Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття залізниці стали основним транспортом в Галичині та Буковині. Невпинно зростав потік вантажів і пасажирів. Мережа залізниць достатньо активно розбудовувалася, але на жаль на галицьких і буковинських залізницях дуже часто використовувався застарілий рухомий склад та засоби зв’язку. Сигналізація на тогочасних залізницях була вельми примітивною. В якості зв’язку використовувалися телеграфні апарати, телефонний зв’язок був великою рідкістю. Впровадження централізації і блокувань тільки починалося.
Зростання обсягів перевезень без істотного підвищення технічного рівня залізниць викликало, на жаль, зростання рівня аварійності. «Фотографії Старого Львова» гортали сторінки галицьких часописів більш ніж сторічної давності та склали хроніку залізничних аварій і катастроф, які сталися на галицьких і буковинських коліях в останнє двадцятиріччя існування Австро-Угорщини.
У 1918 році залізничний інженер Міхал Свобода в журналі «Czasopismo Techniczne» опублікував статтю із аналізом залізничних аварій в Галичині та Буковині. Він встановив, що 1912-17 роках, в той чи інший трапунок потрапляв кожен 9000-й потяг, який проходив по галицьким та буковинським коліям. Отож, ймовірність потрапити у залізничну аварію тоді складала 0,011% – вона істотно підвищилася після початку Першої Світової війни, коли до цивільних перевезень додалися іще й військові.
Всі залізничні аварії Міхал Свобода поділив на чотири типи:
а) спричинені замахом (злим умислом сторонніх осіб) або терористичні акти;
б) аварії, спричинені несправностями інфраструктури, рухомого складу та інших залізничних пристроїв;
в) аварії, викликані нещасним випадком;
г) аварії, викликані дією природної сили («Vis major»).
За способом спричинення залізничної аварії інженер виділив дві основні групи: зіткнення поїздів та сходження із колії.
Внаслідок злого умислу сторонніх осіб (напади і теракти) на залізницях Галичини і Буковини у 1912-18 роках сталося лише 3% аварій та катастроф. Дією природної сили (стихійних лих) було спричинено теж біля 3% залізничних трапунків. Через несправність залізничного обладнання сталося біля 14% аварій, а левова частка (80%) аварій на залізницях Галичини і Буковини була викликана помилками і прорахунками в роботі залізничного персоналу, зокрема і через недостатню кваліфікацію залізничників, їх хронічну перевтому, особливо у роки Першої Світової війни. Біля 80% аварій на залізницях в 1912-17 роках сталося у нічний час, особливо під час другої половини ночі, коли залізничники відчували значну втому. Якщо говорити про пори року, то аварійність зростала восени і навесні, вочевидь через рясні дощі та тумани.
Більшість залізничних аварій траплялося або на перегонах, або на малих станціях. Аварії на великих станціях траплялися зрідка. Свобода пояснював тим, що на великих станціях було більше персоналу і, як наслідок, був кращий контроль за рухом поїздів.
Залізничні аварії на залізницях Галичини і Буковини детально висвітлювалися в тогочасній галицькій пресі. Репортажі з місця подій публікували польськомовні «Gazeta Lwowska» і «Kurjer Lwowski», а також український часопис «Діло». Ці видання, на жаль, не публікували рисунків та світлин із місця аварії – друк зображень в ті часи був трудомістким і потребував багато часу, отож заради оперативності щоденні газети ілюстрацій не друкували. Світлини залізничних аварій часто публікував краківський часопис «Nowości Illustrowane»…
Найбільш масштабною залізничною аварією в Галичині та Буковині останнього десятиліття ХІХ століття стала залізнична катастрофа біля Коломиї, яка сталася в ніч із 26 на 27 червня 1897 року. Про неї писала газета «Діло»: «По Львову пронеслася вістка про трагічну пригоду з поїздом Чернівці–Львів на залізниці під Коломиєю. Пасажири, які прибули з чернівецького напрямку, розповіли, що поїзд виїхав на міст над невеликим потоком, але під час хмарелому (сильні зливи) настала сильна повінь, яка дуже підмила опори. Міст не витримав ваги поїзда, і локомотив із вагонами впав у потік, який уже встиг сильно підняти рівень води.
