У різних польських містах поховано чимало відомих українців, які займалися активною культурною та громадською діяльністю між двома світовими війнами. Серед них – письменники, митці, співаки та актори.
У Другій Речі Посполитій точилося активне українське культурне життя. Як українці-автохтони, так і політичні емігранти з УНР створили у міжвоєнний період багато організацій та гуртків, спрямованих на розвиток і популяризацію рідної культури та мистецтва. Досить згадати таких амбасадорів української літератури, як гурт «Танк» у Варшаві чи товариство митців «Спокій» у цьому ж місті, чи, наприклад, мистецький гурт «Заревo» у Кракові. Тому не дивно, що в межах сучасної Польщі не бракує слідів присутності діячів української культури, зокрема тут є чимало їхніх могил. Переважно такі поховання знаходяться на цвинтарях у великих міських центрах і, меншою мірою, в малих містах.
Говорячи про могили українських письменників міжвоєнного періоду, розташовані на території Польщі, насамперед варто згадати поховання на Раковицькому цвинтарі в Кракові. Серед інших тут похований Богдан Лепкий (1871-1941), видатний прозаїк і поет, сенатор Республіки Польща V каденції, який багато років працював україністом у Ягеллонському університеті (могилу слід шукати на полі XXXIV, південь, 9). У цьому ж некрополі знаходиться могила Осипа Назарука (1883-1940), громадського та політичного діяча, публіциста і письменника, літописця Українських Січових Стрільців, автора популярного тоді роману «Роксолана» та цікавих спогадів «Втеча зі Львова до Варшави», в яких він описав драматичні події осені 1939 р. (поле XXXIV, захід, 25).
Своєю чергою, у Перемишлі на Головному міському цвинтарі на вулиці Словацького є могила, в якій похована класик української літератури Уляна Кравченко (1860-1947), на патріотичних віршах якої виховувалося покоління січових стрільців. У міжвоєнний період вона була надзвичайно активною як письменниця та публіцист. У цій могилі поховали прах її дочки Юлії Валерії Нєментовської (1899-1982), вчительки, багаторічної помічниці матері-письменниці, медсестри авіаційної ескадрильї УГА.
У Кальниці біля Балигорода (Підкарпатське воєводство, Ліський повіт) – згідно з його останньою волею – похований Роман Секела (1884-1938), юрист, громадський діяч і письменник, автор воєнних оповідань. Додамо, що родина Секели пов’язана з родиною Нєментовських, його дружиною була Теодозія Нєментовська – старша донька Уляни Кравченко.
У цьому контексті варто згадати, що понад 30 років на православному цвинтарі на Волі у Варшаві був похований Олександр Лотоцький (1870-1939), історик, політик та письменник, автор оповідань, спогадів і казок. для дітей. За рішенням родини цього видатного українського діяча у 1971 році його прах (та прах його дружини Німфодори) перенесли до православного некрополя в Баунд-Бруці у США.
Помітною групою серед міжвоєнних українських культурних діячів були художники. Петро Холодний (1876-1930), видатний художник-імпресіоніст, один із творців «неовізантинізму» в українському мистецтві, графік, педагог, міністр освіти уряду УНР знайшов вічний спочинок на православному варшавському цвинтарі у районі Воля. Оскільки його могила не збереглася, символічний надгробок встановили на полі 36 (поле 36-6-28).
У цьому некрополі знаходиться поховання Володимира Побулавця (1898-1929), сотника армії УНР, талановитого скульптора, одного із засновників мистецького об’єднання «Спокій» (поле 91-5-11). Пам’ятник на могилі, стилізований під козацький хрест, спроєктував художник Петро Мегик – побратим Побулавця з варшавської емігрантської спільноти.
Також на цвинтарі Воля похований Євген Бутович (1895-1943), командир Армії УНР, художник (поле 93-8-14). У свою чергу, на військовому цвинтарі Повонзкі у Варшаві (поле 39A-2-8) похований прах ще одного учасника «Спокою» – художника-графіка Вячеслава Васьківського (1904-1975), який викладав в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві після Другої світової війни та виховав багатьох польських художників-ксилоритів.
Натомість на Раковицькому цвинтарі у Кракові знаходиться місце останнього спочинку Лева (Леона) Ґеца (1896-1971), вояка Українських Січових Стрільців, відомого живописця і графіка, професора Академії образотворчих мистецтв у Кракові (поле PAS 69A, ряд 4, місце з правого боку).
