досягали Галичини через 10 – 30 років після винаходу. Від першої публічної залізниці Стефенсона до прибуття першого поїзда до Львова минуло понад 30 років, а від перших дослідів Піроцького і Сіменса до появи електричного трамвая у Львові пройшло 15 років.
В той же час, більш ніж ймовірно, що друкарня Степана Дропана працювала у Львові вже в 1460 році, але вона не використовувала друкарські технології, винайдені Йоганном Гутенбергом. Справа в тому, що Гутенберг винайшов не власне друкарство, тобто багаторазове отримання ідентичних відбитків, а технологію друкування із наборних форм із «рухомих літер». Друкування із форм, вирізьблених на дерев’яних дошках, використовувалося задовго до Гутенберга. Ймовірно, ця технологія походить із Китаю, де було винайдено папір. Найстаршою книжкою, віддрукованою із різьблених на дереві форм, є «Алмазна сутра», яка датована 11 травня 868 року. Друкарем цієї книжки є Ван Цзи, зберігається вона в Британській бібліотеці в Лондоні. Цілком ймовірно, що така технологія друку була відома в Китаї і до 868 року, але «Алмазна сутра» є першим виданням, щодо якого встановлено точну дату друкування.
В часи середньовіччя через Львів пролягав один із шляхів із Китаю та Центральної Азії в Європу. Відповідно, є великий відсоток ймовірності, що технологія друкування із різьблених дошок (ксилографія) була відома в Галичині вже в середині XV століття і цією технологією скористався львівський міщанин Степан Дропан.
У темі початків книгодрукування в Україні є дуже багато «білих плям». Зважаючи на «зачистку» документів у часи Російської імперії та СРСР багато інформації, на жаль, втрачено назавжди. Але загалом можна зробити наступні висновки:
- Найперші слов’янські книжки були видрукувані глаголицею у 1483 році у Венеції, а потім глаголичне друкарство поширилося на території сучасної Хорватії;
- Перші кириличні слов’янські книжки із елементами тексту староукраїнською мовою видані у 1491 році в Кракові Швайтпольтом Фіолем. Ймовірно друк цих книжок спонсорував Юрій Котермак (Дорогобич), професор Краківського університету. При друкуванні Фіоль використовував технологію, винайдену Йоганном Гутенбергом, а саме – набір тексту із т.зв. «рухомих літер». Можливо, Швайтпольт Фіоль мав слов’янське походження.
- У Великому князівстві Литовському, Руському, Жемайтійському та ін. перші слов’янські книжки кириличним шрифтом за технологією Гутенберга були віддруковані білорусом Франциском Скориною в 1517 році. А це свідчить про те, що Московія не є «колискою» книгодрукування східнослов’янських народів.
- Книгодрукування в Україні (в Києві та Львові) існувало до Івана Федорова, про що йдеться у низці документів. До розвитку друкарства долучився князь Костянтин Острозький подарував друкарні Онуфріївському монастирю у Львові в 1518 році та Києво-Печерській Лаврі у 1531 році. Станом на 1826 році в Словітському монастирі на Золочівщині зберігалося шість стародруків 1511 – 1566 років. Це спростовує російську та радянську тезу про те, що друкарство в Україну прийшло із Московії.
- Іще радянські дослідники визнавали, що Іван Федоров не був першодрукарем в Московії, який використовував технології Гутенберга. Збереглися імена Маруші Нефедьєва та священика Сильвестра, які друкували книжки іще в 1550-х роках. Більше того, відомо про запрошеного із Данії майстра-друкаря та закупівлю кириличних шрифтів та друкарських верстатів у Польщі. Офіційна російська і радянська історіографія зробила Івана Федорова першодрукарем саме тому, що той, ніби то, приніс друкарство із Московії в Україну.
- Незаперечна заслуга Івана Федорова полягає в тому, що він відродив друкарство у Львові (власне це і написано на його могильній плиті) і створив постійну друкарню, яка видавала книжки значними накладами та високої якості. Важливо те, що постійна русинська (українська) друкарня у Львові виникла раніше, а ніж друкарня, що видавала книжки польською мовою.
- В Україні, ймовірно, існувало і негутенбергівське друкування, яке використовувало форми, виготовлені різьбою по дереву. Така технологія друкування була відома на Сході іще в IX столітті. Вочевидь, саме таку технологію в 1460-х роках застосовував львівський міщанин Степан Дропан.
Антон ЛЯГУШКІН