Загинуло 10 людей, і пропала вся пошта. Крім пасажирів, загинули машиніст і паляч (кочегар)». Повідомлялося також по 13 осіб травмованих, із них троє перебували у важкому стані.
В числі газети «Діло» від 3 липня 1897 року було подано оповідь очевидиці катастрофи під Коломиєю: «Про страшну хвилину пережитої вночі трагедії молода жінка на прізвище Цейлерова розповідає таке:
«Ми два дні, як побрались. Так що можна сказати, що це була наша весільна подорож. Але, на жаль, дуже нещаслива. У вагоні другого класу нас їхало троє: я, мій чоловік і вдова по полковнику Орлеанському.
Через деякий час я зауважила, що стіни вагона похиляються. Поки я могла щось придумати, погасло світло, і в темноті вже почула, що у вагоні є вода. Мій чоловік, уздрівши повінь, промовив: «Не бійся, Бог із тобою!» І, не гаючи часу, випхав мене через вікно вагона. Потому зробив то саме з пані Орлеанською.
Більше я не бачила свого дорого мужа… Я вмію добре плавати, тож плила далі, а куски заліза, дощок, бляхи били мене, калічачи і рвучи на мені одіж».
Мертве тіло доктора Цейлера було знайдено аж під Коломиєю тільки на третій день після катастрофи».
Детальне розслідування цієї залізничної аварії показало, що у катастрофі є чимала доля провини залізничного персоналу. У ніч із 26 на 27 червня 1897 року в районі Коломиї дійсно йшли дуже сильні зливи. Рівень річечки Косачівка, яка протікала під невеликим залізничним містком біля села П’ядики, зріс настільки, що вода текла по коліям. В результаті було підмито опори міста та пошкоджено біля 40 метрів колії.
Біля 2-ої години ночі зі сторони Снятина в напрямку Коломиї було відправлено пасажирський потяг № 314 Чернівці – Львів. Локомотивну бригаду не було попереджено про можливі пошкодження колії, отож поїзд йшов на великій швидкості. Локомотив пройшов місток, але під першими вагонами він зруйнувався. Під вагою складу локомотив теж впав у річку.
Слідство прийшло до висновку, що при проектуванні містка через потічок Косачівка були допущені серйозні прорахунки, тому він не був розрахований на високу воду. Крім того, оскільки лютувала негода, керівництво дистанції колії перед пропуском пасажирського поїзда мало впевнитися, що колія знаходиться в належному стані, чого зроблено не було.
Початок 1900-х років відзначився великою залізничною аварією, яка сталася біля Черепковце (нині станція Вадул-Сирет) на Буковині. 12 серпня 1902 року в результаті сходження пасажирського поїзда із рейок травмувалися 183 пасажири і 21 працівник локомотивної та поїзної бригади. Збитки від цієї аварії становили 250 тисяч корон.
На період між 1900 і 1904 роком припадає аварія на станції Дрогобич в результаті якої травмувалося 7 залізничників. Причиною цієї аварії стала халатність станційного персоналу.
Протягом лише одного року – із вересня 1905 по вересень 1906 року дві значні залізничні аварії сталися в межах Львівського залізничного вузла.
На товарній станції у Львові 7 вересня 1905 року зіштовхнулися два товарні поїзди. Матеріальні збитки від аварії становили півмільйона крон.