У Каліші на православному цвинтарі в частині Військового Мавзолею на вул. Жолнєрська 24, серед інших колишніх вояків Армії УНР поховано двох митців – Олександра Шолохова (1896-1981) та Івана Сенкевича (1898-1980). У 1920-х обидва належали до української мистецької громади в Каліші, центром якої була Мистецька студія під патронатом професора Петра Холодного.
У православній частині Лодзького цвинтаря в Долах знаходиться могила Зиновія Подушка (1887-1963), родом з Донбасу, офіцера армії Російської Федерації, сценографа та художника, який спеціалізувався на українському пейзажі. Протягом 40 років він був пов’язаний з містом Лодзь.
У свою чергу мандрівник, художник і етнограф Олександр Ляшенко (1883-1944), у міжвоєнний період був пов’язаний із Влоцлавком, що в регіоні Куяви, де й похований на міському кладовищі (поле 66, сектор R3, ряд 8). У 1920-1930-х роках цей емігрант з України був відомий як один із небагатьох польських митців, що займалися «екзотичними темами» (Африкою та Близьким Сходом).
Коли мова йде про поховання українських культурних діячів, не можна не згадати могили людей, пов’язаних із музично-театальним життям міжвоєнної еміграції.
Наприклад, у Варшаві на православному кладовищі на Волі є могила Олександра Пухальського (1900-1943), поручника армії УНР, співака, учасника Військового хору армії УНР (поле 18-1-3 ). У цьому ж некрополі похований диригент, громадський діяч і педагог Петро Доманчук (1902-1973), який багато років керував українськими православними церковними хорами в Польщі та редагував україномовний православний церковний календар (поле 32-1-29).
На цвинтарі в Кентшині (Вармінсько-Мазурське воєводство) знаходиться могила Андрія Дмитренка (1898-1967), вояка Армії УНР, організатора українського емігрантського хору в Торуні, а після війни диригента церковного хору.
У свою чергу, на православному кладовищі в містечку Кліщелі (Підляське воєводство, Гайнівський повіт) є могила воїна Армії УНР Олександра Щербаня (1898-1984). З юних літ був пов’язаний з українським театром, зокрема: з театральною групою Армії УНР, Українським об’їздним театром та аматорським театром у Кліщелях. На тому ж цвинтарі протягом чотирьох десятиріч була могила ще одного солдата Армії УНР – Андрія Німого (1900-1972). Німий був непересічним громадсько-культурним діячем, який у повоєнні роки наполегливо домагався навчання української мови у школах на Підляшші, а також організатором українського драматичного самодіяльного гуртка в Кліщелях. На його могилі стояв пам’ятник увінчаний козацьким хрестом. Декілька років тому нащадки цього діяча перепоховали його прах в іншому місці.
У свою чергу в Лодзі, на православній частині цвинтаря Доли, поховані театральні актори Марта Корнилецька (1898-1942) і Анатолій Корнилецький (1898-1944), які були одружені. У 1919 році Анатоль пішов добровольцем до української армії, а в міжвоєнний період створив Український об’їздний театр, який виступав по цілій Польщі. У цьому театрі грала і його дружина Марта. На її могилі напис: «Артистка української сцени. Спи спокійно люба, єдина. Хай сниться Тобі Україна».
Ростислав КРАМАР
Джерело: Culture.pl/
Література:
- Aleksander Kolańczuk, Ukraińscy emigranci polityczni w życiu naukowym, kulturalnym, społecznym i gospodarczym w II RP, Przemyśl 2017;
- Aleksander Kolańczuk, „Umarli, aby zmartwychwstała Ukraina”. Uczestnicy ukraińskich walk niepodległościowych w latach 1917-1921 – miejsca pamięci w Polsce, Przemyśl 2015;
- Roman Szagała, Aleksander Kolańczuk, Cmentarz prawosławny na Woli w Warszawie. Groby ukraińskie, Warszawa 2002;
- Roman Szagała, Emilian Wiszka, Ukraińcy w Warszawie, Toruń-Warszawa 2010;
- Tadeusz Filar, U stóp królewskiego Wawelu. Społeczność ukraińska w Krakowie w latach 1918-1939, Kraków 2004;
- Emilian Wiszka, Emigracja ukraiska w Polsce. 1920-1939, Toruń 2005;
- Роман Коваль, Віктор Моренець, «Подєбрадський полк» Армії УНР, т.1, Київ 2015;
- Армія за дротами, Ред. Віктор Моренець, Київ 2018.
