Хроніка малоприємна, або дещо про Львів у 1655 році

Епідемія коронавірусу, друга, а по тому – ще й третя серія цієї стрічки, а врешті – злочинна агресія Російської Федерації проти України… часто можна почути нарікання українців не те, що життя стало непростим і вкрай важко знайти той тихий і затишний острівець, щоб перепочити від лих, які висипаються на нас наче із розв’язаної торби.

Щось у такому мисленні, можливо, дійсно є. Однак, з іншого боку, є великі сумніви, що 1914, 1918, або 1939 було простіше пережити. Зовсім не казкою був і 1169 чи 1240 рік, якщо говорити про Київ, або 1527 чи 1655 рік, якщо говорити про Львів. Що взагалі казати про тих всіх простих людей минулих епох, яких дуже стійко налаштували на “оптимістичні” очікування швидкого кінця світу… Тому, як мінімум, кожна епоха мала свої плями, а подекуди їх було дуже навіть багато. Підтвердити сказане спробуємо на прикладі Львова і 1655 року. Тоді під стінами великого європейського міста, яке замешкували освічені й підприємливі люди, вештались всякі приходні з Північного Сходу. Львів’яни вистояли, хоч і було непросто.

Про різні відтінки нещастя

Для римо-католиків 1655 рік розпочався зі смерті. 7 січня 1655 року помер папа Інокентій Х. Його понтифікат тривав більше десяти років. Непросто було у 1655 році і нехристиянам. Скажімо, дуже важко уявити собі думки представників єврейської громади Львова, коли після тривалої облоги міста козацькими військами на чолі з Хмельницьким та московськими військами під орудою Васілія Бутурліна, одній з міських делегацій, як умову встановлення миру та зняття облоги з міста, поставили вимогу видачі євреїв. При цьому, якщо вірити хроністам, атакери трактували євреїв як “неприятелів Христа і всіх християн”, які зі своїми маєтками, дітьми та дружинами повинні піти в неволю до козаків і московитів. Місту все ж вдалося відстояти своїх жителів, апелюючи до того, що євреї – це піддані короля. Очевидно, уже в цьому можна вбачати високий рівень самобутності, свідомості та європейськості Львова, його силу.

Врешті, для самих агресорів, декотрих із них, що у 1655 році прийшли аж під стіни далекого Львова, усе також складалося не так вже й перфектно, навіть не легко. Зокрема, наприкінці 1655 року, у таборі під Львовом, помер московський губернатор Андрєй Васільєвіч. З одним із московських воєначальників, боярином Васілієм Бутурліним сталась ще цікавіша історія – з-під Львова він все ж вибрався, але й прожив після того недовго. Імовірно, що навіть у Києві – Бутурлін самостійно звів рахунки з життям, отруївся. Схоже на те, що за іншого варіанту розвитку подій його відправили б на той світ за розпорядженням їхнього “хана”. Цар Московії дуже гнівався на свого підлеглого й однією з претензій було розграбування і спустошення захоплених тим населених пунктів.

Ворог під містом. Навіщо під час облоги вимикати мобільні телефони?

Найбільшою загрозою для Львова та його мешканців у 1655 році місцеві хроністи називали саме “козаків” та “москалів”, про що уже згадувалося вище. При цьому, загроза ця була настільки відчутною, що міщани навіть були змушені зайнятися вдосконаленням оборонних систем міста. Будувалися різні укріплення і зміцнювали та насипали вал, який і так був немаленьким на той момент. Також продумували логістику майбутньої імовірної оборони, а ще – дбали про забезпечення міста провіантом на випадок небезпеки. Ці процеси особливо пришвидшилися після сутичок військ Речі Посполитої з армією московитів та козаків. Не менше львів’янам псувала нерви і інформація про загрозу королю Речі Посполитої зі сторони шведів. Хмари над головами львів’ян остаточно згустилися, коли під стіни міста все ж підійшли війська Хмельницького і Бутурліна.

Що означала облога міста, якщо дивитися на цей процес очима тих, хто в межах мурів? Обороною Львова у 1655 році керував генерал артилерії Кшиштоф Ґродзіцький. Він розпорядився спалити на передмісті, на підступах до міста, усі будинки – щоб ними не міг скористатися ворог. Також було заборонено використовувати дзвони і годинники – назвемо це елементом інформаційної війни, тобто інформаційної гігієни. На валах і міських фортифікаціях було розташовано піхоту для оборони міста від ворога, міщани також пройшли інструкцію щодо координації своїх дій. Врешті, було визначено залогу, відповідальністю якої стала оборона Високого замку від ворога. Козаки та москалі з’явилися під стінами міста досить несподівано і майже одразу пішли на штурм. Їх зустріли артилерією з міста та Високого замку. Тоді ж розіслали посланців в різні куточки держави з повідомленнями про початок штурму Львова.

Основні сили Речі Посполитої у регіоні напередодні програли козацько-московським військам під Городком, тому особливо сподіватися на допомогу не доводилося. У місті ж співвідношення захисників та нападників було десь один до десяти. Тим не менше, лояльним до міста та його населення був Богдан Хмельницький, а особливо – його писав Іван Виговський. Врешті, вони ж першими і зняли облогу, отримавши за це кошти від громади Львова. Є версія про тиск на Хмельницького шведського монарха, а також – загрозу володінням гетьмана від татар. За деякий час пішли за козацькими військами і сили московського царя. Наприкінці непростого 1655 року львів’яни все ж змогли перевести подих.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Горобець В. Західний похід українського та військового військ 1655 // Енциклопедія історії України, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
2. Мельник І. Облога Львова 1655 року // Zbruč, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/43547
3. Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do.., napisana … przez X. J. Józefowicza. – We Lwowie, 1854. – S. 170 – 204. https://pbc.biaman.pl/dlibra/publication/5421/edition/5160/content