17 серпня 1906 року поблизу львівського головного вокзалу сталося бокове зіткнення пасажирського поїзда і резервного локомотива. Ця аварія була детально описана у газеті «Kurjer Lwowski» за 19 серпня 1906 року. Обставини трапунку були наступними: біля 15:30 в районі головного вокзалу, на лінії Львів – Станіславів сталася залізнична аварія, яка могла б призвести до загибелі кількох людей. Одночасно із пасажирським поїздом № 315 на цю ж саму колію виїхав резервний локомотив. Зіткнення сталося в районі першого мосту (під вулицею Городоцькою). Зіткнення було дуже сильним – було пошкоджено локомотив і половину одного пасажирського вагону. В інших пасажирських вагонах були розбиті вікна, друзки розбитого скла травмували пасажирів. Пасажири поїзда були шоковані, багато із них травмувалися.
З головного вокзалу за пошкодженим пасажирським поїздом № 315 був направлений додатковий локомотив, який привів пошкоджений поїзд на станцію. Черговий по станції викликав з міста лікарів. Спочатку оглядали постраждалих залізничний лікар Шиманський, а потім доктор Габель. Спочатку було повідомлено про 45 постраждалих: 20 чоловіків та 25 жінок. За іншою інформацією легкі та середньої важкості травми отримали 76 людей. Одна вагітна пасажирка перебувала в шоковому стані. Жоден із пасажирів не був шпиталізований. Найбільших ушкоджень зазнав поміщик Вибрановський, якого доставили в готель «Імперіал» і залізничник Казимир Роговський.
Очевидці аварії розповідали, що пасажирський поїзд № 315 Львів – Чернівці відправився із другого перону точно за розкладом. Він був заповнений пасажирами. Через кілька хвилин пісдя відправлення відбулося зіткнення із резервним локомотивом, який із незрозумілих причин опинився на тій же колії, по якій проїздив пасажирський поїзд до Чернівців.
Хоча машиніст пасажирського поїзду застосував екстрене гальмування, зіткнення уникнути не вдалося. Пошкоджень зазнали локомотиви і кілька пасажирських вагонів, зокрема перший вагон І і ІІ класу був розбитий вщент, а наступні два вагони ІІ і ІІІ класу зазнали менших ушкоджень. Після аварії серед пасажирів виникла паніка. Найбільше постраждали пасажири І і ІІ класу, які їхали в першому вагоні. Із залізничників найбільш постраждали Роговський і Баратович. Справжнім дивом було те, що під час аварії обійшлося без жертв і серйозних травм. У аварії винуватили локомотивну бригаду резервного локомотива, яка, вочевидь, порушила вказівки і приписи і виїхала на колію в той час, коли по ній рухається регулярний пасажирський поїзд.
Розслідування інциденту встановило, що протягом кількох днів до аварії на залізничному вокзалі реконструювали механізми сигналізації, які в керують виходом і входом поїздів на перони вокзалу. Під час реконструкції поруч із кожним сигнальним диском стояв черговий, який подавав сигнали вручну. Цей черговий і подав сигнал машиністу пасажирського поїзду № 315 «Вперед». За нещасливим збігом обставин локомотивна бригада резервного локомотива вирішила, що цей сигнал стосується їхнього паровоза і також почала рух. Крім того, стрілки було переведено таким чином, що і пасажирський поїзд, і резервний локомотив опинилися на одній колії.
Черговий побачив, що є загроза зіткнення і дав сигнал машиністу пасажирського поїзда гальмувати, проте було уже занадто пізно і резервний локомотив підійшов занадто близько до колії, по якій йшов пасажирський поїзд, відповідно сталося бічне зіткнення двох лококомотивів. Однією із причин залізничної аварії визнали непорозуміння між черговими по пасажирському вокзалу і вантажній станції, які мали між собою телефонний зв’язок і мали визначити черговість проходження поїздів.
Протягом 1907 року на залізницях Галичини сталося дві великі аварії за участю пасажирських поїздів. Перша із них сталася на перегоні Нижнів – Коростятин Галицької трансверсальної залізниці – зіткнулися пасажирський і вантажний поїзди. В результаті зіткнення поїздів було пошкоджено локомотиви, чотири товарних і два пасажирських вагони. Члени локомотивних і поїздних бригад отримали важкі травми, кілька пасажирів отримали легкі ушкодження. Друга аварія, на цей раз із людськими жертвами, сталася 4 вересня 1907 року неподалік станції Букачівці Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці – із рейок на великій швидкості зійшов пасажирський поїзд. Загинуло двоє осіб, матеріальні збитки склали біля 4 мільйонів корон.
Фотозвіт з місця залізничної катастрофи під Букачівцями розмістив краківський журнал «Nowości Illustrowane». Журналісти констатували: «Катастрофа своїми розмірами перевищує те, що відбувалося в останніх роках на галицьких залізницях. Знову маємо трупи, тяжко поранених, які не зможуть приступити більше до праці. Все це є наслідком панівних порядків на залізниці», – писала краківська газета. Журналісти писали, що навіть не мріють про якісь зручності під час мандрівок галицькими залізницями, але Дирекції залізниць необхідно подбати бодай про безпеку мандрівок».
Подробиці катастрофи наступні: сходження поїзда із рейок сталося на перегоні між станціями Букачівці та Журавно 4 вересня 1907 року біля 20:00 – із рейок зійшли вагони пасажирського поїзда, що відправився із Станіславова о 17:27. Цей поїзд складався із 13 вагонів: 10 пасажирських, 2 багажних і одного поштового. Потяг вели два паровози одночасно. Перший із них був потужніший і важчий, другий використовувався як штовхач. Під час руху другий локомотив сильно хитало, що в кінці кінців і привело до сходження із рейок.
Під час аварії найбільш постраждав третій вагон, який перекинувся і розбився вщент. Щодо локомотивів і поштового вагону, який був прикріплений зразу за ними, то вони постраждали незначно. Поштовий вагон зійшов із колії і вгруз в землю за два метри від колій. У поштовому вагоні, як стверджували журналісти, перевозилося із Румунії до Відня 2 мільйони корон.
Під час розслідування було виявлено, що всі пасажирські вагони були заповнені пасажирами – їх у поїзді їхало біля півтисячі. Серед подорожніх був відомий в той час літератор Єске-Хоїнський, але він не постраждав. Свідки стверджували, що залізнична аварія спричинила переполох серед пасажирів, які у паніці втікали подалі від місця трагедії. Проведенню рятувальних заходів завадило те, що на момент катастрофи уже починало сутеніти і йшов рясний дощ.
Як тільки стало відомо про залізничну катастрофу, із Станіславова був відправлений рятувальний поїзд із бригадою працівників станіславівських залізничних майстерень (нині – Івано-Франківський локомотиворемонтний завод). На місце аварії такоє виїхали директор Станіславівської дирекції державних австрійських Герард Ферстенбург, а також старший інспектор Люфт, інспектор Потучек і залізничний урядовець із Галична Пілецький. Розслідуванням аварії займалася судово-залізнична комісія на чолі із генеральним інспектором залізниці Пашером.
За повідомленням газети «Kurjer Stanisławowski», в результаті аварії загинуло двоє осіб: гімназист 3-го класу із Станіславова Антоній Зачек та купець зі міста Броди на Львівщині на прізвище Вашіц. Окрім в аварії постраждало іще трьоє мешканців Станіславова: Марія Лясковська, Гелена Слабінська, Арон Плесер, а також двоє залізничників – Маркус Блам і Едвард Черни. Загальна кількість постраждалих пасажирів – кілька десятків.
Причинами аварії під Букачівцями за результатами розслідування було визнано пошкодження залізничного полотна через дощі, а також перевищення швидкості пасажирським поїздом.
Трохи більше, а ніж через рік, 14 грудня 1908 року на залізниці Львів – Чернівці знову сталася масштабна аварія: об 04:19 на станції Єзупіль зіштовхнулися товарний потяг, який рухався зі Станіславова, із пасажирським потягом № 322, який йшов зі Львова. Очевидцем аварії став журналіст газети «Kurjer Lwowski», яка 15 грудня опублікувала опис події, які розвивалися наступним чином:
Вантажний поїзд № 383 під управлінням машиніста Обуха рухався до Станіславова. Машиніст Обух був дуже втомлений, адже працював всю ніч, тому через ранковий туман не помітив забороняючі попереджувальні сигнали на станції. Він помітив сигнали чергового по станції, і дав «контр-пару», але вже було пізно – на відстані біля 200 кроків біля вокзалу станції Єзупіль сталося жахливе зіткнення із пасажирським потягом № 322 (машиніст Тушинський).
Удар був достатньо сильний – обидва паровози буквально «в’їлися» один в одного. В результаті аварії з колії зійшло шість товарних вагонів, один поштовий і один пасажирський. Всі пасажири, як не дивно, залишилися живі, тільки один пасажир С. Спербер травмувався. Травми отримали також п’ятеро залізничників.
Причинами аварії стали сильний туман, перевищення швидкості машиністом Обухом і його невисока кваліфікація та помилки персоналу станції Єзупіль.
Протягом 1908 року дві значні залізничні пригоди трапилися в межах Львівської дирекції державних залізниць. Перша із них сталася 1 квітня 1908 року. В результаті зіткнення двох товарних поїздів на станції Красне аварії один залізничник загинув, двоє зазнали важких травм. Матеріальні збитки від інциденту склали 600 тисяч корон. Друга аварія сталася 12 травня 1908 року із пасажирським поїздом на станції Рудки залізниці Львів – Самбір – Ужгород, яку було відкрито кілька років тому. Деталі зіткнення були описані в числі газети «Kurjer Lwowski» від 13 травня 1908 року.
Пасажирський поїзд № 2118 вийшов із Самбора в напрямку Львова о 06:55 ранку 12 травня 1908 року. На вході на станцію Рудки поїзд із незрозумілих причин зайшов на станційну колію, на якій перебував вантажний склад із 16 завантажених товарних вагонів. В результаті сильного удару два перші товарні вагони, завантажені картоплею, були сильно розбиті, а іще два товарних вагони зійшли із колії.
Локомотив пасажирського поїзда, яким керував машиніст Млечко, був значно пошкоджений, один пасажирський вагон ІІІ класу зійшов із рейок. Пасажирський склад не зазнав істотних пошкоджень. П’ятеро пасажирів були травмовані, іще біля 40 людей звернулися за медичною допомогою. Пасажирським поїздом керували кондуктор Черни і старший кондуктор Ганас, обидва зі Львова. Локомотивна і поїзна бригади звернулися за медичною допомогою
Зі Львова на місце аварії було відправлено рятувальний поїзд, в якому було четверо лікарів, які оглянули постраждалих. На місце аварії прибув керівник Львівської дирекції залізниць Рибіцький разом із начальником служби руху інспектором Векслером. Вони заявили, що чутки про диверсію не мають підстав. Пасажири прибули до Львова із запізненням в 4 години та 34 хвилини.
1 липня 1909 року залізнична аварія сталася на станції Підзамче в межах міста Львова: біля 11 години ранку резервний локомотив, який рухався в напрямку Красного зіткнувся із хвостовими вагонами пасажирського поїзда № 11, який прямував в напрямку Підволочиська.
Деталі інциденту наступні: пасажирський поїзд № 11, що рухався в напрямку Тернополя, зупинився на станції Підзамче. В той самий час на тій же колії опинився резервний паровоз. Машиніст Август Макара, який керував резервним локомотивом, замість швидкості 10 км/год вів паровоз на швидкості біля 60 км/год і не помітив пасажирського поїзда.
Удар був настільки сильним, що внаслідок зіткнення було розтрощено два вагони, які знаходилися в хвості пасажирського поїзда № 11, іще один вагон був сильно пошкоджений. На щастя, в хвостовій частині пасажирського поїзда знаходилися вантажні, т.зв. «пакункові» вагони. Внаслідок удару резервного локомотива пасажирський поїзд просунувся на 15 метрів, хоча і був загальмований. Резервний локомотив зазнав незначних ушкоджень.
В результаті аварії постраждали біля 40 пасажирів, їх оглянули лікарі в кабінеті начальника станції Підзамче. Найбільше постраждала дружина залізничника із Підбірець пані Гловінська, її було направлено до лікарні. Іще 6 пасажирів достатньо сильно травмувалися – частина їх залишилися на лікування у Львові, частина поїхали швидком поїздом до Тернополя. Керівництво залізниці назвало причиною аварії перевищення швидкості локомотивною бригадою резервного паровоза.
На станції Медика між Перемишлем та Мостиськами 4 травня 1911 року сталося перехресне зіткнення двох товарних поїздів. Обставини аварії наступні: станція Перемишль відправила два поїзда до Медики. Перший із них мав пройти станцію без зупинки. Персонал станції Медика не знаючи, який потяг перший поїхав із Перемишля (із зупинкою чи без неї), скерувала його на 4-ту бічну колію. Виявилося, що першим рухається вантажний поїзд № 71, який проходив станцію без зупинки. Щоб не затримувати його даремно станційний персонал вирішив його пропустити через перехресну стрілку. Що ж до потяга № 170, який рухався за ним, то його локомотивна бригада не побачила забороняючи сигналів про зайнятість перехрещення. Відбулося перехресне зіткнення із розривом поїзда № 71. Аварія мала важкі наслідки – двоє залізничників загинуло.
30 липня 1912 року на станції Сихів поблизу Львова сталося лобове зіткнення двох поїздів із № 368 і 371. Удар був настільки сильним, що деформувалася сталева рама одного із передніх вагонів, виконана із прокату висотою 24 сантиметри.
16 серпня 1912 року стався терористичний акт на локальній залізниці Львів – Підгайці: на перегоні між станціями Потутори і Литвинів-Божиків було підірвано локомотив і два пасажирські вагони поїзда № 5412.
В той же день – 16 серпня 1912 року сталася іще одна аварія на станції Перемишль-Баконьжице – опівдні сталося бокове зіткнення пасажирського поїзда, який відбув із Перемишля із резервним локомотивом, який рухався в сторону Перемишля. Пасажирський поїзд рухався по першій колії, машиніст резервного паровоза рухався по третій колії і не звертав уваги на рух поїзда із пасажирами. Біля стрілки, яка з’єднувала першу і третю колії резервний локомотив увійшов в габарит пасажирського поїзда, отож сталося бокове зіткнення.
16 березня 1913 року приблизно о 2 годині ранку сталося лобове зіткнення поїздів № 296 і 179 на станції Мостиська. Поїзд № 296 стояв на першій колії – він мав відчепити групу вагонів і рушити далі до станції Медика. В той самий час із Медики до Мостиськ рухався поїзд № 179, який теж опинився на першій колії – він мав пройти по ній після відправлення поїзда № 296. Оскільки останній перебував на станції, то вхідні сигнали забороняли поїзду 179 в’їзд на станцію. Проте локомотивна бригада не помітила чи не зреагувала на сигнали. В результаті зіткнення були пошкоджені локомотиви обох поїздів, також було розбито кілька вагонів. Загинуло 4 особи залізничного персоналу.
27 червня 1913 року залізнична катастрофа із людськими жертвами сталася на локальній залізниці Львів – Підгайці між станціями Біла і Дунаїв. Сильні дощі підмили залізничну колію і місток через невеликий потічок. В біля 21 години на цей місток виїхав пасажирський поїзд № 5413, який вели два паровози. Місток зруйнувався під другим паровозом. Через те, що поїзд рухався із значною швидкістю, рухаючись по інерції задні вагони розбили ті вагони, які знаходилися в голові поїзда. Під час аварії загинули машиніст і кочегар.
В кінці серпня 1914 року, коли йшла евакуація із Галичини, на яку наступали російські війська, сталося зіткнення двох поїздів на станції Підзамче. Причиною зіткнення був хаос, який творився на залізницях Галичини. В результаті аварії була заблокована евакуація залізничним транспортом із східної частини Галичини.
Одна із найбільш масштабних залізничних катастроф у Австро-Угорщині сталася 26 вересня 1915 року на колишній Першій Угорсько-галицькій залізниці (Перемишль – Хирів – Лупкув). На станції Відрана сталося зіткнення вантажного поїзда № 924, який складався із цистерн із бензином із санітарним поїздом № 920, який стояв на станції. Машиніст вантажного поїзда не побачив санітарного, оскільки паровоз штовхав цистерни із бензином. Хоча вантажний поїзд не отримав значних ушкоджень, бензин зайнявся. В результаті аварії та пожежі загинуло біля 40 людей.
Масштабна залізнична катастрофа сталася в травні 1916 року на перегоні неподалік Лавочного. Відповідно до розкладу, швидкий пасажирський поїзд мав розминатися із товарним поїздом на станції Славське. Із невідомих причини (вочевидь через помилки в роботі станційного персоналу) товарний поїзд не став чекати проходження пасажирського на станції, а рушив далі по тій самій колії (ділянка Стрий – Лавочне тоді була одноколійна). Оскільки товарний поїзд спускався зверху, а пасажирський навпаки піднімався, локомотивна бригада швидкого поїзда не побачила сигналів товарняка. Зіткнення поїздів було настільки сильним, що локомотив пасажирського поїзда і кілька вагонів були скинуті із насипу і розбиті. Аварія забрала життя 9 людей, іще багато люду отримало серйозні травми.
6 лютого 1917 року вночі стався наїзд поїзда № 22/ІІ на хвостові вагони поїзда № 22/І між станціями Журавиця і Радимно на Західній Галичині. Поїзд № 22/І зупинився перед сторожовою вежею № 180. Локомотивна бригада поїзда № 22/ІІ, який проходив через станцію Журавиця, не побачила сигналу заборони і не зупинила потяг. В результаті локомотив поїзда № 22/ІІ в’їхав у хвіст попереднього поїзда. Аварія, на щастя, не мала значних наслідків, оскільки поїзд № 22/І уже почав рух. В результаті аварії біля 20 людей отримали легкі травми.
Масштабна залізнична аварія, яка була спричинена сходженням пасажирського поїзда із рейок, сталася на станції Лелехівка локальної залізниці Львів – Янів – Яворів 30 липня 1917 року. В аварію потрапив пасажирський поїзд № 3252, який йшов із Яворова до Львова. Сходження із рейок відбулося через збільшення відстані між рейками через спеку. В результаті сходження із рейок відбулося «набігання» задніх вагонів на передні, які зійшли із колії.
Антон ЛЯГУШКІН
Список джерел інформації
- Загородний Р. «Велика вода» – велика біда. Хроніка повеней у Східній Галичині, Буковині та Закарпатті наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття // Львівський залізничник – 2009 – № 47;
- Загородний Р. Хроніка залізничних аварій на сторінках газети «Діло». // Львівський залізничник – 2017. – № 36;
- Katastrofa kolejowa na głównym dworcu we Lwowie. // Kurjer Lwowski – 1906 – № 224;
- Katastrofa kolejowa we Lwowi // Nowości Illustrowane. – 1909 – № 37;
- Straszna katastrofa kolejowa. // Nowości Illustrowane. – 1907 № 37;
- Swoboda Michał. Katastrofy kolejowe. // Czasopismo Techniczne (Organ Towarzystwa politechnicznego we Lwowie). – 1918 – №7;
- Wypadek kolejowy na Podzamcu // Kurjer Lwowski – 1909 – № 301;
- Zderzenie pociągów w Rudkach. // Kurjer Lwowski – 1908 – № 223;
- Zderzenie pociągów w Jezupolu. // Kurjer Lwowski – 1908 – № 584.
